З 1 серпня 2025 року в Україні офіційно запрацювала система Open Banking. В її межах банки та інші фінансові компанії можуть обмінюватися даними про клієнтів та надавати платіжні послуги через уніфіковані API (програмні інтерфейси). Для бізнесу система передбачає нові можливості автоматизації та оптимізації процесів. А для користувачів — зручність в управлінні рахунками. Натомість держава отримає більше контролю за фінансовими потоками.
Що стримує повноцінне запровадження нової екосистеми, чи призведе вона до перерозподілу ринку, та як можуть змінитися тарифи на електронні платежі — в інтерв’ю UA.News розповів Олександр Карпов, директор Української міжбанківської асоціації членів платіжних систем ЄМА, засновник Open API Group. Карпов був одним зі спікерів та учасників дискусії на зустрічі лідерів платіжного бізнесу POWER PAYMENT MEETUP, що днями відбулася у Києві.
Про запуск системи Open Banking
Будь-яка нова екосистема впроваджується не без проблем. Формально окремі учасники вже зараз готові приймати платежі або надавати інформацію на запити інших ліцензованих учасників, але зараз немає цих інших ліцензованих учасників. Тому що насамперед ними мали стати не банки, а різноманітні інтернет-платформи, єком-оператори, фінансові компанії та інші учасники ринку. З цими компаніями є певні нюанси. Щоб отримати дозвіл Національного банку працювати в екосистемі, їм потрібно застрахувати свою діяльність.
Цю вимогу вони поки що не можуть виконати, бо немає страхових компаній, які готові цей ризик застрахувати. Є два шляхи. Перший — шукати такі компанії, але два квартали шукаємо і поки що не знайшли. Страховики не виявили бажання цим займатися.
Інший шлях — внесення змін до закону, відповідно, заміна страхування іншим інструментом, який дозволяє покрити ризики учасників цієї системи. Національний банк нарешті повідомив, що ці зміни готуються. Хоча, як на мене, вони вже мали бути затверджені. А вони все ще готуються. Відповідно, небанки зайдуть на ринок Open Banking з ліцензіями, не раніше другого кварталу 2026-го року. Це найкращий варіант.
Банки без ліцензії віддають інформацію і приймають платіжні доручення. Але якщо вони хочуть отримувати інформацію про рахунки своїх клієнтів з інших банків, їм також потрібно ліцензуватися. Зауважу, до них немає вимоги страхувати ризики.
На сьогодні мені відомо про два банки з ТОП-10, які підготували документи і планують їх подавати. Ще чотири — заявили, що теж планують це зробити. Але я не думаю, що вони отримають ці ліцензії раніше початку 2026-го року.
Тому що в Україні зараз складно уточнити діючі ліцензії та отримати нові, а йдеться саме про нові ліцензії. І Національний банк не пришвидшує свої процедури. Питання до НБУ: чому так? І чому би для банків не зробити прискорення? Адже про банки НБУ знає все…Як на мене, їх можна швидко ліцензувати. Але судячи з тих питань, які банки зараз ставлять, я розумію їхню невпевненість, що подані документи швидко опрацюють.
Про готовність банків працювати в новій системі
Із переліку ТОП-10 — шість банків закінчують підготовку зі свого боку. Сервіс NovaPay станом на 1.08 був готовий, якби до нього поступали запити. Ще два банки із ТОП-10 придбали рішення вендорів, один з них в нашій компанії, де я маю відношення до засновників.
Для 90% клієнтів станом на кінець першого кварталу 2026-го року екосистема Open Banking буде доступна. Не в найкращій конфігурації, яка б охоплювала взаємодію багатьох небанків і банків. А в конфігурації: обмежена кількість ТОП-10 банків, які віддають і приймають інформацію. У подальшому долучаться окремі небанки, в першу чергу, найвідоміших українських PSP компаній і маркетплейсів.
Про дедлайни для Open Banking
Якби встановили дедлайни на 1.08.2025 року, то все було би забезпечено на 80%. Для прикладу — запуск миттєвих платежів. За даними НБУ, станом на червень їх готові були надавати приблизно 53% банків, а на момент запуску 7 серпня — понад 90%: 57 з 60-ти банків.
Якби такі ж вимоги поставили щодо Open Banking, а не формат «плюс 12 місяців ми не будемо вас штрафувати», то ця екосистема запрацювала би швидше. Точніше, була би забезпечена готовність учасників віддавати інформацію. На ліцензування, на жаль, це ніяким чином би не вплинуло. Загалом екосистема повноцінно запрацює тільки тоді, коли видадуть перші ліцензії іншим учасникам, які будуть приймати інформацію.
Про стратегію банків у впровадженні Open Banking
Існує стратегія — нічого не робити і піти з ринку. На мою думку, ніхто з українських банків таку стратегію не розглядає. Просто «вейвери» Національного банку (офіційне звільнення від зобов'язань — ред.), які передбачають 12 місяців без штрафів, дещо послабили бажання банків все зробити вчасно.
Але в будь-якому разі всі банки оберуть одну з двох інших стратегій. Комплаєнс, тобто виконати по мінімуму те, що вимагається законом: вміти приймати платіжне доручення і віддавати інформацію у застосунок іншого надавача платіжних послуг.
Більш проактивні, наприклад, ПУМБ, Приват, Моно, А-банк, УкрСиб, Райффазен, у своєму застосунку хочуть дати можливість клієнту «втягнути» рахунки з інших банків. Щоб він міг здійснювати персональний фінансовий менеджмент за всіма рахунками: оперувати всіма грошима, отримувати фінансові поради і таке інше. Це найкорисніша для банків стратегія. Вона дорожча, тому що для цього, окрім ІТ-розробки, треба отримати ліцензію.
Про можливий перерозподіл клієнтів
Були оцінки співставні з тим, що відбувалося на ринках окремих країн ЄС. Ми передбачали, що впродовж перших 12-ти місяців реальної роботи екосистеми може бути перерозподіл клієнтів. Але це не фізичний перерозподіл, коли клієнт банка з П'ятого десятка, став клієнтом банка з Першого десятка. Це так не діє. Клієнт не піде, але основні потреби забезпечуватиме через додаток банку з Першої десятки, куди «втягне» свій рахунок з банка П'ятої десятки.
Наприклад, в одному банку він отримує пенсію, зарплату, дивіденди чи інші доходи. А розміщує кошти та проводить платежі через застосунок іншого банку — з Першої десятки, який отримав ліцензію Payment Initiation and Account Information Service Provide і, відповідно, може надавати послугу відкритого банкінгу.
Банки з Першої десятки, які подаються чи будуть подаватися на ліцензію, пояснюють: «Ми не ставимо за мету заробити гроші. Ми плануємо заробити гроші відкладено». Мається на увазі, що застосунок цього банку буде першим у телефоні клієнта. Все. Після цього банк буде нарощувати на цьому застосунку розпродажі та інші пропозиції. І тоді почне заробляти на цьому клієнтові. Ось така стратегія.
Про ліцензування нових учасників ринку
Як тільки ліцензують учасників системи, на інформації, що буде передаватися між ними, почнуть будувати сервіси. Чому ми ставимо питання, що небанки мають вийти на ринок? Тому що вони є найбільш живими з точки зору розробки продуктів та проєктів.
Навіть колеги з ПриватБанку визнають: «Ми великі і більше підтримуємо існуючу екосистему, ніж йдемо в нові ніші». Мовиться не про розвиток, а про утримування своєї частки на ринку.
Натомість систему Open Banking Нацбанк позиціонував як інструмент для прискореного розвитку фінансових сервісів. Але що ж тут можна розвивати, якщо НБУ не дає ліцензії?
Крім того, ліцензія у європейських і в українських умовах має відмінності. Попри те, що строки і вимоги регуляторів дуже подібні. Але якщо маленький стартап в Європі готовий до ліцензування, то маленький стартап в Україні може бути не готовий. Йому потрібен ліцензований партнер.
Чи буде Національний банк сприймати як належне послідовну схему, коли є ліцензований партнер, а за ним — маленькі стартапи, які будують продукти? І як це конфігурувати, щоб потім «не прилетіло», як «прилетіло» окремим учасникам ринку Бюро кредитних історій? Коли 10 років продукти такого плану розбудовували, а потім до них прийшла перевірка Національного банку і сказала: «Це поза межами вашої ліцензії».
Ніхто з ліцензованих не хоче опинитися в ситуації, коли створена партнерська мережа, розбудовані продукти від різних постачальників, а потім тобі Національний банк каже: «Чекай, твоя ліцензія обмежена. Повинна бути пряма взаємодія з клієнтами. А у тебе — між тобою та клієнтом якась «надбудова».
У Європі така «надбудова» де-факто узаконена. Її ніде не прописували, але й не забороняли. Проте для українського ринку це — не кейс. Коли щось не заборонено, то це не означає, що тобі «не прилетить» при перевірці. Ось така, на жаль, у нас конфігурація вимальовується на сьогодні.
Про розвиток конкуренції на ринку платіжних послуг
Тут два аспекти. Перший аспект — у партнерів, які не ліцензуються Національним банком, є певні переваги. Наприклад, НБУ не може заборонити банкам «партнеритися» з Київстаром. Тому що він не регулює Київстар.
Що пропонує Київстар. Якби це пропонувала фінансова компанія або Бюро кредитних історій, то потрібна була би така кількість документів та узгодження процедури, що навіть ніхто б не починав цим займатися. А з Київстаром — договір підписали і побігли. Ось, що хочеться бачити в Open Banking і в будь-яких інших екосистемах.
Коли те, що не заборонено законом, бізнес бере і робить, а не очікує, що потім прийде професійне судження і тебе «штрафонуть». На жаль, таким є відчуття ринку платіжних послуг 2025-го року. Можливо, варто вже попрацювати на розвиток бізнесу, а не на «регуляторку»? Навіщо зараз прискорювати процедури, які можна зробити після війни? Адже все, що регуляторно мало бути зроблено, щоб закрити фінансування ворожої діяльності, вже зроблено. Навіщо й далі під час війни обтяжувати роботу учасникам ринку?
Натепер «регуляторка» переобтяжила всі підрозділи всіх учасників ринку, і 50% часу йде на те, щоб забезпечити регуляторні вимоги. Тому нових продуктів у цьому році очікувати не варто. Система Open Banking фактично буде єдиною інновацією, яку запустять наприкінці першого кварталу 2026 року.
Про діалог з Національним банком
Діалог з Нацбанком триває, але результати діалогу ринок не влаштовують. У кожному другому випадку. Це я завищую КПД.
Про позитивні і негативні тенденції на ринку електронних платежів
Із позитивного — Україна залишається у першій п'ятірці по Європі, як мінімум, за показниками безконтактних платежів.
Завдяки нашим зусиллям в регуляторці, яка цікавила нас у постанові уряду про так звану «терміналізацію», прибрали вимоги, які дозволяли уникати суб'єктам господарювання приймання платежів. Зараз у них такої можливості немає.
Ще п'ять років тому ми пояснювали: є схеми, коли фізособа фактично мала би бути в ролі ФОПа і приймати безготівку на рахунок ФОПа. Зараз нарешті держава цим зайнялася. Якби це зробили п'ять і навіть десять років тому, то зараз ми б мали зовсім іншу інфраструктуру, білі платежі.
Урядова постанова додає територіальні вимоги до суб'єктів господарювання. Спочатку це були міста-мільйонники, зараз ми дійшли до населених пунктів з населенням у понад чи то 10, чи то 5 тис. осіб. Відповідно, всі, хто на цій території працює, повинні забезпечити приймання платіжних карт. Тому зростає кількість безготівкових операцій і бажання громадян користуватися платіжними інструментами, які є у них в телефонах.
Негативним є те, що тепер наступним кроком стане пониження за рахунок банків рентабельності на ринку еквайрингу і, відповідно, повторювання тих помилок, які були зроблені на європейському ринку, на ринку Сполучених Штатів і Австралії, коли регулювали інтерчейндж.
Відрегулювали, обіцяли, що торгівці знизять ціни, тому що комісія за еквайрінг (прийом безготівкових платежів) буде нижчою за рахунок регулювання інтерчейнджу (міжбанківської комісії). Не було жодних прикладів ні в одній країні, щоб торгівці знижували ціни. Відповідно, зниження інтерчейнджу тягне за собою зниження еквайрингової комісії. І цю економію передають торгівлі за рахунок банківської індустрії, яка фінансує розвиток екосистеми.
Що будуть робити банки? По-перше, банки-еквайєри будуть впроваджувати інші комісії, щоб не втрачати дохід. Національний банк заявляв, що має бути прозора структура комісії за еквайринг. Так, вона буде прозоріша за сльозу. Не в цьому проблема. Але торгівля суттєво не зекономить. Якщо зекономить, то велика торгівля.
Втратять за рахунок пониження інтерчейнджів банки, які випускали платіжні інструменти. Відповідно, ці втрати вони мають якось компенсувати. Ми знаємо, як вони їх компенсували в Європі, Штатах і Австралії. Це витрати власника рахунку. Комісія за використання та невикористання рахунку, за міжнародні перекази, за зняття готівки, за певний залишок коштів та багато іншого.
Тому зараз, коли Національний банк каже: «Давайте, в рамках євроінтеграції до 2027-го року знизимо інтерчендж». Ми відповідаємо: «Давайте, знизимо інтерчейндж в рамках інтеграції до 2030 року, щоб не покласти всі ці витрати, які мають компенсувати втрати банків, на громадян в період війни».
Натомість чуємо від Національного банку: «Та ні, у вас дуже багато зараз доходів. Ви навіть не помітили податок на прибуток 50% два роки поспіль. Зараз буде така ж історія. Тому, давайте, зараз знижувати інтерчейндж».
Отже, зараз учасники ринку «бігають» між нинішньою та майбутньою «регуляторкою», яка знизить доходи. За таких умов жодних нових сервісів не очікуйте.
