У чому проявляється цінність коштовних прикрас та їхнє призначення у нашому житті? Як створювався український бренд з родинною історією, в якому закладено багато особистого і ціннісного?
Про високу духовну місію та реабілітаційно-освітній табір «ERA BAND CAMP» для дітей воїнів ЗСУ - в ексклюзивному інтерв’ю UA.News розповіла засновниця Ювелірного Дому ZARINA Наталія Колодницька.
Як золото врятувало родину і стало справою життя
Із золотом у Наталії Колодницької пов’язана давня родинна історія. На початку Другої світової війни її бабуся допомогла доньці головного лікаря Одеси, яку комуністи відправили прибиральницею на цукровий завод. Жінка тяжко захворіла туберкульозом, лежала у лікарні.
Бабуся Колодницької доглядала її. На прощання хвора подарувала їй хустинку. У ній були загорнуті черстві булочки та проскурки. Бабуся, як годиться, поховала та відспівала померлу. А коли приїхала додому, у сухих булочках виявилася несподівана знахідка: золоті монети, перстні – на той час справжнє багатство. Це золото врятувало бабусю та її четверо дітей у буремні роки.
«У нашій родині назавжди збереглося ставлення до золота, як до винагороди за добрі та безкорисливі справи. Тому що бабуся моя не знала, що та жінка її винагородить», - розповідає Наталія Колодницька.
Про цінність золота вона замислювалася ще в роки навчання у Полтавському торговельному інституті.
Згадує ще один цікавий знак, що підштовхнув її до ювелірного бізнесу: «Коли я була вперше мамою, у 23 роки, виходив такий журнал «Приватне життя». І там був розписаний гороскоп – у якій сфері вас чекає успіх. Для 29 вересня був передбачений успіх у ювелірній справі, якщо вести її разом з чоловіком. Мені це сильно запам’яталося. Я саме була молодою підприємницею і шукала свою нішу».
У ті роки, розповідає Наталія Колодницька, приватним особам, як правило, не видавали ліцензії на торгівлю цінними прикрасами, металами та камінням. Але попри молодий вік, друга в Україні, вона все ж таки отримала ліцензію на приватну торгівлю коштовностями.
«Не було якихось інструкцій або навчальної бази. Довелося зустрічатися з співробітниками ювелірних магазинів, ломбардів, знаходити інформацію, самостійно писати інструкцію для торгівлі дорогоцінностями, - згадує Колодницька. - Перший магазинчик у мене був у Черкасах на 8 кв. м, потім – 12 кв. м.
Потім я відкрила гарний відділ у Будинку Торгівлі, придбала акції «Рубіну» - обласного ювелірного магазину, заснувала виробництво (тоді вже була гуртова торгівля по всій Україні). А потім відкрила флагманський магазин ZARINA у Києві. Там, до речі, я купила свою першу діамантову каблучку».
Родина Наталії Колодницької у ювелірному бізнесі майже 30 років. Від самого початку до цієї справи привчали і доньок: Мартіну, Заріну, Софію.
«У нашій родині заведено змалечку привчати дітей до праці, відповідальності, чистоти, дисципліни та краси. Тому Заріна у три-чотири роки зі своєю старшою сестрою Мартіною вже нам допомагали. Вони, як дві лялечки в гарних суконках і накидках з білого штучного хутра, роздавали буклетики і робили це з великим задоволенням. Взагалі наші діти з 10-річного віку вже стояли за прилавком.
Головне, чому я їх навчала, - не продати виріб, а подарувати радість людині, з якою вони спілкуються. Це ж свято - отримати дорогоцінну прикрасу. Кожній жінці або чоловіку важливо відчути, що вони є цінністю. І прикраса Ювелірного Дому ZARINA може цю цінність ще більше підкреслити, підкреслити стиль кожної жінки, її особливість, подарувати відчуття реально казки».
Про розвиток ювелірної індустрії та смак українок
Упродовж тривалого часу засновниця Ювелірного Дому ZARINA Наталія Колодницька була однією з тих, хто створював і розвивав не лише власний бізнес, а й загалом ювелірну індустрію України.
«Я нарахувала 17 інновацій, які внесла в ювелірний бізнес. Навіть перша безкоштовна упаковка була від ювелірного бізнесу ZARINA. Ми експериментували з діодним підсвічуванням, бо тоді ще не було фірмового ювелірного обладнання, - згадує Наталія Колодницька. - Ми першими в ювелірній галузі розробили стандарти продажів та модель франчайзингу. Перші почали випускати вироби з білого металу, використовувати чорні і коричневі діаманти.
Багато різних інноваційних технологій почали використовувати: дуплети, триплети - це пресовані кілька видів коштовного каміння, в результаті поєднання якого виникали нові відтінки каменю, нове його бачення. Першими почали використовувати для виробництва топази «Лондон блю». Або неочікувані різні комбінації кольорового золота та кольорового каміння».
Перелічувати нововведення можна довго, каже Наталія Колодницька. Як професіонал, вона щаслива, що всі ці новації були гарно сприйняті ювелірною галуззю. На її думку, ця індустрія залишається передовою, бо цього вимагає вишуканий смак українок.
«У наших жінок взагалі дуже гарний смак, і коли порівняти його з іншими пострадянськими країнами, то ми дуже вимогливі. Саме вимогливість українських жінок теж шліфувала ювелірну галузь України, - вважає Колодницька. - І я надзвичайно пишаюся, що в Україні такі творчі люди, успішні. Ми випускаємо багато брендів одягу, ювелірних прикрас, різних аксесуарів».
Про нове покоління у родинному бізнесі
Так склалося, що у ювелірній індустрії зараз задіяні майже всі жінки родини Колодницької. Управління бізнесом у різний період перейшло до доньок Наталії – Заріни і Мартіни. Але відбулося це за різних обставин і не завжди так, як очікувалося.
«Мартіна вже у 18 років стала керівником магазинів у Швейцарії. Це було, скажімо так, недобровільне її рішення. Тому що в 2014-му році мене захопила Помаранчева революція, я повернулася до України. Тоді мені не вдалося підкорити місцевий ринок. Виявилося, що швейцарці, купуючи коштовності, обирають традиційні відомі бренди. А у нас були досить вишукані і сміливі прикраси. Тому ZARINA на ринку Швейцарії спочатку не досягла успіху.
А от, Мартіні вдалося знайти там свою нішу. Щоправда, перед тим вона закінчила університет, намагалася реалізуватися в інших компаніях, не хотіла займатися ювеліркою. Це був складний шлях до ювелірного бізнесу. Але з часом вона знайшла себе у ньому і не зупинялася. Радість творчості, популярність виробів, створених Мартіною, у швейцарок і не тільки швейцарок - цей успіх, мабуть, її надихає. І вона продовжує прекрасно вести свій бізнес.
Із Заріною вийшло рівно навпаки. Я сказала: «Заріночко, вибач, я не хочу, щоб ти працювала в компанії. Бо не хочу повторювати своїх помилок. Іди, будь ласка, працюй десь в іншу компанію, набувай там досвіду, навчайся. І коли ти вже прийдеш свідомим спеціалістом, я тебе прийму у компанію ZARINA, яка названа твоїм іменем». А вона відповіла: «Мамо, я тебе дуже прошу, я хочу навчатися в рідній компанії, буду працювати тут».
Ми шукали різні зони її відповідальності в бізнесі. Спочатку вона була у нас амбасадором, потім почала займатися маркетингом, долучатися до створення колекцій. Поступово в процесі їй передавали майже всі обов'язки СЕО.
Одне із найскладніших - це було керування командою. Зараз це повністю розуміння всіх фінансів. Вона не одна це робить, але вона до цього теж долучається дуже активно. Тобто відбувається поступове її залучення до всіх сфер ювелірного бізнесу.
Софія у нас творча дитина, тому свій шлях ще знайде. Вона вже долучилася до оформлення золотим колоссям фасадів магазинів. Софія сама придумала це оформлення і власноруч його зробила. Вона займається арт-мистецтвом, має прекрасний смак - може згенерувати ідею і довести її до кінця. Те, що вона допомагає нам з оформленням торговельної мережі, мене надзвичайно надихає.
Катя, племінниця, закінчила університет міжнародних відносин, вивчала італійську мову. Я тоді познайомила її з італійцями, які будували ювелірний завод. Кажу: «Катю, я можу домовитися, щоб ти отримала у них роботу».
А вона наступного дня прийшла і сказала: «Я хочу працювати у рідній компанії». І вже, мабуть, понад 20 років працює. Певний час до декрету вона була CEO компанії. Зараз вона у нас головний геніальний перемовник. Постачання, договори, контракти, формування асортименту – вона все прекрасно робить».
Як вистояли у війну
«Щопонеділка у нашій компанії відбуваються збори. За останні 10 років їх не проводили у перший тиждень ковіду і перший тиждень повномасштабного вторгнення росії. Тобто вже 2 березня 2022 року у нас були збори, - згадує Наталія Колодницька. - Попри війну, ми розуміли, що настане 8 Березня, що людям, які в Україні, чи повиїжджали, потрібно заробляти кошти, годувати свої сім'ї. Що попри війну, кохання не зникне. Діти будуть народжуватися.
Також ми розуміли, що потрібно шукати можливості за кордоном. Ми постійно знаходимо нові напрямки для розвитку. Ані на хвилинку не зупиняємося».
Про пріоритети в благодійності
Після повномасштабного вторгнення рф, під патронажем Наталії Колодницької у Швейцарії відкрили реабілітаційний підлітковий табір «ERA BAND CAMP» - для дітей, що постраждали від війни. Проєкт став продовженням її багаторічної праці у сфері виховання молоді.
Колодницька згадує, як 12-ть років тому 300 жінок України провели Форум Коло Жіночого Партнерства. Обговорювали, як вплинути на подальший розвиток України, щоб він був прогресивним і демократичним. Колодницька тоді виступала у дискусійній панелі «Духовність і культура», бо переконана - змінити Україну можна саме через духовність і культуру. У тому обговоренні взяли участь 20-25 жінок і було вирішено, що діяти потрібно безпосередньо через молодь.
«До речі, мій чоловік за фахом – психолог, 20 років присвятив Пласту, щорічно проводить декілька таборів, у нього є постійний гурток пластунців. Тобто нас з ним також поєднало саме виховання молоді, - ділиться Колодницька. - Так от, після того Форуму я займаюся саме вихованням дітей і молоді.
Ми проводили фестивалі Святого Миколая, які були визнані найбільш потужними в Україні. Їх заснували сім-вісім років тому у резиденції Богдана Хмельницького в Чигирині. У нас був фестиваль Святого Миколая, який визнали рекордом України, - ми роздали 10 000 безкоштовних подарунків. Дотепер щороку мені чигиринці дзвонять: «Наталю Володимирівно, ми фестиваль готуємо».
Для молоді у нас також був фестиваль VIRA FEST на Трійцю – у нас виступали ONUKA, Христина Соловій, Олег Скрипка, «Kozak System», а гурт «KAZKA» у нас вперше заспівав «Плакала». Взагалі до нас багато відомих виконавців приїжджало.
Тобто вже років 15-ть я займаюся саме цим напрямком. Можливо, це було для мене як хобі. Але років 10-12-ть тому я пройшла катехизацію. І з того часу моїм пріоритетом стало служіння Богу саме через виховання молодого духовного покоління.
Тому я старалася постійно передати бізнес. І це дуже логічно, що моя донька Заріна займається керівництвом компанії, а я продовжую цей напрямок роботи з дітьми. Тобто це не вчора, не під час війни почалося».
Про табір «ERA BAND CAMP»
Наталія Колодницька багато і з захопленням розповідає про роботу з дітьми у таборі «ERA BAND CAMP». Пояснює - вся програма заснована на цінностях.
«Цінності у нас - духовність, честь, чесність, відповідальність і патріотизм. Все, що будується навколо, цим пронизано. Якщо у нас є, наприклад, екскурсія Женевою, парк Ла-Гранж. Ми розповідаємо дітям, що у 1917 році цей парк був переданий власниками для прогулянок женевським жінкам. Пояснюємо, як добре, що меценати, передали цей парк громадянкам.
На схожих прикладах ми починаємо говорити про служіння Батьківщині. Наприклад, Карл Брауншвейгський взагалі мільйони залишив не своїм нащадкам, а Женеві. На ці кошти побудовані: театр, корпус університету, огорожа для парку та інше.
Ще один приклад - перший театр Женеви, на нього гроші зібрали самі женевці. Або показуємо дітям, яка там екологія. Поїхали на завод очистки води, подивилися на технології. Тобто всі кращі напрацювання та здобутки Швейцарії ми стараємося показати дітям».
Крім цього, у таборі «ERA BAND CAMP» дітей обов'язково навчають бізнесу: як згенерувати ідею за моделлю CANVAS та довести її до кінця. У процесі бізнес-виховання ставлять та вирішують багато питань: як створити фінансову модель, як витрачати прибуток, яка має бути соціальна складова бізнесу.
«Ми стараємося, щоб у всіх заняттях були присутні наші цінності. Кожен день у нас є духовні бесіди – це не тільки бесіди про Бога, ми говоримо про служіння. Яка користь буде світові від того, що ти тут живеш? А який урок ти прийшов сюди здати?
Тобто ми стараємося спровокувати, щоб діти задумалися над цими питаннями, - пояснює Наталія Колодницька. - Ось, нещодавно восьмеро наших вихованців поїхали на гастролі в Цюріх. Ми такі овації зірвали! У нас був «Рок-Щедрик». Там глядачі просто всі підхопилися - був такий шалений успіх.
І діти розуміють, що все це реально і можливо, і вони - успішні. Їх було восьмеро, а з них - тільки чотири мали музичну освіту. Хтось вперше тільки три тижні тому сів за бас-гітару, а хтось - за барабани. Хтось взагалі позавчора долучився пастушком, бо дівчинка-пастушка у нас захворіла. Але ми мали такий шалений успіх! І коли діти стояли на сцені, я їм сказала: «Хочу, щоб ви цей успіх запам'ятали на все життя, і для вас не було нічого нереального, що ви не можете зробити».
Як приклад емоційної реабілітації Наталія Колодницька згадує проведений раніше «Фестиваль радості» для онкохворих дітей. В його основі було дослідження, яке показало, що серед таких дітей зцілюються приблизно 15%, а коли вони відчувають потужну радість, то одужують до 80% хворих.
«Так і з нашими дітьми. Коли вони тільки приїжджають, багато з них - байдужі до всього. Вони зневірені. Після нашого табору вони виїжджають сонечками, впевненими в собі, сильними, драйвовими. Тобто ми їм даємо віру в себе, у своє майбутнє. І якщо раніше до табору знову приїздили 25-30% дітей, то зараз повертаються до 50 %», - розповідає Колодницька.
За її словами, влітку було проведено п'ять таборів по 45 дітей: був яхтинг, параглайдинг, дайвінг, скелелазіння. Взимку теж проводять активності. Минулої зими було два табори, під час яких 90 діток поставили на лижі.
«Цієї зими ми робимо ноу-хау: вперше вирушаємо до Фінляндії, де орендували базу для 70 діток. У Фінляндії відвідаємо Санта Клауса. Діти будуть кататися на оленях, собаках, лижах, сноубордах і снігоходах.
У Каунасі по дорозі ми запрошені в театр на балет «Снігова королева» і в музей Чюрльоніса. Будуть у нас екскурсії трьома дружніми прибалтійськими країнами по їхніх столицях. Побуваємо також у Гельсінкі.
У січні також запланований табір на 45 дітей у Швейцарії: ми будемо святкувати День трьох царів (Богоявлення), ставити всіх діток на лижі, сноуборди. Також забронювали екскурсію в ООН, хочемо поїхати в ООН із своїм вертепом «Рок-Щедриком».
Наступний табір теж буде у Швейцарії у березні, але це буде зимовий табір: катання на лижах, параглайдинг на лижах. Однак далі таборів поки що не планую. Я сподіваюся на допомогу».
Чому «ERA BAND CAMP» важливий для України
У реабілітаційно-освітньому таборі «ERA BAND CAMP», що діє під патронатом Наталії Нетовкіної, допомогли відновитися більш ніж 545-ти дітям. Усі вони - з особливою долею.
«Це дуже важко. 545 дітей вже були у нашому таборі. Зараз, у зимовий сезон, маємо 160 дітей. Це вимагає колосальних сил і фінансів. Бо батьки оплачують тільки 25-30% цієї подорожі (я принципово прошу робили маленький внесок, тоді вони цінують зроблене).
Знаєте, вже багато волонтерів свою діяльність згорнули. А я ще тримаю ці три табори. Тримаю з останніх сил, як можуть допомагають друзі, доньки, але вже реально не стає сил. Маємо великий дефіцит фінансів у проєкті. Але дуже хочеться продовжувати цю справу».
Маючи унікальний досвід реабілітаційно-освітніх заходів для постраждалих українських дітей, Наталія Колодницька могла би організувати набагато більше таких таборів, робити їх на цілорічній основі. Але для цього потрібна фінансова допомога від держави або меценатів. Попри те, що у таборі отримали допомогу понад півтисячі дітей, дотепер йому не надали жодної державної або грантової підтримки.
«Мені дуже б хотілося цю справу продовжити, щоб у мене не було відчуття, що ми проводимо останні три табори. Для мене це - надзвичайно боляче», - каже благодійниця.
Вона не відкидає ідею про переведення таборів на комерційні рейки, але дуже б цього не хотіла. Розуміє - в українців немає коштів оплачувати їх навіть з урахуванням, що всі ці табори – неприбуткові. Так точно і з іноземцями. «У мене за них душа не болить, так як за наших діток», - пояснює вона.
Наталія Колодницька вважає, що на рівні держави та суспільства в Україні варто чітко визначити цінності та критерії благодійних проєктів для постраждалих дітей. Щоб, виходячи з їхнього реального досвіду та досягнень, надавати відповідну підтримку. Загалом українцям важливо якнайшвидше усвідомити роль людей, які реально роблять благородну справу виховання молодого покоління. Бо саме від них залежить подальше майбутнє держави.
Увесь інсайд та актуальна інформація на нашому Телеграм-каналі, а також бонуси та швидкі новини.