Серед українців на початку 2026 року офіційно налічували 116 тис. довгожителів — тих, хто перетнув позначку 90-річчя. З них понад 1560 осіб прожили 100 та більше років. Кожна така історія викликає захоплення та зацікавленість: що стало секретом довгих років життя? Чи завжди довголіття залежить лише від генетики? Наскільки вирішальним є своєчасне лікування, особливо серцево-судинних хвороб? І в яких випадках українські кардіохірурги допомагають пацієнтам поважного віку?
Про все це UA.News розповів Гліб Ємець, завідувач відділення мініінвазивної кардіохірургії та транскатетерних процедур Центру кардіології та кардіохірургії МОЗ України, заслужений лікар України.
Нещодавно його найстаріша пацієнтка, Галина Петрівна Тарнопольська, відсвяткувала свій 100-річний ювілей і почувається добре. Два роки тому Гліб Ємець успішно провів їй операцію на серці, після якої вже за шість днів Галину Петрівну виписали з лікарні. Докладніше — пряма мова Гліба Ємця.
Особлива операція на клапанах серця
Я б не назвав цей випадок унікальним у сенсі «такого не буває» — але він точно особливий. І можна сміливо сказати: наша Галина Петрівна — унікальна людина. Вона найстарша пацієнтка в Україні, якій провели операцію на клапанах серця. Це вже саме по собі — історія.
Ми застосували транскатетерну методику TAVI: без розрізу грудної клітки, без зупинки серця. Для пацієнтки такого віку це принципово важливо — організм не переносить великої травми, а ця технологія дозволяє втрутитися максимально делікатно.
Але знаєте, що мене вражає найбільше? Не сама операція — а те, що відбулось після. Пані Галина відсвяткувала сторіччя. Сто років. І почувається добре. Для мене це і є найкраща відповідь на будь-яке питання про результат. Ми повернули їй не просто роки — ми повернули їй життя в повному сенсі цього слова. З ранками, з родиною, з радістю.
Випадок пані Галини — це живе свідчення того, що сучасна кардіохірургія давно вийшла за межі традиційних вікових обмежень. І я дуже радий, що ми були поруч у цій історії.
Чому хірург наважується на операцію, навіть якщо шанси невисокі
Я завжди кажу своїм колегам: відмова від операції — це теж рішення. І воно теж має наслідки. Іноді дуже важкі. Якщо людина задихається, не може нормально спати, не може дійти від ліжка до кухні — ми просто зобов’язані запропонувати їй шанс. Бо що таке медицина, якщо не це?
Перед кожною подібною операцією ми дуже ретельно оцінюємо стан усього організму — серце, судини, нирки, легені, голова. Все має значення. Але є один критерій, який для мене важить не менше за будь-який аналіз чи знімок: чи хоче ця людина жити? Чи є в неї ця внутрішня сила? Чи бореться вона?
Галина Петрівна — хотіла. Це відчувалося у кожному слові, у погляді, у тому, як вона трималася. І це, повірте, дуже багато значить для операційної команди.
Наскільки рідкісні такі операції у довгожителів у світі та Україні
У провідних центрах Європи і США операції на серці у 90-річних вже стали поширеною практикою — там суспільство активно старіє, і медицина адаптувалася до цієї реальності. Але 97, 98, 100 років — це навіть там випадки, які зупиняють. Які викликають захват і повагу — і до пацієнта, і до команди.
Така робота вимагає не лише технологій. Вона вимагає особливої філософії всієї команди — готовності братися за випадки, від яких інші відмовляються. Готовності до того, що перед тобою не просто «складний організм», а людина з цілим життям за плечима, з досвідом, із гідністю, із супутніми станами, яких у молодого пацієнта просто немає.
Від чого залежить довголіття: роль генетики та кардіохірургії
Генетика, звісно, має свій вплив — це незаперечно. Але я глибоко переконаний: якою б сильною вона не була, якщо людина все життя недбало ставилася до руху, харчування, інтелектуального розвитку, до свого внутрішнього світу — ніякі гени не врятують. Довголіття — це не лотерея. Це щоденний вибір.
І все ж — серцево-судинні хвороби залишаються тією стіною, об яку розбивається більшість людських доль раніше часу. Стеноз аортального клапана без лікування — це два-три роки після появи перших симптомів.
Два-три роки, після яких людина просто згасає.
Коли ми прибираємо цю перешкоду — ми не вигадуємо нічого надприродного. Ми просто не даємо хворобі вкрасти те, що вже є. Повертаємо людині її власні роки. Ті, що природа вже відміряла, а хвороба намагалася забрати.
Про реабілітацію та особливу ментальність довгожителів
Я бачу це постійно — з операції в операцію, з року в рік. Довгожителі — це надзвичайно виважені, спокійні люди. Вони не панікують. Не катастрофізують. Вони вже бачили в житті стільки всього, що навчились довіряти — людям, процесу, Богу, як хочете це назвіть.
Галина Петрівна лежала перед операцією з такою внутрішньою силою і світлом, яких, чесно кажучи, не вистачає багатьом сорокарічним. Вона була зібраною, з гумором, з якоюсь тихою впевненістю, що все буде добре. І це передається — хірургам, сестрам, всій команді.
І ще одне, що я вважаю надзвичайно важливим: ми залюбки запрошуємо родичів приходити у відділення інтенсивної терапії — просто щоб побути поруч. Потримати за руку. Сказати щось тепле. Жоден найдосконаліший протокол реабілітації не замінить того, що дає ця присутність.
