У мене досить іронічне ставлення до можливостей облікової ставки впливати на рівень інфляції.
Наша інфляція нагадує погоду у смартфоні: на вулиці +5, відчувається як -2. Ось у нас є офіційні показники інфляції, а є реальність, яку кожен відчуває під час походу в магазин чи коли заглядає у власну кишеню.
Причини перш за все побутові. Підвищення цін на комунальні послуги, на електроенергію, на постачання окремих товарів, на транспорт, на бензин, і так далі. Звичайно, що в нас є фактично прихований друк грошей, є соціальні зобов'язання за рахунок коштів Заходу, у нас є грошова маса в обігу, яку можна вважати надлишковою: економіка не працює, тож і нікого кредитувати.
Тому інфляцію зумовлюють чинники, які перебувають поза монетарною політикою. Очікувати подальшого підвищення можна вже в цьому році.
Я не впевнений, що ми досягнемо успіхів з такою політикою. А наслідок один: прибуток українських банків. У лютому НБУ озвучив огляд банківського сектору. Знову в нас під час війни рекордні прибутки в банків: 103,7 мільярдів гривень. І це ще за вказівкою МВФ було введено податок 50% на прибутки. Тож лузерам з Вол-стріт наші банки мають читати лекції: як заробляти гроші.
Антиінфляційний момент у піднятті ставки наявний, тут я не буду критичним. Але все це не трансформується в депозити, це не стимулює заощадження — а нам в умовах війни треба створювати заощадження. Це база військової економіки та військового кейнсіанства.
Вадим Сирота
