Від українського «Лускунчика» та рок-опери про справжній патріотизм до культового шедевру «Ісус Христос — Суперзірка». Київська опера продовжує втілювати найсміливіші задуми на сцені та формувати репертуар для нового сезону, тонко відчуваючи час та настрої у суспільстві.
Навіть нічна атака на Київ 24 травня, внаслідок якої була пошкоджена будівля театру, не зупинила роботу митців — наступного ж дня Київська опера відновила запланований графік вистав.
Чому театр під час війни не може існувати «поза політикою», як народжувалася рок-опера «Патріот», чому події в опері «Ромео і Джульєтта» розгортатимуться в октагоні та чи можливі спроби реваншу російської культури в Україні — про все це в інтерв'ю UA.News розповів директор-художній керівник Київської опери Петро Качанов. Далі — його пряма мова.
Про відновлення театру після обстрілу
На жаль, під час масованої атаки в ніч з 23 на 24 травня було пряме влучання в Національний музей «Чорнобиль». Так само суттєво постраждала Київська опера.
У нашій будівлі пошкоджено дах, вибито 72 вікна. 24 травня довелося скасувати балет «Дюймовочка» і перенести цю виставу на червень.
Усім колективом ми прибрали розбите скло та уламки, повиносили вибиті дверні рами. І вже у понеділок, 25 травня, театр відновив повноцінну роботу. Жодну із запланованих вистав ми не будемо переносити або скасовувати.
Як Київська опера формує репертуар
Ми могли б зосередитися на постановках класиків академічної музики — Верді, Россіні чи Моцарта. Такі вистави мають успіх у багатьох театрах світу. Але не мають жодного зв’язку з українським контекстом. Ми обрали інший шлях і намагаємося компонувати репертуар.
Особисто я вважаю, що попри повномасштабну війну не всі українці роблять висновки. Складається враження, що у нас взагалі погано з висновками. Ми дотепер говоримо, що мова не має значення, історія не має значення, культура не має значення. Нібито вони «поза політикою», поза нашим реальним життям. Це не зовсім правильно.
Візьмемо балет «Сойчине крило» українського композитора Анатолія Кос-Анатольського — це справжній класичний шедевр. Цілих 56 років він не з'являвся на сцені — просто зник. Наш театр повертає цей шедевр до життя. Також ми написали музику до казки «Лускунчик і Мишачий король» і тепер ставимо балет «Лускунчик Гофмана» не російського, а нашого українського композитора Івана Небесного.
Фото: фрагмент балету «Сойчине крило» (композитор Анатолій Кос-Анатольський)
Але є зворотний бік медалі. Треба уникати номенклатурщини. Буває, що люди виконують вказівки, особливо не переймаючись тим, що роблять. Ми якраз відчуваємо це. Ще задовго до ухвалення мовного закону ми перекладали наші опери українською. Нас спонукав і підштовхував до цього не закон, а наша глибока усвідомленість того, що відбувається.
Про задум рок-опери «Патріот»
Зараз насправді не так багато людей, які підтверджують свій патріотизм реальними діями, а не словами, бурхливими емоціями чи політичними закликами. Наша рок-опера розповідає саме про тих, хто має патріотизм у серці, у душі. Вони переважно вважають себе абсолютно непотрібними цій країні та суспільству.
Фото: фрагмент рок-опери «Патріот»
Можливо, побачивши нашу рок-оперу, вони пересвідчаться, що мають правильні моральні орієнтири та проявляють відповідальну емоційну любов до країни, в якій живуть. Адже саме ці люди чітко знають, що мова має значення, історія та культура теж мають значення. Навіть бути представником певної нації та категорії людей має величезне значення. І насамперед це потрібно державі, в якій вони живуть.
Вистава якраз про це. Вона показує: справжні патріоти, коли постає загроза для країни, без вагань і роздумів, як це показано у нас у фіналі, стають на її захист, обороняють свою родину і свою свободу.
Музика поколінь в рок-опері «Патріот»
Від початку ідея була взяти за основу музику «Братів Гадюкіних». Потім ми заглибилися у матеріал і лібрето, яке писав Дмитро Тодорюк. Багато розмовляли та обмірковували, якою має бути постановка. Зрештою, зрозуміли, що лише на музиці «Братів Гадюкіних» виставу не зробимо.
Ми почали добирати інші знакові композиції. Наприклад, «Лиш вона, лиш вона», на мій погляд, — музика епохи теперішніх 40-річних, які наприкінці літа сиділи десь у своїх містах на заході України, готуючись від'їжджати до Харкова, Дніпропетровська та інших російськомовних міст. Їм щеміло серце, що вони туди їдуть і потрапляють у зовсім іншу культуру та середовище. Звучить у нас і YARMAK «22». Цей трек фактично був гімном на Майдані у 2014-му, хоча ще звучав російською мовою. Тепер він перекладений українською і став частиною нашої постановки.
Фото: фрагмент рок-опери «Патріот»
Музику до фінальної пісні рок-опери на вірші Олександра Олеся написав наш диригент-постановник Євген Воронко. Окрім цього, у постановці звучить музика Марії Бурмаки, Тараса Петриненка та Кузьми Скрябіна, що є близькою до сучасного покоління. Це особливо помітно за реакцією слухачів: старше покоління краще сприймає творчість «Братів Гадюкіних». На Скрябіна більше реагує молодь. Ось такі знакові пісні звучать у нашій виставі. Фактично це ретроспектива нашого життя від часів першого фестивалю «Червона рута». З 1980-х років до 2022 року ми показуємо майже всі важливі моменти в історії нашої країни.
Також ми прагнули, щоб вистава, на наш погляд, закінчувалася правильно. Фінал абсолютно не конкретизований. Він дає можливість глядачеві додумувати, чим це все закінчилося.
Як обирають та осучаснюють класичні твори
Київська опера завершить сезон оперою Шарля Гуно «Ромео і Джульєтта», яка колись вже йшла на нашій сцені, але у зовсім іншій постановці. Напевно, було б злочином заховати її в архіві й більше не показувати. У ній просто геніальна музика. Інколи я замислююся, яка опера з нашого репертуару мені подобається найбільше в контексті музики. Однозначно — це «Ромео і Джульєтта».
Фото: ескізи костюмів «Ромео і Джульєтта» (художник з костюмів Дмитро Курята)
Вистава буде абсолютно несподіваною для глядачів, які бачили її раніше. Нова інтерпретація — осучаснена та оригінальна — звучатиме українською мовою. Режисером-постановником буде Дмитро Тодорюк.
Відкривати 45-й театральний сезон ми плануємо легендарною рок-оперою «Ісус Христос — Суперзірка». Цей твір написаний більше у жанрі мюзиклів, але давно вважається класикою рок-опери. Цю абсолютно легендарну рок-оперу створили британський композитор Ендрю Ллойд Веббер і поет Тім Райс у 1970 році.
Фото: учасники кастингу до рок-опери «Ісус Христос — Суперзірка»
Ця постановка стане особливою подією для нашого театру. Особисто для мене це давня мрія, яку, нарешті, вдалося реалізувати. Ми майже півроку проходили довгий і непростий процес отримання ліцензії. Але тепер ми отримали ліцензію і готові представити цю рок-оперу нашій публіці.
Фото: учасники кастингу до рок-опери «Ісус Христос — Суперзірка»
Про кастинги виконавців
Ми постійно проходимо ці муки творчості. Коли ставили оперу «Фальстаф», надзвичайно складну, останню оперу Верді, то з жахом уявляли, як це буде виглядати на сцені. Головний персонаж — Фальстаф — багатогранний образ, який фактично «робить цей бал». У нас є два Фальстафи — провідні солісти нашого театру Антон Перегуда і Сергій Макієнко. Вони абсолютно впоралися з цим завданням.
Фото: фрагмент із опери «Фальстаф»
Далі буде опера «Ромео і Джульєтта». Головні персонажі в ній — зовсім юні Ромео і Джульєтта, але музика надзвичайно складна. В Україні її не виконують, та й у світі вона звучить дуже рідко. Виходить, що Джульєтта у Шекспіра — молоденька дівчина, але Шарль Гуно написав для цього персонажа арії, які вимагають віртуозної техніки, широкого діапазону та витривалості. Їх важко виконати юній вокалістці. Те саме й про Ромео.
У світовому оперному мистецтві є така дивна інтерпретація, як на мене, коли партії підлітків Ромео і Джульєтти співають дорослі виконавці 40–45 років. Це виглядає не дуже органічно. Ми так само боялися, що не знайдемо Ромео і Джульєтту. Але нам це вдалося. Переконаний: глядачі, які завітають на закриття нашого сезону, зможуть особисто почути і оцінити наших Ромео і Джульєтту.
Із рок-оперою «Ісус Христос — Суперзірка» ситуація схожа. Основна складність вокальних партій зосереджена на двох персонажах — Ісусі Христі та Юді. Якщо учасники, які пройшли кастинг, зможуть взяти участь у виставі і ми узгодимо всі деталі, то в нас вийде досить непогана постановка.
Чим може здивувати оновлена опера «Ромео і Джульєтта»
Однозначно це буде історія кохання. Існують вічні теми, які залишаються незмінними попри плин століть. Любов — одне з тих почуттів, природу якого не здатний зруйнувати час.
Водночас суспільство, на мою думку, видозмінюється лише в якомусь інструментарії та обгортках, а його сутність залишається тією ж. Ми поки що не стали настільки шляхетними, духовними та витонченими, аби стверджувати, що ми змінилися порівняно з тими, якими були кілька століть тому.
Плани Київської опери у новому сезоні
До кінця року ми готуємо ще одну прем'єру. Це знову про різноманітність тем у нашому репертуарі: наскільки він класичний або актуальний на сьогодні. Йдеться про оперу українського композитора Юлія Мейтуса «Ярослав Мудрий», яку ми хочемо поставити у новому сезоні.
Це ще одна історія. Вона не про любов і не про сучасність, а про історію та видатних особистостей минулого. Ця постановка нагадує: ми повинні постійно бути зосередженими на тому, щоб цінувати свою культуру, любити свою країну і, найголовніше, завжди захищати нашу свободу і незалежність.
Про глядача та суспільство під час війни
Глядач — частина нашого суспільства, яке має звичне життя, вирішує повсякденні справи, але якогось вечора або дня купує квиток і йде в театр. Хочу лише сподіватися, що наше суспільство, принаймні в 2026-му році, стане більш свідомим, більш патріотичним та мудрим. Але поки що мої сподівання не зовсім справджуються.
Так, зараз ми бачимо попит на театр. Але мені б хотілося, щоб був інтерес до театру, який не просто робить щось красиве та розважає.
Поясню на прикладі. Ми були у Львові, привезли туди нашу рок-оперу «Патріот». Правду кажучи, я трохи розчарувався. Напередодні я пішов на іншу виставу — своєрідну концертну версію «Кабаре». І побачив, як на цю постановку у Львові йдуть глядачі: і молодші, і активніші, і гарніше вдягнені. Їх більше цікавило подивитися «Кабаре». Можливо, це хороша вистава. Але те, як вона була адаптована для львівської публіки, особисто мені не сподобалося.
Глядач сьогодні не хоче занурюватися у переживання, які його турбують у реальному житті. Він не хоче моментів, які змушують замислитися, переживати сильні емоції, зронити сльозу чи навіть посміхнутися від радості й щастя. Аудиторія приходить до театру, щоб її просто розважили. Я розумію, що такі реалії часу — комедія як жанр завжди була й залишиться більш популярною, ніж, скажімо, драма. Я не кажу, що це погано. Я просто констатую факт, що зараз є схильність саме до такої подачі.
Чи можлива спроба реваншу російської культури і як його стримати
Припускаю, що є українці, котрі сидять і чекають повернення Чайковського, Пушкіна, Достоєвського, бо так їм зручніше. Їх не цікавить, скільки горя завдали нам російські самодержавці та сама Росія за чотири століття. Їм цікаво жити так, як вони звикли раніше. Такі люди не зміняться. І це створює ризик, що країна через деякий період може частково повернутися до стану, який був перед війною.
Я не раз наголошував: ця війна до певної міри почалася через те, що ми не відокремилися від чужої культури та чужої мови. Ми отримали те, що маємо. Але зараз усе залежить від нас. Якщо ми будемо поважати свою країну, її закони, мову та правила, то є шанс, що цей період затягнутого ренесансу матиме перспективу.
