Потенційний приїзд Президента США Дональда Трампа до Стамбула може стати тією «соломинкою, яка зламає хребет верблюду» у переговорному процесі.
Формально США в переговорах участі не беруть. Але якщо президент Трамп з'явиться в Стамбулі 15 травня, коли заплановані переговори між Україною та Росією, це, з одного боку, зробить приїзд Зеленського майже обов'язковим.
А з іншого — різко підвищить шанси на те, що президент РФ Володимир Путін також прибуде до Стамбула. Інакше США можуть звинуватити Росію у зривних переговорах.
Володимир Путін і Володимир Зеленський ніколи не проводили особисту двосторонню зустріч у звичайному дипломатичному форматі.
До повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року вони взяли участь у «Нормандській четвірці» в Парижі 9 грудня 2019 року (разом із канцлером Німеччини Ангелою Меркель та президентом Франції Еммануелем Макроном).
Це була їхня перша і єдина особиста зустріч. Відтоді прямих переговорів тет-а-тет між ними не було.
Між Зеленським і Путіним є особиста напруга, не виключається навіть публічний конфлікт на фоні камери. У цьому контексті Дональд Трамп робить свою заяву: він може приїхати сам, упевнений, що приїде Путін, і віритиме у перемир'я.
«Я думаю, що Росія погодиться на 30-денне перемир'я», — сказав Трамп. «Я впевнений, що Путін теж буде там».
Ці слова мають важливу роль у формуванні рамок очікування і тиску на Кремль, фактично підштовхуючи російську сторону до участі під загрозою репутаційних витрат.
Це не просто риторика — це геополітичний хід, за допомогою якого Сполучені Штати підробляють рамки переговорів під собою, не виступаючи їх формальним організатором. Вони створюють сценарій, за яким будь-яке відхилення від очікувань буде трактуватися як провал не американської дипломатії, а російських (чи українських) рішень.
Таким чином, Дональд Трамп і його адміністрація досягають кількох цілей:
Іміджева мета — американський президент формує образ миротворця і «господаря процесу», здатного зупинити війну там, де інші зазнали поразки. Це було ключовим аргументом у його передвиборчій кампанії.
Політична мета — США зберігають можливість контролювати результат процесу, не беручи на себе прямих юридичних або військово-політичних зобов'язань.
Тактична мета — нав’язати московські рамки обов’язкової участі у статусних переговорах у незручний момент. Заява Трампа про ймовірну присутність Путіна в Стамбулі створює тиск: якщо Путін не прийде — він проігнорує «шанс на мир», якщо приїде — потрапить у сценарій, не написаний у Кремлі.
У цьому і створюється мистецтво політичної пастки: Сполучені Штати створити ставку на мир, не гарантуючи його, але контролюючи його форму та політичну цінність.
Наразі Кремль зберігає мовчання: у порядку денного обговорюється, що до Стамбула замість Путіна може приїхати делегація — наприклад, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров або заступник голови Радбезу РФ Дмитро Медведєв, або хтось інший. Це буде явне зниження рівня контакту, але дасть Москві можливість зберегти маневр.
Сам Дональд Трамп це добре розуміє, тому залишає свій можливий візит до Стамбула невизначеним та інтригуючим. Учора він сказав: «Я думаю про те, щоб поїхати [до Стамбула] — я поїду, якщо буду впевнений, що все вийде». Ця фраза — політичний сигнал, який запустив нову фазу дипломатичної гри.
Загалом ми спостерігаємо зіткнення двох інформаційних наративів на нинішньому етапі переговорів:
Українсько-європейський — це наратив про безумовне перемир'я, означає повне припинення вогню перед початком будь-яких переговорів. Він включає скасування російських умов, зокрема щодо експорту сільськогосподарської продукції, розблокування Россільгоспбанку, виходу до міжнародних портів, експорту добрив тощо.
Російський — наратив про безумовні переговори, тобто ведення діалогу на фоні бойових дій, без попередніх умов.
Американська адміністрація значно підтримує обидва підходи — як безумовне перемир'я, так і безумовні переговори. Вона повністю посилює тиск то в одній, то в іншій країні, залежно від ситуації та ходу переговорів між собою.
США вже отримали від України все, що хочуть на цьому етапі (йдеться про підписання та ратифікацію угоди про надра у Верховній Раді), але досі нічого не отримали від Москви. Саме тому переговори будуть незбалансованими: Вашингтон використовує свій вплив на Київ у межах ширших домовленостей з Кремлем.
У підсумку, якщо Дональд дійсно прибуде до Стамбула, а Володимир Путін також візьме участь, це стане чітким сигналом про досягнення попередніх домовленостей між США та РФ — що менше щодо рамок майбутнього Трампового мирового процесу.
Поява Трампа в Стамбулі може перевести процес із фази «імітації переговорів» на фазу справжньої вимушеної участі всіх ключових акторів.
Якщо ж Путін відмовиться від участі й обмежитися відправкою делегації, це буде свідчити про небажання Москви грати за американським сценарієм і формат оцінки як передчасного або політично незручного.
У разі такої зустрічі в Стамбулі станеться не початком переговорів, а продовженням дипломатичного маневрування з елементами тиску, піару та взаємних звинувачень у зриві процесу.
