Я не бачу в цій ідеї (платити біженцям за повернення додому – ред.) економічної доцільності. По-перше, грошей на це немає, це чистий популізм. По-друге — давайте дослідимо соціально-економічний масштаб проблеми.
Зараз, за оцінками українських соціологів на листопад-2024, за кордоном перебуває 5,2 мільйона українців. З них 3,7 мільйона виїхали через західний кордон у країни ЄС. І в країнах-агресорах (РФ та Білорусь) десь 1,3 мільйона громадян. Всі забувають про тих людей, які перебувають у країнах-агресорах. Як їх повертати? Як з ними спілкуватися? Як вони впливатимуть на економіку? А це ж це залишаються такі самі громадяни України.
Зараз є чотири кластери мігрантів. З них планують повертатися менше половини.
Десь 28% не рвуть зв'язки з Україною, більшість з них повернуться. Ще є десь 25% трудових мігрантів. Частина виїхала ще до війни. У них є економічні стимули залишатися і будувати кар'єру в іншій країні. Далі класичні біженці, 22% — жінки і діти. Вони адаптуються і живуть в новому середовищі, вони більш схильні осісти за кордоном. І ще 26% — люди із зони бойових дій. Ця частина громадян більш схильна повернутися додому.
Ось така соціологія. Менше половини планують повертатися. Люди планують повертатися лише у випадку, якщо буде безпека, робота та доступне житло. Безпека і робота в Україні — без коментарів. Квартиру купити в нинішних умовах також майже нереально.
Але наскільки програма роздачі, наприклад, мільйону гривень вирішить проблему житла? Складно сказати. От якщо цю програму розподілити адресно на придбання житла для тих, хто цього потребує - це інший момент. А так...
Мільйон гривень тут справи не виграє. І якоюсь перевагою не стане. Ефективний стимул для повернення — це повна зміна суспільного середовища. Має бути довіра до держави, має бути організація життя в суспільстві. Якщо реальною турботою та змінами в держуправлінні держава доведе, що тут є проблиски здорового глузду, то люди почнуть повертатися.
Така моя думка.
Вадим Сирота
