Євген Чичваркін: Про закінчення війни в Україні, Арестовича і Бориса Джонсона, волонтерство і смерть путіна – в інтерв’ю для UFH

16 Лютого 2023 08:20

Російський бізнесмен, волонтер і друг України Євген Чичваркін розмірковує про те, коли може закінчитися війна у нашій країні та чи зможуть колись українці пробачити росіян. Про благодійні проєкти та волонтерство на користь української армії і переселенців, про ставлення до Арестовича і Бориса Джонсона, про злочинця путіна та багато іншого Євген розповів в інтерв’ю Лідії Єременко для каналу UFH.

Лідія Єременко: Чи знаєте ви, як вас називають в Україні? Друг України.

Євген Чичваркін: Якось задовго для позивного. Добре, дякую, мені приємно.

Лідія Єременко: Я іноді чую в ефірах із вами, коли мої колеги вітаються, говорять «Слава Україні! Героям Слава». Але при цьому додають «смерть клятим москалям».

Євген Чичваркін: Я москвич був, є і залишуся. Хлопчика можна вивезти із Москви, а Москву із хлопчика вивезти неможливо. Тобто мені моторошно дивитися на те, що стає з країною. У нас великий дисонанс між тим, що стає з країною і державою. Країна могла бути нормальною і декілька разів намагалася, а з державою і вождями катастрофічно не везе. Тому "москаликом" я і залишуся назавжди, скільки б мені не лишилося прожити.

І я абсолютно розумію, чому ваші колеги так говорять, тому що з цього міста прийшли люди, які розмовляють зі мною однією мовою, і від імені всього народу просто влаштували найбільш масштабний терор за 80 років у всьому світі. Я ваших колег розумію.

Я не можу радіти, коли ідуть зведення про вбитих людей і підбиті танки, абсолютно розумію, що їм там нема чого робити. І абсолютно розумію, що в ЗСУ 100% право знищувати всіх, хто зайшов на українську землю. Але плескати в долоні і стрибати я просто не можу. При цьому, я ЗСУ допомагаю, наскільки можу. Це діло праведне, і нема що росіянам робити на території України зі зброєю.

Лідія Єременко: Як ви думаєте, чи зможуть українці колись таки вибачити росіян ?

Євген Чичваркін: Все дуже залежить від того, чим буде жити Росія через 10-20 років. Як показала світова практика, стаються усвідомлення і каяття. І я не виключаю того, що це будуть активні культурні і торгові відносини. Життя не завтра закінчується. У нас було багато похмурих і світлих сторінок історії.

Я завжди згадую той кадр, коли колишні бійці Вермахта, а також бабусі із Баварії, дивляться примусово фільми із Освенцима. Багатьом росіянам доведеться через подібне пройти. Через усвідомлення. Багато хто щиро не вірять. Багато хто справді упирі.

Євген Чичваркін,
російський бізнесмен і волонтер

Тому що в тоталітарному режимі, якщо тебе запитують, чи ти підтримуєш фюрера, треба говорити, як Гітлер: «І від серця до сонця». Просто для виживання.

Лідія Єременко: Що ви думаєте про Тінькова? Його зміна позиції і виїзд з Російської Федерації – планомірні події чи ні?

Євген Чичваркін: Олег Тіньков – видатний розум. Феноменальний бізнесмен, який зробив чотири різних, психологічно різних, бізнеси і які кругом успішні. Кругом він заходив «х» і виходив «10х, 20х» і так далі. Він не пройшов, напевно, найтяжче випробування – мідні труби. І разом із цим у нього була смертельна хвороба, де він дивом вижив.

Так чи інакше, і мідні труби, і ця страшна хвороба, дуже серйозно вплинули на його психіку, розхитали її, безумовно. Коли на початку війни було зрозуміло, що у банка погані перспективи, і він побачив, як весь Захід став відвертатися від Росії, російських грошей і російських комерсантів, він прийняв достатньо швидке, емоційне і раціональне рішення про швидкий продаж, яке дуже схоже на наш продаж під тиском зовнішніх факторів. І це дуже серйозний удар також по психіці людини. Вцілому не кожен залишиться при здоровому глузді після таких ударів долі.

Випробування до нього прийшло дуже серйозне, він не все пройшов. Його феноменальних здібностей і попередніх заслуг це ніяк не обнуляє.

Лідія Єременко: Чи може Олег Тіньков закордоном відкривати феноменальні фінтех-проєкти, які будуть носити світове імʼя, як ви думаєте? Чи він може піти в інший бізнес абсолютно?

Євген Чичваркін: Я не знаю, не спілкувався з ним.

Лідія Єременко: В Україні був великий скандал стосовно позаштатного радника Олексія Арестовича. Чи знайомі ви з ним особисто?

Євген Чичваркін: У мене було одне інтервʼю на початку вересня. Тоді ми з ним познайомилися. Інтервʼю в Києві у нас не вийшло, тому що він не зміг.

Лідія Єременко: Чи підтримуєте ви його емоційне звільнення?

Євген Чичваркін: Я вважаю, що він був дуже корисним. Людина помилилася. Він багато чого важливого сказав, був таким, ніби «слово пастира», заспокоював людей. Багатьом було потрібне таке введення у військовий лексикон, яким так чи інакше живе країна, і базовий лікбез, дуже важливий.

Я вважаю, що звільнення було помилкою країни. Але знову ж таки, керівництву країни, що воює, мабуть видніше. Але, на мій погляд, він був вкрай корисний для українського суспільства в цьому статусі. Він мав статус не просто людини з інстаграмом, а статус радника.

Лідія Єременко: Знаю, що ви підтримуєте звʼязок із Сергієм Лещенком, а також з фондом «Відчуй». Як ви допомагаєте? Розкажіть про допомогу Україні і про благодійну вечерю, яка буде відбуватися 24 лютого.

Євген Чичваркін: У нас, до речі, будуть люди з фінтеха. Не буду називати хто, але будуть. З Лещенком я не переписуюся давно. Але я був декілька разів у Києві, ми не зустрілися. Я через декілька тижнів буду в Києві, сподіваюся, побачимося. Він по справах Укрзалізниці завжди їздить в ті райони, де найбільше постраждала залізна дорога, тому, зазвичай, коли я у Києві, він десь там, де майже немає звʼязку.

Якраз останнім часом ми дуже активно обговорюємо ще одне велике замовлення на медицину, машини і так далі. Вона робить дуже важливу роботу. Дуже правильно, що вона практично про все пише, пише і знімає багато. Тому що добро має бути не тільки з кулаками, а ще й не можна забивати на скіл самопіару.

Євген Чичваркін запрошує на благодійну вечерю аби зібрати кошти на медицину для ЗСУ!

Щодо нашої вечері. Ми її зробили з Нікою Білоцерковською, якій на сьогодні дали 9 років умовно за те, що вона розказала про Бучу і виклала кадри звідти, коли російська армія відступила з міста. У мене ці кадри «знесли» і сторінку заблокували. У неї цей пост протримався якийсь час. І саме за ці кадри їй дали 9 років. Вона випустила 13 книжок по кулінарії і мала кулінарні школи 9 років. З нею ми робили дві вечері. Це мав бути один обід, який переріс у вечерю, а потім у дві. Тому що був серйозний запит. Ми зібрали 320 тисяч євро. Знову ж таки, це медицина з мого боку, а з її боку, наскільки я знаю, це якісь благородні одеські ініціативи.

Оскільки Одеса без світла зовсім, мені здається, що це стосується генераторів, але краще запитайте в неї. Була приємна публіка, такий собі радянський союз здорової людини, де були країни Балтії, Росія, Україна. Усі однодумці. Людина платить 10 тисяч і знає, що ці гроші підуть на медицину чи щось інше. Інших людей там бути і не могло.

Щодо нашої вечері. Ми подумали і поїхали з України, так. Можете це називати «батальйоном Монако». Є люди, які там просили їх не знімати і так далі. Вони відчувають, що мають там бути. Є росіяни, у яких там все ще батьки і якийсь бізнес, і які теж просять їх не знімати, але відчувають, що повинні брати участь.

Зрозуміло, що вартість квитків, 10 тисяч фунтів, це дуже дорого. Це більше, ніж у фільмі «Меню», і більше, ніж вечеря за чотири тисячі з чимось, яку будуть давати якісь трьохзіркові шефи. Я розумію, що тут питання – донат. І ми компенсуємо вечерею, а не продаж вечері. Плюс, зрозуміло, що у нас є можливості і ми можемо готувати. Гоша відкрив тут декілька десятків ресторанів, які продавали в якийсь момент 4% всіх лобстерів у світі. Ікра спонсорська теж буде від небайдужих колишніх росіян, москаликів.

Тобто, це дуже важливо. І в мене є відчуття, що цих вечерь також буде дві. Інтерес дуже великий. Велика кількість волонтерів пропонують йти туди, мити посуд. Краще ми зберем у цей день 250 тисяч. Зробимо вдало. І я думаю, що через тиждень чи два ми зберемо ще дві. Це буде недалеко від Віндзора, на нашій дуже скромній дачі. Це красиве шатро. Там дуже комфортно приїжджати з дітьми, тому що є теплий басейн, батут, аерохокей, футбол.

Лідія Єременко: Ви сказали про критику. Хто критикує цю ініціативу?

Євген Чичваркін: У цей день не можна обʼїдатися крабами, треба молитися, це чорна дата. У нас є людина, яка мислить так само. Він сказав: «Я заплачу за квиток, але я не прийду». Нема питань, добре. У нас задача – зібрати на медицину. І ще одна – показати іншим росіянам, вихідцям із радянського союзу, будемо чесними. Чи можу я їздити сам у Київ за кермом? Так, можу. Але мені здається, що таким чином, як зараз, я охоплюю і приваблюю більше людей. І це правильний процес. Можливо, менше людей будуть боятися і сумніватися. Тому що так чи інакше у нас дві тисячі кілометрів спільного кордону і тісного звʼязку.

І я впевнений, що у більшості болить душа, а поміняти своє життя, особливо у дуже дорослому віці, коли всі вросли корінням з самого початку не в рідну землю – це ж велика мужність, хоробрість і не для всіх. Поміняти своє життя, розполовинити його, чи лишити взагалі 20% через свої переконання – ми не маємо права вимагати цього від людей.

Лідія Єременко: Як ви думаєте, в який момент путін конкретно охамів? Свободи слова в Росії зараз практично не існує. Як це відбулося?

Євген Чичваркін: Це відбувалося поступово. Поступово забирали свободи і права, переслідували спочатку великі приватні компанії, потім маленькі. путін бачив, що народ боїться, відступає, розʼїжджається. Йому дуже сильно розвʼязала руки Чеченська війна, яку вони, по суті, спровокували. Навчання в рязані теж народ якось проковтнув. Потім була спроба інтеграції із Заходом, була спроба вступити в НАТО, спробували бути на рівних. Він, в силу свого характеру, не міг бути на рівних, а намагався домінувати і обманювати, що не багатьом сподобалося.

Те, що вони добудували до кінця – повна залежність Європи від газу, стали необхідними і важливими партнерами для Заходу. Відмінили вибори – це зійшло з рук, потім збільшили час перебування на посту – зійшло з рук. Пострадянське і не дуже розвинене суспільство багато на що закривало очі, ось вони поступово й охаміли.

Велика кількість людей, накравши в держави, не може виїжджати. Наприклад, у тебе крута клініка в Москві і є черга із чиновників, жир відсмоктувати або лиця підтягувати.

Лідія Єременко: Як ви бачите вцілому психотип путіна?

Євген Чичваркін: Держава суттєво пішла із життя в 90-ті роки. З одного боку, це не заважало підприємництву, можна було робити все, що хочеш. З іншого боку, держава не виконувала функції поліції і суду. Ці функції взяли на себе банди. І коли він на цій же мові сказав, що ми зі всіма ними будемо розбиратися, з етнічними бандами, то вибухи, то захоплення, то ще щось. Відчували, що держава слабка. А він прийшов і показав – а ні, держава сильна, і ми з усіма ними впораємося, ніяких банд більше не буде, буде все чітко по закону. Це було сприйнято суспільством «на ура». На це був великий запит.

Тоді він вирішив, що Росія зробить все сама. А «ви ще будете під столом сидіти і боятися нас». Вісім років стукалися в ВТО, тому що там був більш ліберальний блок. Була спроба інтегруватися глибоко у світову цивілізацію.

Чи хотів він, щоб світ був не однополярний, а не Америка і товариші? Так, безумовно. Чи готова тоді була Росія? Ні, не була готова. І вони послідовно забрали всю владу і потоки на себе. Справді, зробили державу сильнішою, при цьому крали собі, як в останній день. На Заході йому сказали: «Нафту і газ, хлопчик, давай, а за стіл ми тебе не посадимо». Почекай років десять, ми на тебе ще подивитися маємо.

Лідія Єременко: Тобто це така дитяча образа?

Євген Чичваркін: Дитячі образи в нього з дитинства, тому що це худорлявий хлопець із дуже поганого району. На боротьбу він пішов, тому що його били. Я був товстий, а він худорлявий. Боротьба загартовує характер. Він все життя мав доводити і доводити. Психологічно також мабуть повпливало те, що хлопець, який так виглядає, навряд чи користувався попитом у дівчат. І так далі. Там все нашарувалося.

Плюс жахливі амбіції та практики залякування і обману, яким його навчили в КДБ, плюс всі практики, які проходять в дзюдо, це теж лукавий вид спорту.

Плюс запит у суспільства був на реставрацію срср, починаючи з виборів. Суспільство погано сприйняло перебудову капіталізму. Нечесне розділення державних активів, хоча могло і ніяким не вийти. Для багатьох це було обвалом мрій, карʼєр і життів. Поряд зі мною на ринку стояли люди з двома-трьома освітами, викладачі, лікарі, торгували всякими речами з Китаю і спивалися на очах. Я це дуже памʼятаю. Але запит на це (реструктуризацію) був, і путін це розумів. На цьому він і видряпався.

Лідія Єременко: Скільки буде ще війна? Я чула, ви говорили, що війна буде не до останнього мобілізованого, а до останнього нафто-долара. Може він буде спонсорувати війну зі своєї кишені.

Євген Чичваркін: У житті він зі своєї кишені не дістане нічого. Це гроші, на які він буде потім жити у Венесуелі чи ще десь, куди вони втечуть, якщо все зовсім піде погано. Зі своєї кишені вони ні копійки не дістануть. Коли буде все погано, вони навпаки в цю кишеню будуть докладати більше.

Лідія Єременко: Стосовно Ірану та Китаю. Чи можуть вони обʼєднатися і почати співпрацювати?

Євген Чичваркін: Ні для Китаю, ні для Індії Росія не ворог. Такої риторики немає. Чи бояться вони європейських санкцій? Так, бояться, періодично припиняють роботу банки, ще щось. Але в цілому Китаю це дуже вигідно. І це внутрішня імперія, яка думає про себе. Вони роблять, як вигідно їм. Їм не потрібна війна в Україні, вони мʼяко її засудили. Це взагалі не їх історія. Якщо через війну вони можуть купувати нафту дешевше, їм по кайфу.

Рівно, як і Індії, яка є біднішою і набагато гірше управляється. Там теж є свій олігархат, якому вигідно вирвати щось в Росії подешевше. Плюс Росія за хабарі напродавала цього дешевого воєнного барахла, яке вже не плаває і не їздить. Так само за хабарі вона отримає його і назад.

Лідія Єременко: А чи можуть в Росії примушувати якимись методами сам бізнес спонсорувати війну?

Євген Чичваркін: Увесь великий бізнес так чи інакше вже там. Середній і дрібний – не знаю, поки ні. Поки фінансова ситуація не катастрофічна, курс все ще тримається, зараз він 70, рік тому був 60 з чимось. Газовий шантаж повністю провалився. На даний момент виручки все ще великі. Військові заводи можуть працювати на повну потужність. Можна ще платити людям і платити мобілізованим і підтримувати курс. Через тих, хто поїхав із країни, у Росії нема безробіття. Економічно поки все виглядає абсолютно стабільно.

Лідія Єременко: Що кажуть про війну люди з вашого оточення, які виїхали у Велику Британію?

Євген Чичваркін: У моєму оточенні, окрім однієї сімʼї, яка на моїх очах два рази практично поміняла точку зору через захист свого бізнесу в Росії, у всіх переконання абсолютно однакові. путін злочинець, терорист, має сидіти в Гаазі разом з іншими. Інших думок бути не може. Вони ще діляться по проблемі Криму, але зараз це не дуже актуальна тема.

Лідія Єременко: Чи повпливала війна на ваш бізнес за кордоном?

Євген Чичваркін: З самого початку позакривалися мої особисті рахунки в банках, погіршилася ситуація з кредитуванням, якийсь час його взагалі не було. У нас є маленький фонд, ми були вимушені анулювати всі плани на минулий рік. Тому що ніхто не хотів мати справу з структурою, яка належить Росіянам. Так, з точки зору бізнесу, вкрадений рік.

Лідія Єременко: Політика ходить за вами по пʼятах. Скажіть, ви плануєте в майбутньому після смерті чи відходу путіна увʼязуватися в політику?

Євген Чичваркін: Ні, не планую. Якщо в Росії майбутнього буде дуже ліберальна влада, то з задоволенням взяв би участь у реформах дуже зарегульованого економічного життя. Думати, який буде прекрасний сад, коли перед тобою залізобетонний забор на цьому місті… Поки стоять зовсім інші задачі.

Лідія Єременко: Ви ще є членом антивоєнного комітету. Чи є якісь результати по допомозі? Які плани на майбутнє?

Євген Чичваркін: У планах – реальна гуманітарна підтримка і українських біженців, і Російських, правозахист. Також у планах підтримка психологічна та моральна для тих людей, яким пропаганда пояснює, що вони в абсолютній меншості, а це не так. Усі країни Заходу все ще бачать і сприймають путіна легітимним і бачать його як частину перемовин.

Лідія Єременко: Які ваші розчарування і здивування за цей рік війни?

Євген Чичваркін: Розчарування: мені здавалося, що люди хоча б будуть активніше виїжджати. Я думаю, що рік в цілому був до літа-осені жирним, і до кінця вересня все виглядало дуже згуртованим. А в кінці вересня з мобілізацією все пішло не дуже гладко. Мобілізація – це дуже велика путінська помилка, яка дуже вдарила по рейтингу.

Дуже тяжко прогнозувати. У нас дуже мало інформації про Іран, наприклад, там виходить велика кількість людей і зносить владу. Одна тільки новина, що іранська нафта буде спокійно продаватися у світі, продавлює ціну нафти вниз. І це все стає набагато краще, ніж було, і для світової інфляції, і для фінансування путінської війни, тому що фінансів стає набагато менше. У мене не вистачає знань, щоб передбачити, як воно все буде.

Лідія Єременко: Ще про одного друга України Бориса Джонсона. Чи вагоме зараз його слово у Великій Британії? Що ви зараз чуєте про це?

Євген Чичваркін: Це фігура, безумовно. І, безумовно, він впливає. Коли перший раз був невдалий захід із Brexit, його практично списали з рахунків, тому що він був класним мером, а через цей процес рейтинг у нього був мінімальний. Взагалі тоді не здавалося, що він може бути премʼєр-міністром. Тим не менше, у нього вийшло. Через його гіперемоційний характер і по його психоемоційному типу його можна поставити в ряд із Міхеїлом Саакашвілі і, мабуть, Петром І. Це такий гіперактивний мозок і холеричний темперамент. Я думаю, що його карʼєра не закінчилася.

Лідія Єременко: Чи може бути його карʼєра в Україні? Як було із Саакашвілі.

Євген Чичваркін: Не знаю, цього сказати не можу. Я думаю, що ці зміни, які зараз відбуваються прямо під час війни в українському правлінні, приведуть до зменшення корупції, що цілком можливо зараз зробити. У мене був такий друг Полонський. В момент, коли він побудував найвищу будівлю в Росії в 34 роки, це людина, яка не бачить ні стін, ні кордонів, у якої великі плани і яка володіє феноменальною памʼяттю. Найголовніше, що він приїхав першим в Україну і інші не могли зробити по-іншому.

Лідія Єременко: Які сфери і напрямки ви можете назвати такими, в яких зараз краще розвиватися? Для того, щоб люди, які знаходяться за територією України, могли допомагати країні.

Євген Чичваркін: Вся молодь досить сильна в IT. Думаю, що їм підказувати не треба. Є велика кількість банків, починань, які належать росіянам і українцям, де весь цей мозок може знадобитися. Є велика кількість сфер послуг, де ми, вихідці із колишнього срср, є сильнішими.

Був українець, який пройшов тяжкий шлях, і став кебменом. У нього тепер буде 140 тисяч в рік зарплата.

Лідія Єременко: Дуже сумно, що багато українців, які поїхали в Польщу, не повернуться в Україну. Їх не відпустять. Бо вони трудолюбиві.

Євген Чичваркін: Якийсь час у 80-90-х велика кількість поляків з великою різницею в доході приїхала сюди і зайняла нішу будівництв, сантехніки, робіт по дереву. Велика кількість роботи, яку росіяни робили повільно і не дуже якісно, перейшла полякам. Якщо я бачу, як несеться маленький білий фургончик із чимось будівельним, я готовий посперечатися, що це буде хтось із польської будівельної компанії, яка швидко і ефективно все робить.

Питання твоєї експертизи – що ти умієш робити. Робота в Лондоні є. Вважайте, 550 фунтів за годину, це найбазовіша некваліфікована робота, менше вам просто не можуть платить. Цієї роботи море. А якщо я вийду на дах і подивлюся, то нарахую більше 10 будинків, які ремонтуються. Виходжу і бачу, що українська, польська і пакистанська мова – вони просто вперемішку. Є базові речі і є фінтехи, де люди можуть розвиватися. Там, до речі, українці працюють по 16 годин, щоб зробити собі карʼєру ще в молодому віці.

Лідія Єременко: Щодо фонду «Відчуй». Його засновник – Андрій Пишний, теперішній очільник Нацбанку України. Ви з ним знайомі?

Євген Чичваркін: Ні. Але я про нього чув.

Лідія Єременко: Декілька порад від Чичваркіна як від підприємця? Як підіймати себе з емоційного дна і продовжувати працювати, іти далі й мотивувати себе?

Євген Чичваркін: З мотивацією якраз все добре. Зараз багато хто зіштовхнувся з тим, що англійська мова була недосконала. Є можливість, вимушена, попрацювати в іншій країні.

В цілому український бізнес був привідкритий для іноземців, але в основному це були українці. А надуспішні країни, якраз, є мультикультурними, наприклад, Америка, Канада чи Дубай.

Лідія Єременко: Чи не розглядаєте ви можливість бізнесу в Україні?

Євген Чичваркін: Весь мій бізнес за 15 хвилин від будинку. І другу половину життя я хочу прожити отак. Будемо чесними, після фінальної битви українського суспільства і влади з українською корупцією мені буде цікаво, але два рази в одну і ту ж воду не входять.

Євген Чичваркін: Про закінчення війни в Україні, Арестовича і Бориса Джонсона, волонтерство і смерть путіна – в інтерв’ю для UFH

UA UA.NEWS