Трансгендерні спортсмени: топ-6 скандалів в спортивній історії

У ХХІ столітті питання гендерної ідентичності стає все більш помітним, і спорт не є винятком. Він завжди був не тільки про результати, а й про рівність та справедливість. Тому участь трансгендерних спортсменів викликає суперечки. З одного боку це є правом людини на самовираження, з іншого – (не) чесною конкуренцією.

Після перших успішних виступів трансгендерних жінок деякі федерації, як-от World Aquatics та Світова легка атлетика, посилили правила. Прихильники таких рішень говорять про захист жіночого спорту, а противники – про права трансгендерних людей, які дотримувалися чинних вимог. 

В цьому матеріалі UA.NEWS розповість про резонансні випадки участі трансгендерних спортсменів, що викликали гострі суперечки у світі спорту. 
 

Ліа Томас (США, плавання)

Ліа Томас – американська плавчиня, що у 2022 році здобула першість на чемпіонаті NCAA з вільного стилю (500 ярдів серед жінок). Раніше вона виступала в чоловічій команді Університету Пенсільванії. Перемога Ліа стала першим в історії чемпіонатом NCAA, завойованим трансгендерною спортсменкою. 

Це одразу викликало широкий резонанс. Критики (включаючи тренерів, спортсменів та навіть політиків) заявляли, що її попередній розвиток за «чоловічим» стандартом давав їй значну фізичну перевагу. Наприклад, губернатор Флориди Рон Десантіс підписав прокламацію, у якій наголосив, що чемпіонський титул «належить» іншим спортсменкам. 

Прихильники Томас, серед яких були трансгендерні активісти та деякі науковці, зазначали, що після року гормональної терапії її результати були подібними до інших жінок-спортсменок. Тож доказів суттєвої переваги не існує. 

Проте дискусія призвела до нових правил. В результаті World Aquatics заборонила участь трансгендерних жінок, які пройшли чоловічий пубертат. Томас намагалася оскаржити це рішення у Спортивному арбітражі, але в 2024 році її позов відхилили. 
 

Емілі Бріджес (Велика Британія, велоспорт)

Емілі Бріджес – 21-річна британська велосипедистка. У березні 2022-го вона планувала вперше стартувати в жіночому перегонах на національному чемпіонаті з омніуму. Однак Union Cycliste Internationale (UCI) відмовила у дозволі. Причиною стало те, що Бріджес досі була зареєстрована як чоловік під час перейменування. Через це за чинними правилами не відповідала критеріям участі у жіночих змаганнях. Раніше вона навіть ставила чоловічі юнацькі рекорди і розпочала гормонотерапію, щоб знизити тестостерон. 

Деякі велогонщиці з тривогою сприйняли її участь. Кілька діючих олімпійських спортсменок навіть заявили про можливий бойкот, вважаючи таку ситуацію несправедливою. Британська федерація велоспорту (British Cycling) у своїй заяві підтримала рішення UCI, але водночас висловила співчуття спортсменці. Там наголошувалося, що питання трансгендерної інклюзії стосується не лише велоспорту, а всього спорту загалом. Для його розв’язання потрібні спільні зусилля, щоб поєднати принципи справедливості та поваги.

Водночас наукові огляди (зокрема SCEG у Великій Британії) показують, що люди, які пройшли чоловічий пубертат, у середньому можуть зберігати перевагу в силі та витривалості. Ці показники відрізняються від середніх результатів жінок.
 

Лорел Габбард (Нова Зеландія, важка атлетика)
 

Лорел Габбард – новозеландська штангістка. Народжена чоловіком, вона стала жінкою в 2013 році. Згідно з правилами МОК, яким вона відповідала, Габбард отримала право виступати на Олімпіаді. Так вона стала першою відкритою трансгендерною жінкою-олімпійкою у виді спорту (вагова категорія +87 кг, Токіо-2020). 

На Олімпійських іграх вона не змогла пройти далі, адже жодна спроба у вправі «ривок» не була зарахована, тож до наступного етапу вона не потрапила. Попри це, участь Габбард спричинила активні дискусії. Її суперниці та деякі важкоатлети відкрито заявляли, що її присутність може ставити під загрозу «безпеку й справедливість» змагань. Колишня олімпійка Трейсі Ламбрех наголошувала, що багато спортсменок не наважуються публічно говорити про несправедливість, бо їх змушують мовчати.

Прихильники інклюзії, серед яких уряд Нової Зеландії та прем’єр-міністерка Джасінда Ардерн, наголошували, що Габбард виконала всі вимоги та відповідала критеріям. Ардерн публічно заявила, що «всі сторони дотрималися правил», і було б нелогічно не допустити спортсменку після всіх перевірок. У свою чергу МОК переглянув принципи участі трансспортсменів, визнавши існування напруги між справедливістю й безпекою та необхідністю інклюзивності, і намагався знайти компроміс.
 

Феллон Фокс (США, змішані єдиноборства)
 

Феллон Фокс – американська спортсменка, одна з перших відкритих трансгендерних бійчинь MMA. У 2013 році вона провела кілька професійних боїв у жіночій категорії. Після нокауту суперниці Еріки Ньюсом у соцмережах поширилися чутки про «зламаний череп». Фокс їх спростувала, пояснивши, що завдала звичайного удару в підборіддя, а переломи обличчя є поширеною травмою в цьому спорті. Вона підкреслювала, що її суперниці отримували такі ж ушкодження й від інших бійчинь. Того ж року Фокс сама програла технічним нокаутом спортсменці Ешлі Еванс-Сміт.

Реакція не забарилась. Критики в MMA наголошували на фізичних відмінностях і вимагали заборонити транс-жінкам виступати заради безпеки інших спортсменок. Фокс і її прихильники відповідали, що вона відповідала всім правилам, зокрема проходила тест на рівень тестостерону, а подібні травми у жіночих боях трапляються часто. 

У 2014 році через серйозну травму коліна вона завершила кар’єру. Її випадок став одним із найгучніших прикладів суперечок у бойових видах спорту, що показав складність поєднання безпеки та інклюзії.
 

Сесі Телфер (США, легка атлетика)
 

Сесі Телфер – американська бігунка, яка раніше виступала під чоловічим іменем. У 2019 році вона увійшла в історію як перша відкрита трансгендерна жінка. Тоді їй вдалося здобути перемогу на чемпіонаті NCAA серед жінок. Це сталося у дисципліні біг на 400 метрів з бар’єрами у Division II. Результат одразу привернув широку увагу та викликав суперечки. Тоді є частина коментаторів наполягала, що її попередній розвиток у чоловічому тілі міг надати їй перевагу в жіночих змаганнях.

Згодом Телфер зіткнулася з новими труднощами. Федерація легкої атлетики США не допустила її до американського відбіркового турніру 2021 року (US Trials) на Олімпійські ігри. Причиною стало те, що вона не відповідала новим правилам World Athletics для трансгендерних спортсменів – зокрема, не пройшла достатньо тривалий період підтримання низького рівня тестостерону. Хоча Телфер і виконала олімпійський норматив за часом, у регламенті було зазначено, що це не є достатньою умовою для трансгендерних атлетів.

У своїй офіційній заяві USA Track & Field пояснила, що рішення ухвалено відповідно до правил World Athletics. Водночас організація наголосила, що всі спортсмени повинні мати «шлях до участі», і якщо Телфер у майбутньому відповідатиме встановленим критеріям, вона зможе змагатися на міжнародному рівні.

Ситуація викликала неоднозначну реакцію. Одні вважають, що дотримання жорстких вимог є необхідним для забезпечення чесності змагань, інші ж бачать у таких обмеженнях прояв дискримінації щодо спортсменок, які пройшли трансгендерний перехід і виконали попередні правила. 
 

Патрісіо Мануель (США, бокс)
 

Патрісіо Мануель – американський боксер, перший відкрито трансгендерний чоловік (колишня жінка), який вийшов на професійний ринг. 8 грудня 2018 року він дебютував у змаганнях Golden Boy Boxing та здобув перемогу одноголосним рішенням суддів над Гуго Агіларом. Цей факт одразу назвали історичним: Мануель став першим трансгендерним боксером-чоловіком, який виграв професійний поєдинок у США.

Однак реакція на його виступ була неоднозначною. Після оголошення результатів у залі пролунали вигуки на кшталт: «Брешеш!». Сам Мануель зізнавався, що зазнав значного морального тиску, але водночас пообіцяв продовжити кар’єру і згодом «зробити всіх щасливими».

Його історія є прикладом іншої ситуації, ніж у випадку трансгендерних жінок. Мануель не зіткнувся з регуляторними заборонами й зміг виступати серед чоловіків, однак зіткнувся із проблемою суспільного сприйняття. Частина глядачів і спортсменів вважала його появу скандальною, тоді як інші наголошували, що дискримінація трансгендерних чоловіків у чоловічих видах спорту була б несправедливою. 
 

Баланс між справедливістю та інклюзією
 

Наведені приклади демонструють широкий спектр точок зору. Прихильники обмежень для трансгендерних спортсменів переконані, що фізіологічні відмінності, особливо після завершеного чоловічого пубертату, можуть давати суттєву перевагу. Саме тому, на їхню думку, необхідно вводити суворі критерії допуску або навіть створювати окремі категорії. Вони наголошують, що першочерговим має залишатися захист справедливості для жінок-спортсменок.

Прихильники інклюзії, навпаки, роблять акцент на правах і свободі вибору кожної людини. Вони підкреслюють, що багато трансгендерних атлетів дотримуються чинних правил, зокрема проходять перевірки рівня гормонів, і таким чином лише реалізують своє право змагатися у тій категорії, яка відповідає їхній гендерній ідентичності. Як зауважила прем’єр-міністерка Нової Зеландії, виключення спортсмена чи спортсменки, які пройшли всі перевірки та виконали правила, суперечить принципу рівності їх застосування.

У відповідь на резонансні випадки, зокрема історії Ліа Томас, Лорел Габбард, Сі-Сі Телфер та інших, багато міжнародних федерацій змінили свої регламенти. Так, World Aquatics і World Athletics заборонили брати участь трансгендерним жінкам, які пройшли чоловічий пубертат.

Отже, дискусії тривають, і на глобальному рівні поки що немає єдиного рішення.