Мінекономіки оцінює зростання українського ВВП за підсумками минулого року на рівні 3,6%. При цьому експорт у грошовому вимірі зріс на 15,2% проти 2023-го, у вазі - на понад 30%.
Це важливий показник, оскільки експорт до певної міри забезпечує стійкість нашої економіки під час війни: коли внутрішній ринок скорочується, а інвестиційний клімат залишається екстремальним. Проте умови, в яких доводиться працювати експортерам, постійно ускладнюються через нові внутрішні та зовнішні ризики.
На третій рік Великої війни, навіть більше - в умовах ескалації на фронті, наскільки підвищилися ризики для постачання нашої продукції за кордон?
Дмитро Наталуха: Щодо ризиків під час війни, то насамперед це фінансово-валютні обмеження, дефіцит капіталу всередині країни. Компанії, які хотіли би розвивати своє виробництво, збільшувати обсяги експорту, часто не мають додаткових фінансових ресурсів для цього.
Абсолютно очевидні також логістичні ризики. Наприклад, завантаження залізниці. Зараз її розвантажили порти за рахунок експорту сировини. Але все одно пропускний режим через кордон не сприяє, відверто кажучи, нашим експортним потугам.
Ще один ризик - це, звісно, дефіцит кадрів. Ми всі розуміємо, що тривають мобілізаційні процеси. На жаль, ніхто не застрахований від того, що провідні спеціалісти-експортери не будуть мобілізовані. Відповідно, це теж б'є по прогнозуванню своєї діяльності серед експортерів.
Тому, якщо ми порівнюємо експортерів затишної, заможної, мирної Європи і експортерів з України, то, звісно, українцям при житті вже треба ставити пам'ятник. Треба мати стрижень, щоб працювати в таких умовах. Попри це, все-таки всі лишаються оптимістами, досліджують нові нетипові ринки.
До речі, це ще один ризик. Бо, як виявилося, особливо у минулому та позаминулому роках, ніхто українських експортерів, так би мовити, із відкритими обіймами в Європі не чекає.
Ми це побачили на прикладі блокування нашого кордону. А також на прикладі того, що наші виробники тієї ж молочної продукції інколи зустрічаються просто з неймовірно зухвалими бюрократичними перепонами з боку Європейського Союзу.
Тому очевидним виходом є дослідження нетипових ринків Африки, Латинської Америки, регіону MENA (зони Близького (Середнього) Сходу та Північної Африки), а також Індонезії, В'єтнаму - ближче до країн Океанії.
Що потрібно нашим експортерам для виходу на ці ринки?
Дмитро Наталуха: Для цього потрібна дуже потужна підтримка держави: інформаційна, аналітична, дипломатична, інколи навіть безпекова. І Експортно-кредитне агентство України (ЕКА) - це один з тих інструментів, які цю підтримку мав би надавати.
Ми протягом 2025-го року будемо якраз колективно думати, яким чином вони можуть стати активнішими гравцями саме в цьому напрямку - експансії українського експорту на нетипові нові ринки.
На Вашу думку, у 2025 році перепони з боку певних гравців ринку Євросоюзу для нашого експорту стануть більш відчутними, чи навпаки – будуть стихати?Дмитро Наталуха: Ні, не стихнуть з кількох причин. По-перше, це усталений та сформований ринок. Англійською - major, тобто він уже не просто дорослий, а закостенілий у певному сенсі.
Але найголовніше, що всі вимоги і регуляції написані в мирний час, для ринкових умов і відносин в мирному часі. Нам це не підходить. Ми в чомусь достатньо агресивні, але це вимоги нашої реалії, нашого часу. Тому ми інколи опиняємося в різних світах.
Але я не кажу, що там - взагалі стіна. Це теж не так. Українські компанії потроху виходять на європейський ринок. Утім, якщо брати структурно щодо впливу цього процесу на нашу економіку, на розвиток окремих галузей, то драматичного ефекту на внутрішній валовий продукт України, на жаль, це не дає.
А коли Україна виграє певні конкурси на постачання, наприклад, комунальної техніки або іншої продукції з високою доданою вартістю до Євросоюзу, то ми не раз бачили, як європейські країни за допомогою своїх антимонопольних органів робили все для того, щоб українські продукти, зрештою, не потрапляли на цей ринок.
А замість них виходили або якісь європейські аналоги, або взагалі проводили конкурс наново. Таке було з українськими трамваями, автобусами та іншою продукцією. Тому це нелегко, і навряд чи стане легше.
Всі рахують власні гроші. І всі розуміють, що війна - війною, емоція - емоцією, а робочі місця ніхто не відміняв, заробітні плати ніхто не відміняв, соціальні виплати, пенсії та все інше теж ніхто не скасовував. Для європейців все це залежить від того, наскільки успішними будуть їхні ж європейські виробники. Тому допускати на свій ринок конкурента, який може відтяти певний шмат цього великого пирога, звісно, ніхто просто так не буде.
Тому я не бачу, чесно кажучи, якихось умов для послаблення. Питання лише в тому, чи зможе наша переговорна група адекватно відстояти інтереси саме українських виробників. Поки що загалом це вдається, але знову ж таки, це далеко не легко.
Щодо ризиків логістики. Судячи з офіційної статистики, зараз найбільш потужним каналом транспортування українського експорту залишається морський коридор…
Дмитро Наталуха: Безумовно, але це сировинний експорт. Морським коридором переважно перевозять зерно. А зараз із ризиком та загостренням ситуації довкола Покровська, може виникнути небезпека ізоляції України від вугільного басейну в тому регіоні, який є одним із найбільших, якщо говорити про залізорудний клас. Тому це теж питання. Якщо це станеться, не дай бог, то у нас певні галузі, які залежать від цього регіону, теж можуть постраждати. А їхня продукція, до речі, теж вивозиться морем.
Увесь інсайд та актуальна інформація на нашому Телеграм-каналі, а також бонуси та швидкі новини.