Щодня в стрічках новин з’являються повідомлення про чергове падіння чи зростання фондових індексів чи нафтових ф’ючерсів. Згадуються астрономічні суми — сотні мільйонів втрат або ж трильйони доларів капіталізації, що зникають за лічені хвилини. Причиною часто стає короткий пост якогось лідера у соцмережах, неочікувана заява чи навіть просто чутки. Для пересічного спостерігача, не заглибленого в економічні процеси, така поведінка ринків виглядає абсолютно ірраціональною, нагадуючи радше паніку та істерику, а не зважений економічний процес.
Особливо показовою є історія, що сталася напередодні, 23 березня, на ринку нафтових ф’ючерсів. За 15 хвилин (!) до того, як президент США Дональд Трамп написав у Х повідомлення про чергові «продуктивні переговори» з Іраном, невідомі трейдери продали близько 6200 ф’ючерсних контрактів на нафту Brent і WTI на суму майже $580 млн. Коли ж пост з’явився, ціна нафти впала, і ті, хто продав раніше, отримали надприбуток. Згодом Тегеран заявив про відсутність будь-яких переговорів, після чого вартість «чорного золота» знову стрімко зросла.
Все це виглядає дуже підозріло, однак у Білому домі заперечили використання інсайдерської інформації. Ситуація, втім, все одно залишила багато запитань.
Цей випадок — яскравий та красномовний привід для того, аби розібратися в наступних питаннях: чому світові ринки реагують на політичні сигнали настільки гостро? Чи справді йдеться про реальні гроші, коли в новинах повідомляють про втрати на сотні мільйонів чи навіть мільярдів? Які механізми стоять за цими миттєвими коливаннями? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Політичний сигнал як тригер: чого так бояться ринки
Фондові ринки, ринки нафти, металу чи інших сировинних активів є насамперед інструментом оцінки майбутнього. Вони реагують не стільки на те, що відбувається зараз, скільки на те, що учасники ринку очікують побачити завтра або через тиждень чи місяць. Саме тому будь-яка новина, що змінює уявлення про майбутнє, миттєво відображається на цінах.
Політичні заяви — особливо ті, що стосуються геополітичних ризиків на кшталт війн у нафтоносних регіонах — є одним із найпотужніших тригерів. У випадку з Іраном і нафтовими ф’ючерсами механізм простий: будь-яке загострення на Близькому Сході традиційно веде до зростання цін на нафту через загрозу перебоїв з постачанням. І навпаки: сигнал про деескалацію напруги миттєво знижує ціни.
Коли президент США публікує черговий пост про ще одні нібито «продуктивні переговори» з Тегераном, ринок сприймає це як зменшення ризиків та шанс на мир. Трейдери, які тримали довгі позиції (ставки на зростання ціни), поспішають їх закрити, щоб не втратити капітали. Їхні дії спричиняють ланцюгову реакцію: алгоритмічні системи, налаштовані на відстеження ключових слів у новинах, автоматично виставляють ордери на продаж. У підсумку ціна падає швидше, ніж учасники ринку встигають взагалі осмислити довгострокові наслідки заяви і, власне, ступінь правдивості тої чи іншої риторики.
Однак історія, що трапилася 23 березня, цікава не лише самою реакцією, а й тим, що відбувалося до публікації поста. Продажі на $580 млн за 15 хвилин до офіційної новини — це класична ознака того, що частина учасників ринку могла мати доступ до певної інформації раніше за інших, тобто оперувала інсайдом. Довести це складно, але сам факт існування подібних ситуацій доводить, що ринок — це середовище, в якому саме рівень доступу до інформації визначає надприбутки або ж величезні втрати.
Віртуальні гроші: що насправді означають збитки у трильйони
Коли в новинах повідомляють, що фондовий ринок втратив умовний «трильйон доларів» за день, багато хто сприймає це так, ніби десь зникла астрономічна сума реальних грошей: метрових стосів купюр, десятків нулів на банківських рахунках, злитків золота чи інших матеріальних активів. Насправді ж механізм геть інший. Тут йдеться про капіталізацію.
Даний термін означає сукупну оціночну ринкову вартість усіх акцій компаній. Ця вартість, авжеж, не зберігається у вигляді готівки чи платинових злитків. Вона існує як поточна ринкова ціни акцій та кількість акцій в обігу. Коли ціна акції падає, капіталізація зменшується — але це не означає, що хтось втратив гроші в тому ж обсязі, в якому інший їх заробив.
Спрощено кажучи, ринок нагадує аукціон, де вартість лоту визначається останньою угодою. Якщо остання акція продана за $100, вважається, що всі акції коштують $100 кожна. Якщо наступна угода відбулася за $90, капіталізація знижується на 10%. Але гроші, сплачені за останню угоду, були реальними лише для цієї угоди. Решта акціонерів, які нічого не продавали, мають збитки лише «на папері», які можуть ніколи не стати реальними, якщо ціна відновиться (часто так і трапляється).
У випадку з ф’ючерсами ситуація ще більш «віртуальна». Ф’ючерс — це контракт на купівлю або продаж активу в майбутньому за заздалегідь визначеною ціною. Для його укладання не потрібно мати всю суму контракту: достатньо внести забезпечувальний депозит (тобто маржу), який становить лише невеликий відсоток від вартості контракту. Тому зміна ціни ф’ючерсу на кілька доларів може примножити або знищити капітал трейдера в десятки разів, хоча реальний рух грошей між учасниками значно менший за суми, що згадуються в новинах.
Таким чином, коли йдеться про «втрачені трильйони доларів», коректно буде говорити про переоцінку активів, а не про зникнення реальної грошової маси. Це не означає, що втрати виключно «на папері»: для інвесторів, які змушені продавати під час падіння, вони стають цілком реальними. Але для системи загалом це процес перерозподілу, а не фізичного знищення чи «втрати» грошей.
Чому ринки настільки вразливі
Сучасні фінансові ринки поєднують три фактори, які роблять їх гіперчутливими до будь-яких зовнішніх сигналів.
Перший фактор — автоматизація. Понад половина обсягів торгів на великих біржах припадає на алгоритмічні системи, які реагують на події за мілісекунди. Вони не аналізують контекст, не оцінюють достовірність джерела, а лише виконують закладені в них інструкції. Якщо алгоритм налаштований продавати при появі ключових слів «Іран» і «переговори» в одному повідомленні, він зробить це незалежно від того, чи є новина очікуваною, чи ні.
Другий фактор — зниження ліквідності на окремих сегментах ринку. Ліквідність означає наявність покупців і продавців, готових укласти угоду за справедливою ціною. Коли ринок рухається різко в один бік, багато учасників тимчасово виходять із гри, тож знайти контрагента стає важче. Це посилює коливання: навіть відносно невелика угода може змістити ціну значно більше, ніж у спокійній ситуації.
Третій фактор — банальна людська психологія. Попри автоматизацію, рішення на рівні управління капіталом ухвалюють люди, які схильні до стадного інстинкту. Побачивши, що ринок падає, багато хто прагне вийти з торгів до того, як падіння прискориться. Це створює доволі кумедний ефект «самоздійснювального пророцтва»: очікування падіння призводить до різких продажів, які це падіння, власне, і спричиняють.
Історія з нафтовими ф’ючерсами 23 березня ілюструє всі три фактори одночасно. Невідомі гравці (дуже ймовірно — з інсайдом з Білого дому) створили початковий тиск на продаж. Алгоритми, відстежуючи цей рух і готуючись до реагування на новини, підхопили тенденцію. Коли пост Трампа вийшов офіційно, ринок вже мав інерцію, яку залишилося лише завершити. У підсумку маємо те, що маємо.
Резюмуючи, світові фінансові ринки — це доволі складна для непідготовленої людини система, де ціни формуються скоріше під впливом очікувань, а не лише реального попиту та пропозиції. Їхня чутливість до політичних заяв, особливо в умовах величезної геополітичної напруги, є наслідком самої природи цих ринків: вони намагаються оцінити майбутнє, а майбутнє в сучасному світі дуже непевне. Тож і ринки поводяться відповідно.
Випадок із нафтовими ф’ючерсами та постом президента США показує, що інформаційна асиметрія — тобто різний доступ до інформації у різних учасників — залишається постійною проблемою навіть на високоліквідних ринках. Водночас варто розуміти, що згадувані в новинах астрономічні суми часто є не реальними грошима, а переоцінкою активів, яка може швидко змінитися у зворотний бік, як тільки ситуація переграється навпаки.
Для пересічного спостерігача головне розуміння полягає в тому, що ринкові коливання — це результат взаємодії купи механізмів: алгоритмічної торгівлі, психології натовпу, ліквідності та, звісно, інформаційних приводів. Тож якими б драматичними не були заголовки про «обвали на трильйони», вони описують лише один із етапів постійного процесу перерозподілу капіталу, у якому одні втрачають, інші знаходять, а реальна грошова маса змінюється значно менше, ніж це здається на перший погляд.
