Переговори в Ер-Ріяді поки не призвели до чогось конкретного, оскільки не була ухвалена підсумкова заява.
Російська сторона тримає гробову тишу, так само як і не було жодних заяв від Києва. Взагалі-то важко було розраховувати на якийсь позитивний для України результат, враховуючи те, хто від Росії поїхав на переговори: давній кар'єрний дипломат Карасін та ексголова 5-ї служби ФСБ Беседа, генерал у відставці. Це люди з антиукраїнськими поглядами, які розглядають Україну як прикре непорозуміння на карті, як «країну 404», які впевнені, що «українське питання» потрібно вирішити остаточно і безповоротно. Враховуючи «конструктивність» цих двох учасників, важко було сподіватися на щось інше.
Потрібно було крок за кроком йти від інфраструктури до розморожування судноплавства в Чорному морі і далі рухатися до перемир'я. Однак з цим нічого не вийшло: російська сторона не продемонструвала жодної готовності піти хоч на якийсь компроміс. Хоча би в плані відмови від тих дуже ультимативних вимог, висловлених ще в серпні минулого року, які передбачали те, що Україна повинна спочатку залишити чотири області в їх адміністративно-територіальних межах, зокрема Херсонську та Запорізьку, а санкції мали бути демонтовані. Тільки тоді ми, мовляв, сядемо і поговоримо. Тобто за формулою «що наше — то наше, про ваше поговоримо». З таким підходом важко розраховувати на якийсь компроміс.
Однак для американської сторони таким компромісом виглядало б заморожування війни по лінії фронту. І це можна було б подати як чергову перемогу Трампа, враховуючи те, що скоро спливають 100 днів з моменту інавгурації. А це означає, що «медовий місяць» президента Дональда Трампа наближається до кінця. І зазвичай при закінченні цього «медового місяця» ставлення до обраних політиків стає набагато більш критичним.
І для Трампа надзвичайно важливо оголосити про перемогу. А що буде потім — вже інше питання. Як це було з Близьким Сходом. Там подали перемир’я як перемогу, але, як ми бачимо, все ще тривають бойові дії. Тому залишається сподіватися на те, що принаймні Україна в найближчі три тижні, які залишилися до Великодня, не отримає той самий «ганебний мир», про який говорять злі язики.
Враховуючи ситуацію на фронті, можна вважати, що заморожування бойових дій по лінії фронту для України було б оптимальним результатом, оскільки залишити за РФ Херсонську та Запорізьку області політично мало б ефект вибуху бомби. Це призвело б до сильної турбулентності, цього б не пробачило й українське суспільство. Тобто, по суті, це була б капітуляція.
Водночас ми все ще втрачаємо населений пункт за населеним пунктом. Не так швидко, як це було восени та взимку. Але противник володіє стратегічною ініціативою. Це, на жаль, сумна реальність. Як і те, що вести війну, розраховуючи на власні ресурси, Україна не може. Взагалі. Це означає, що ми будемо змушені так чи інакше рухатися під тиском партнерів. Головне, щоб ці партнери в цьому трикутнику не опинилися так — двоє проти одного.
Одне діло, коли ми відчували підтримку Сполучених Штатів — це давало підстави розраховувати на кращий результат. Інша ж справа, коли Сполучені Штати навмисно дистанціюються від війни, демонструючи, що це був невдалий проєкт попередників, і при цьому хочуть ще отримати матеріальні вигоди.
Андрій Золотарьов
