Демографічна криза, старіння населення та обмеженість солідарної системи пенсійного забезпечення в Україні ставлять під загрозу здатність держави забезпечити гідний рівень життя для майбутніх пенсіонерів.
Популярною альтернативою стають накопичувальні пенсії. Ідея про власні заощадження, які працюватимуть на майбутню пенсію, викликає як надію на фінансову незалежність у літньому віці та можливість мати гідний рівень життя після завершення трудової діяльності, так і певну тривогу щодо відповідальності за майбутнє, ризиків інвестування та стабільності економічної ситуації в довгостроковій перспективі.
Що таке накопичувальні пенсії, які перспективи їхнього запровадження і розвитку в Україні, а також аналіз досвіду країн, де накопичувальні системи вже успішно функціонують — читайте у матеріалі.
Які є пенсійні системи
Існують різноманітні моделі пенсійних систем, які базуються на трьох ключових стратегіях: солідарній, накопичувальній та змішаній.
Солідарна стратегія передбачає, що працездатне населення забезпечує пенсіонерів з податків.
Накопичувальна засновується на функціонуванні державних, корпоративних і приватних пенсійних накопичувальних програм, які формують майбутню пенсію громадянина. Накопичувальна пенсія є особистою власністю пенсіонера.
Змішана стратегія поєднує елементи солідарної та накопичувальної стратегій у межах однієї пенсійної моделі.
В чистому вигляді солідарна та накопичувальна стратегії зустрічаються рідко. Найпоширенішим підходом є саме змішана стратегія. Міжнародний досвід організації пенсійних систем свідчить про велику роль додаткових недержавних пенсій. У багатьох країнах світу недержавні пенсійні фонди користуються високим рівнем довіри населення.
Що таке накопичувальна пенсія
Накопичувальна пенсійна система — пенсійне забезпечення, в основі якого лежить принцип індивідуальних накопичень громадян протягом їхньої трудової діяльності.
Основна відмінність між накопичувальною та солідарною системами полягає у джерелі фінансування пенсійних виплат.
У солідарній системі працюючі безпосередньо фінансують пенсії нинішніх пенсіонерів через загальний Пенсійний фонд. Розмір пенсії часто залежить від страхового стажу та розміру заробітної плати пенсіонера протягом трудової діяльності, але не є прямо пропорційним сумі сплачених внесків конкретною особою.
У накопичувальній системі розмір майбутньої пенсії безпосередньо залежить від суми внесків, інвестиційного доходу, отриманого пенсійним фондом, та періоду здійснення виплат. Кожен учасник несе пряму відповідальність за формування своєї майбутньої пенсії.
Основні елементи накопичувальної системи
У накопичувальній системі, як правило, людина має власний рахунок, на якому обліковуються її внески та інвестиційний дохід. Внески можуть бути обов'язковими (відсоток від заробітної плати) або добровільними (додаткові заощадження громадянина).
Кошти на індивідуальному пенсійному рахунку є власністю особи та успадковуються у випадку її смерті до настання пенсійного віку або до повного використання накопичень. Як правило, після досягнення пенсійного віку особа отримує право на виплати зі свого накопичувального рахунку. Однак у деяких юрисдикціях можна використовувати накопичені кошти на навчання, медицину, покупку нерухомості, тощо. Форма виплат може бути різною: одноразова виплата, періодичні платежі чи ануїтет, або комбінація обох.
Управління активами здійснюють пенсійні фонди. Державні фонди можуть створюватися та контролюватися державою, а недержавні — приватними компаніями.
Не обов’язково інвестувати саме в пенсійні фонди, це можуть бути інвестиційні фонди та компанії з управління активами.
Фонди вкладають акумульовані кошти в різні активи (акції, облігації, нерухомість тощо) для їхнього збереження і зростання. Інвестиційна діяльність несе певні ризики, пов'язані з коливаннями ринку, що може вплинути на розмір майбутньої пенсії. Однак у деяких юрисдикціях майбутні пенсіонери можуть відмовитись від ризикових інвестиційних операцій.
Плюси і мінуси накопичувальної пенсійної системи
Головними перевагами накопичувальної пенсійної системи є те, що розмір пенсії залежить від особистих внесків та інвестиційного доходу, а успішне інвестування може забезпечити значне зростання накопичень. Ще одним плюсом є прозорість, адже учасники системи мають інформацію про стан своїх індивідуальних рахунків. Система заохочує громадян до відповідального фінансового планування, а накопичені кошти можуть бути успадковані.
Водночас накопичувальна система містить низку ризиків. Дохідність інвестицій може бути нестабільною чи навіть від’ємною. Інфляція може зменшити реальну вартість накопичень. А неефективне управління пенсійними фондами може призвести до втрати коштів.
Чи можуть сучасні міленіали розраховувати на пенсію в Україні?
Демографічні, економічні та системні чинники створюють значні виклики для стабільності існуючої солідарної пенсійної системи, на яку традиційно покладаються українські пенсіонери.
У 2024 році в Україні налічувалось понад 10 мільйонів пенсіонерів — близько третини населення країни. З 2021 року спостерігалась тенденція до скорочення кількості застрахованих осіб. Якщо на початку 2021 на 1000 застрахованих осіб припадало 868 пенсіонерів, то на початок 2024 року цей показник зріс до 945 осіб. Демографічні дані вказують на подальше зростання частки людей літнього віку та зменшення кількості працездатного населення в майбутньому.
Низька народжуваність та високий рівень трудової міграції впродовж десятиліть призвели до стрімкого скорочення співвідношення між працюючими та пенсіонерами в Україні. Пандемія коронавірусу стала ще одним серйозним випробуванням для України, що суттєво вплинуло на демографічну ситуацію. Так, у 2021 році, перед початком повномасштабної війни, COVID-19 посів друге місце серед основних причин смерті в країні.
У 2022 році додалась повномасштабна війна, внаслідок якої мільйони людей покинули країну. За даними уряду, на сьогодні близько 25 млн українців перебувають за кордоном, з них за час повномасштабної війни виїхало 7,5 млн. Кількість померлих в Україні у 2024 році майже втричі перевищила кількість народжених: 495 090 проти 176 679.
Усі ці фактори створюють дефіцит коштів у Пенсійному фонді, оскільки менша кількість платників податків має утримувати зростаючу кількість пенсіонерів. Прогнози щодо подальшого погіршення демографічної ситуації лише посилюють занепокоєння щодо майбутньої платоспроможності солідарної системи. Очікується, що до середини XXI століття населення України може зменшитися до 25 мільйонів, а до кінця століття – до 15 мільйонів.
Іншим важливим аспектом є стан економіки. Нестабільне економічне зростання, високий рівень тіньової зайнятості та низькі офіційні зарплати негативно впливають на обсяг пенсійних внесків. За даними Мінекономіки, в 2024 році близько 40% знаходилось в тіні. В Україні є і галузі, які працюють в тіні і на 60-70%.
Частина людей молодого покоління може бути залучена до неформального сектору економіки, що означає відсутність або мінімальні відрахування до Пенсійного фонду. Це призведе до низьких розмірів майбутніх пенсій для цієї категорії громадян.
Отже, чи зможуть сучасні міленіали розраховувати на пенсію в Україні? Однозначної відповіді на це питання немає. За умов збереження існуючої ситуації та відсутності рішучих реформ, перспективи для гідної пенсії виглядають досить туманно. Однак, впровадження ефективної накопичувальної системи у поєднанні зі стабілізацією економіки та детінізацією ринку праці, можуть створити більш надійні умови для пенсійного забезпечення.
У разі успішного запуску обов'язкової накопичувальної пенсійної системи до кінця десятиліття, міленіали зможуть накопичувати пенсійні кошти протягом більшої частини своєї трудової діяльності, доповнюючи солідарні виплати. Затримка або неповне впровадження реформи зменшить її вплив на пенсійне забезпечення, особливо для тих, хто наближатиметься до пенсійного віку на момент її початку.
Пенсійна реформа в Україні
Розмови про накопичувальну пенсійну реформу ведуться в Україні з 2003 року. Саме тоді ухвалили Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", який передбачав три рівні пенсійної системи:
- Солідарний (існуючий з радянських часів)
- Накопичувальний (обов’язковий індивідуальний)
- Добровільний (недержавне пенсійне страхування)
Накопичувальний рівень мав запрацювати ще з 2007 року, але старт постійно відкладали. В Уряді активно обговорювали запуск другого рівня, але не змогли вирішити питання інфраструктури, нагляду та довіри до інвестиційних механізмів.
У 2017 році Кабмін офіційно заявив про намір впровадити накопичувальні пенсії з 2019 року, але ініціатива знову загальмувала.
Останніми роками в Україні знову повернулись до питання накопичувальних пенсій. Восени 2024 року Міністерство соціальної політики України презентувало проект закону «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення», який передбачає запровадження обов'язкових платежів до державних або недержавних пенсійних фондів як для працівників, так і для роботодавців. Очікується, що в Україні діятиме повноцінна трирівнева пенсійна система: солідарна (базова + страхова), обов’язкова накопичувальна та добровільна накопичувальна, а також професійні пенсії (аналог спецпенсій). У квітні 2025 року документ пройшов громадське обговорення.
Законодавство для накопичувальної пенсійної системи в Україні планують прийняти у 2025 році, а перші внески розпочнуться у 2026 році. Однак наразі невідомо, коли документ опиниться на голосуванні у Верховній Раді.
Нинішня влада вже намагалася реформувати пенсійну систему, зокрема у квітні 2023 року, коли до Верховної Ради вносився законопроект щодо запровадження накопичувальної пенсійної системи, проте він не отримав достатньої підтримки.
Впровадження такої системи вимагає вивіреного підходу, зокрема, створення надійних механізмів управління пенсійними активами, захисту заощаджень від інфляції та забезпечення прозорості та підзвітності. З іншого боку, кожна затримка пенсійної реформи погіршує майбутні пенсійні перспективи всіх поколінь. Відтермінування накопичувального рівня призводить до втрати часу для зростання індивідуальних заощаджень та посилює дефіцит солідарної системи.
Досвід інших країн
Досвід країн, які вже тривалий час використовують накопичувальні пенсійні системи, може надати цінні уроки та допомогти Україні у розробці власної ефективної моделі. Однак слід пам’ятати, що універсального рішення не існує, і кожна країна адаптувала накопичувальну систему до своїх економічних, соціальних та культурних особливостей.
Чилі
Чилійська пенсійна реформа 1981 року стала одним з перших прикладів впровадження обов'язкової приватної накопичувальної системи. Стару систему замінили капітальним фінансуванням під управлінням інвестиційних фондів з обов'язковими внесками роботодавців за найманих працівників. Хоча старі внески залишалися можливими, нижчий обов'язковий внесок (на 11%) до нових фондів стимулював перехід більшості працівників на нову систему.
Держава гарантувала:
- мінімальну пенсію для тих, хто сплачував внески понад 20 років (доплачуючи різницю)
- збереження активів у разі недостатньої прибутковості фонду (покриваючи розрив)
- виплату пенсій у разі банкрутства фонду
- соціальну допомогу (PASIS) для тих, хто не має права на мінімальну пенсію (хоча її розмір часто недостатній).
Однак значна частина чилійського населення не могла фінансувати пенсії, багато працівників зазнавали труднощів з досягненням 20 років внесків, щоб претендувати хоча б на мінімальну пенсію.
Тому у 2008 році в Чилі провели другу пенсійну реформу, щоб розв'язати проблеми охоплення населення та високих адміністративних витрат. Мінімальну пенсію та Pensiones Asistenciales (соціальні виплати для людей, які нічого не платили або внесли менше 20 років) замінили на систему солідарного пенсійного забезпечення, що накопичується за рахунок податків (SPS). Тож усі громадяни старше 65 років, які прожили в Чилі не менше 20 років і не мають приватної пенсії на визначеному мінімальному рівні, мають право на отримання пенсії SPS. Самозайняті особи також були інтегровані до пенсійної системи.
Отже в Чилі працівники індивідуально накопичують кошти в приватних фондах під державним контролем з гарантованою прибутковістю та правом переходу між фондами. При досягненні пенсійного віку отримують накопичення або купують довічну пенсію. А держава гарантує виплати за недостатньої прибутковості фонду. Другий рівень – страхування від інвалідності та втрати годувальника.
У 2022 році середня річна пенсія у Чилі для чоловіків становила близько 4800 доларів США, а для жінок – близько 3100 доларів США. Середня пенсія в місяць без державної підтримки складає до 320 доларів, а державна складова — до 230 доларів. Чилійська модель сприяла розвитку національної фінансової системи, подібні системи є в Аргентині, Перу та Колумбії.
Які уроки може винести Україна: важливість ефективного регуляторного органу та забезпечення прозорості діяльності пенсійних фондів. Необхідність врахування соціальних аспектів та забезпечення мінімальних гарантій.
Австралія
Пенсійна система Австралії є змішаною і побудована на трьох основних стовпах. Вона поєднує державну підтримку, обов’язкові внески роботодавців і особисті заощадження громадян.
Державна пенсія (Age Pension) фінансується з державного бюджету. Призначається людям від 67 років. Виплачується тільки тим, хто не має достатніх доходів чи активів — тобто діє перевірка доходу та активів. Рівень підтримки забезпечує лише прожитковий мінімум.
Другий рівень — система Superannuation — обов’язкові пенсійні внески, які платять роботодавці. Цей рівень впровадили в 1992 році. Роботодавець відраховує мінімум 11% (з 1 липня 2023 року) від заробітної плати працівника на його індивідуальний пенсійний рахунок. Гроші інвестуються (як правило, в різні фонди), накопичуються й стають доступними після досягнення пенсійного віку або за певних обставин (інвалідність, серйозна хвороба тощо). Діє програма First Home Super Saver Scheme, яка дозволяє використовувати частину заощаджень для першої нерухомості.
Існує також можливість добровільних внесків. Система включає як галузеві, так і приватні пенсійні фонди, які конкурують за залучення вкладників. Можна вкладати кошти в пенсійні рахунки (superannuation) із податковими пільгами. Австралійці також активно інвестують у нерухомість, акції, бізнес для забезпечення старості.
Superannuation — величезний інвестиційний ринок. Станом на 2024 рік — понад 3,5 трильйона австралійських доларів в управлінні. І хоч система вважається стійкою та гнучкою, але стикається з викликами: зростання тривалості життя, інфляція, нерівність накопичень (зокрема, між чоловіками й жінками).
Які уроки може винести Україна: можливість покладання частини відповідальності за пенсійні внески на роботодавців. Важливість розвитку конкурентного середовища серед пенсійних фондів.
Швеція
Швеція використовує змішану пенсійну систему, яка включає як солідарний, так і накопичувальний компоненти.
Державна пенсія (Allmän pension) — це базова пенсія, яка фінансується через податки та обов’язкові внески. Вона включає Інком-пенсію (Inkomstpension), в рамках якої близько 16% від річного доходу йде у державу. Ці накопичення не "зберігаються", а йдуть на виплати нинішнім пенсіонерам (модель «pay-as-you-go»). Є ще Преміальна пенсія (Premiepension), в рамках якої 2.5% від доходу інвестується на особистому рахунку в одному з багатьох фондів, обраних громадянином.
Крім того, у Швеції є і службова пенсія, яка надається роботодавцем. Вона часто базується на галузевих або корпоративних угодах. Є основним джерелом доходу для багатьох пенсіонерів, особливо тих, хто працював у державному секторі.
Шведи також можуть відкладати додаткові кошти самостійно у недержавні пенсійні фонди, страхові компанії або вкладатись в інвестиційні продукти.
Які уроки може винести Україна: можливість легкої інтеграції накопичувального рівня в існуючу солідарну систему. Важливість надання громадянам можливості вибору пенсійних фондів, а також наявність надійного державного фонду.
Сінгапур
Пенсійна система Сінгапуру — одна з найбільш самозабезпечених у світі. Вона базується не на державних виплатах, як у багатьох країнах, а на обов’язкових особистих заощадженнях через Central Provident Fund (CPF) — Центральний резервний фонд.
Це обов’язкова накопичувальна система соціального забезпечення для всіх громадян і постійних мешканців Сінгапуру. Внески роблять як роботодавці, так і працівники.
Розмір внесків (станом на 2024 рік) складає близько 37% від заробітної плати (до 20% від працівника, до 17% — від роботодавця). Відсоток залежить від віку працівника — чим старша людина, тим менший внесок.
Кожна людина має три рахунки: Ordinary Account (житло, освіта, інвестиції, страхування), Special Account (Пенсійні накопичення) та MediSave Account (медичні витрати, страхування, лікарні). З часом частина коштів автоматично перекидається з Ordinary Account до Special Account, особливо з віком, щоб підготуватися до пенсії.
Коли громадянин досягає 65 років, активується програма CPF LIFE (Lifelong Income for the Elderly). Людина отримує довічну щомісячну виплату. Сума залежить від накопиченого балансу (на базі Special та Retirement Account). Середня щомісячна виплата за CPF LIFE складає близько 740–1 480 доларів в місяць. Мінімальна сума накопичення для приєднання до програми — близько 60 000 сінгапурських доларів (на 65 років, за бажанням — можна внести більше для вищих виплат).
Які уроки може винести Україна: немає дефіциту в пенсійному фонді, бо немає класичної “солідарної” державної пенсії. Високий рівень заощаджень, бо сингапурці накопичують із молодості. Гнучкість і контроль — люди можуть використовувати кошти на житло, навчання, медицину. Уряд гарантує 2,5%–6% річних на різні рахунки.
Фактори успіху накопичувальної пенсії
Аналізуючи міжнародний досвід з успішними накопичувальними пенсійними системами, можна виділити такі фактори успіху:
Обов'язковість участі. Адже обов'язкові внески забезпечують широке охоплення населення та стабільне надходження коштів до пенсійних фондів.
Ефективне регулювання та нагляд. Надійний контроль за діяльністю пенсійних фондів, прозорість їхньої роботи та захист прав вкладників є критично важливими. Також потрібно створити незалежні, професійні механізми нагляду за діяльністю недержавних пенсійних фондів.
Розвинений фінансовий ринок. Наявність ліквідного та диверсифікованого фінансового ринку створює можливості для ефективного інвестування пенсійних накопичень.
Конкуренція серед пенсійних фондів стимулює фонди до підвищення якості послуг та збільшення дохідності інвестицій.
Покращення фінансової грамотності та інформування населення про переваги накопичувальної системи сприяє зростанню довіри та активній участі громадян.
Політична стабільність та довгострокова підтримка реформ протягом тривалого періоду.
Необхідне державне гарантування частини пенсійних активів або запровадження «пенсійних облігацій» із мінімальним рівнем доходності.
Чому запровадження накопичувальної системи в Україні може загальмувати
Ключовим елементом накопичувальної системи є інвестиції з індивідуальних рахунків. А нерозвинений фондовий ринок може мати істотний негативний вплив на ефективність та стійкість системи накопичувальних пенсій в Україні. Низька кількість ліквідних фінансових інструментів (акцій, облігацій, пайових фондів) обмежує можливість диверсифікувати портфель пенсійних активів.
Пенсійні фонди є довгостроковими інвесторами, і їм потрібна прогнозованість, регуляторна стабільність та доступ до надійних фінансових інструментів. Без цього пенсійні накопичення можуть або «залежуватися» в низькодохідних інструментах, або бути вкладеними у ризикові проекти з невиправданим очікуванням доходу.
Якщо ринок не інтегрований у глобальну фінансову систему, іноземні інвестори та керуючі компанії не зацікавлені працювати в ньому, що обмежує доступ до передових практик управління активами. На розвинених ринках значна частина пенсійних активів розміщується у держоблігаціях, корпоративних облігаціях «інвестиційного рівня» тощо. В Україні такі інструменти існують, але часто мають низьку довіру.
Більш того, регуляторні обмеження на виведення капіталів під час воєнного стану унеможливлюють індивідуальні інвестиції громадян або інвестування їх приватними фондами за кордон.
