Змінити співвідношення сил в українській армії планує міністр оборони Михайло Федоров. Йдеться про так звану військову «нерівність», коли кількість особового складу в тилу значно перевищує чисельність бійців на фронті.
Щоб виправити ситуацію, Міноборони проведе масштабну перевірку ефективності використання військових на різних напрямках. Результати аудиту ляжуть в основу стратегічного документа «План війни», що визначить реальну потребу в особовому складі та військовій техніці. А в подальшому дасть змогу провести ротацію бійців та встановити чіткі терміни мобілізації.
Наскільки реалістичні ці плани? Хто зараз служить у «тилових» частинах ЗСУ? Та за рахунок яких резервів можна було би поповнити бойові підрозділи на фронті? UA.News шукає відповіді на ці питання разом з військовими оглядачами.
Що з особовим складом Сил оборони
На початку 2025 року загальну чисельність Сил оборони України офіційно оцінювали від 880 тис. до 1 млн осіб. З них лише третина (близько 300 тис.) воювала безпосередньо на фронті. Решта — службовці тилових підрозділів забезпечення, логістики, охорони кордонів та навчальних центрів.
Водночас за останні роки поширилися випадки СЗЧ, коли бійці залишають місце служби без дозволу командира. Криза набула таких масштабів, що її почали обговорювати офіційно та шукати рішення, включно з аудитом ТЦК та ЗСУ. Так, у січні 2026 року міністр оборони Михайло Федоров повідомив, що самовільно військові частини залишили близько 200 тис. осіб.
«Я не хочу бути популістом, хочу бути реалістом. Міністерство оборони потрапляє в мої руки з мінус 300 мільярдів, двома мільйонами українців, які перебувають в розшуку, і 200 тисяч — в СЗЧ. Тому нам потрібно вирішити, зробити нашу домашню роботу щодо тих проблем, які є сьогодні, для того, щоб можна було рухатися далі», — окреслив масштаби проблеми міністр.
Хоча командир Третього корпусу Андрій Білецький переконаний, що реальна кількість СЗЧ перевищує 200 тис. випадків, озвучених офіційно. На його думку, повернення цих військовослужбовців могло б призупинити мобілізацію в Україні на сім місяців, а також допомогло б активізуватися на фронті.
Масштабна криза із СЗЧ також посилила запит на «справедливу мобілізацію» та створення контрактної армії. Хоча б частково закрити це питання мають оновлені умови для контрактників, які Міноборони опублікувало ще у грудні минулого року. Зокрема, відомство пропонує встановити чіткий термін служби від 1 до 5 років, а базове грошове забезпечення — на рівні 50-60 тис. грн. Відповідний законопроєкт ще мають обговорити та ухвалити у Верховній Раді.
Анонсовані реформи та виплати військовослужбовцям
Вступаючи на посаду міністра оборони, Михайло Федоров оприлюднив план дій, ключовим у якому було створення професійної армії за рахунок реформ, цифровізації, викорінення корупції та нових підходів до комплектування, серед яких — проєкт «Контракт 18–24». Детальніше про ці плани стало відомо після зустрічі глави Міноборони з парламентською фракцією «Європейська солідарність». За словами депутатів, Федоров планує провести аудит війська перед тим, як запроваджувати нові контракти та виплати.
«Він зараз буде думати над тим, як вирівняти систему для того, щоб військових, які виконують основну роботу, було більше. Тилових військових дуже багато. Коли йде мова про те, а скільки людей отримує високе грошове забезпечення: 100 000 грн і доплати, то він взагалі називав невеликі цифри», — розповіла народна депутатка Ніна Южаніна в коментарі Радіо Свобода.
Натепер мінімальний розмір грошового забезпечення для військовослужбовців становить близько 20 тис. грн. Цю суму не переглядали з лютого 2023 року, коли скасували 30 тис. грн надбавки для «тиловиків». Водночас влада не врахувала, що інфляція «з’їдає» реальний рівень виплат. Таким чином, зараз грошове забезпечення в ЗСУ нижче за середню зарплату по Україні, яка станом на жовтень 2025 року сягала 26 913 грн.
Окрім того, захисники, які отримують надбавки за участь у бойових діях, змушені витрачати власні кошти на оренду житла поблизу зони бойових дій, ремонт транспорту, придбання додаткового спорядження, модернізацію дронів та закупівлю витратних матеріалів для технічного забезпечення.
Думка військових оглядачів: де брати ресурси для поповнення особового складу
«Єдине, що можу сказати: Федоров хоче збільшити кількість людей, які будуть воювати на фронті та зменшити кількість «тиловиків». У такий спосіб хочуть покращити комплектування бойових частин, не збільшуючи обсягів мобілізації. Рішення абсолютно нагальне, оскільки на фронті нестача особового складу, саме у бойових частинах», — прокоментував повідомлення про аудит в армії військовий оглядач Денис Попович.
Зміни задля виправлення балансу сил у ЗСУ є нагальними, але головне — не перетворити їх на популізм та імітацію реформ, вважає військовий експерт Дмитро Снєгирьов. Він зауважує, що питання співвідношення тилових та бойових підрозділів є досить дискусійним.
«Універсального співвідношення тилових та бойових підрозділів не існує. Воно залежить від кількох факторів, зокрема від рівня технологічності армії. Наприклад, для обслуговування одного F-16 потрібно більше десятка авіатехніків. Тобто, на одного пілота має бути до 20 авіатехніків. Це стосується обслуговування, наприклад, систем радіоелектронної боротьби та ППО. Умовно, для техпідтримки оператора БПЛА, який діє на відстані 10–15 км до лінії бойового зіткнення, задіяні багато тилових підрозділів, насамперед інженери, зв'язківці, аналітики», — пояснює Снєгирьов.
Військовий експерт заперечує застаріле уявлення про тилову армію, де служать лише кухарі, комірники та «прапорщики». Нині, в першу чергу, це логістика: підвезення боєкомплектів, палива та інших засобів. Друге — це ремонтні бази. Ситуація з обслуговуванням доволі складна, особливо коли йдеться про іноземну техніку.
«Чим більш технологічною є армія, тим більше у ній тилових підрозділів. Для прикладу, в армії Сполучених Штатів на одного військовослужбовця в бойових частинах припадає вісім осіб у тилу. До тилових підрозділів відносяться, зокрема, польові шпиталі, медична служба, реабілітаційні установи. Також це фахівці зі зв'язку, IT-спеціалісти, персонал навчальних центрів. Усе це складає поняття тилових підрозділів», — зазначає Снєгирьов.
Водночас військовий експерт наголошує, що у тилу, дійсно, є підрозділи, які могли би поповнити бойові частини.
«Наприклад, у структурі ТЦК функціонують роти охорони, які закріплені за кожним центром. Хто саме потребує їхньої охорони у таких містах, як Львів чи Тернопіль, не зовсім зрозуміло. Проте чисельність цих рот достатня для того, щоб сформувати кілька бойових бригад. Це важливе питання, яке потребує обговорення, особливо з огляду на раціональне використання мобілізаційного резерву замість пошуків інших ресурсів через так звану «бусифікацію».
Крім того, виникають серйозні сумніви щодо якості укомплектування цих рот охорони. Свого часу мені вдалося звернути увагу на цю проблему та розкрити корупційні схеми. Наприклад, в одному з випадків в Івано-Франківському ТЦК серед військовослужбовців роти охорони формально значилися місцеві футболісти, тренери, масажисти тощо. Це викликає питання не лише до соціальної справедливості, але й до загального підходу щодо комплектування таких підрозділів», — розповів військовий експерт.
Дмитро Снєгирьов також акцентує увагу на реальних можливостях для проведення ротації бойових підрозділів.
«Людина відвоювала півроку — йде охороняти ТЦК. А ті, хто охороняв ТЦК, всі чотири роки — йдуть на передову. На мій погляд, ці питання якраз і варто піднімати, — каже Снєгирьов. — Щодо поповнення особового складу, то проблеми мобілізації можна вирішити не шляхом «бусифікації», яка створює картинку для російських ЗМІ, а шляхом вирішення питання так званих спецпенсіонерів. Тобто пенсіонерів МВС, СБУ, прокуратури, яких нараховується понад 300 тис.
Але, на жаль, вони відсутні в загальному обліку, для них діє спецоблік. Тут, дійсно, постає питання соціальної справедливості. Тобто ті люди, які давали присягу, які вміють поводитися зі зброєю, проходили постійно медкомісії, вони чомусь не залучені до оборони нашої держави».
