Підготовка до нового вторгнення Росії в Україну обговорюється з кінця жовтня, коли американські, а за ними і європейські ЗМІ стали масово публікувати розвіддані про перекидання російських військ до кордонів та накопичення озброєнь з ймовірною метою нападу.
На тлі цієї інформації західні столиці одна за одною підтримали Київ із попередженнями Кремлю про наслідки нової агресії. 7 грудня американський президент Джо Байден провів відео-зустріч з лідером Росії Володимиром Путіним. Сторони обговорювали Україну, хоча докладних підсумків цих переговорів не повідомляють.
Через тиждень після переговорів двох президентів відчутних результатів деескалації на Донбасі або відведення російських військ назад у точки постійної дислокації немає. Так до чого ж готуватися Україні і чи відбудеться напад Росії на початку наступного року, як це передбачає розвідка, розбираємося детально.
Що відбувається на кордонах України з РФ сьогодні
Станом на початок грудня, за даними Міноборони України, РФ стягнула до кордонів понад 94 тисячі військових. І навіть після діалогу Байдена з Путіним продовжує перекидання військ, як це стверджує міжнародна розслідувальна група Conflict Intelligence Team.
На думку її експертів, поки що темпи скупчення техніки та особового складу нижчі від тих, що проходили навесні 2021 року, коли загроза вторгнення також розглядалася як реальна перспектива. Але якщо перекидання продовжиться, Росія збере біля кордонів з Україною значно більше сил, ніж це було минулої весни, пишуть автори розслідування СІТ:
Згідно з оцінками західної розвідки, на початок 2022 Росія може зібрати 175 тисяч військ для вторгнення. Глава військової розвідки України Кирило Буданов вважає, що Кремль може атакувати нашу країну з трьох напрямків: десантними силами в Одесі та Маріуполі, а також із півночі через Білорусь, враховуючи поточне переміщення російських ЗС.
Занепокоєння аналітиків викликає той факт, що зосередження таких сил навколо України не пов'язане із військовими навчаннями Росії та Білорусі. А також те, що до кордонів йде перекидання армій із Сибіру та Підмосков'я, як і розміщення ракетних комплексів на білоруській території.
Концентрація сил не обов'язково має вести до прямої ескалації, кажуть експерти. Але сам факт того, що війська збираються біля кордонів, щонайменше недружній. До того ж Росія регулярно вдається до різноманітних гібридних провокацій. Наприклад, 10 грудня командування Військово-морських сил України повідомило, що військовий флот РФ перекрив судноплавство в акваторії Азовського моря на 70% під виглядом військових навчань з артилерійськими стрільбами, у тому числі в районах українських портів Маріуполь, Бердянськ і Генічеськ.
Всупереч застереженням Заходу та розвідувальних структур, у Росії, як відомо, підготовку напад на Україну заперечують і заявляють, що на своїй території можуть переміщати бойові сили на власний розсуд. Володимир Путін визнає, що його турбує зближення Києва з НАТО, тому Росія нібито «вимушена» посилювати власну оборону.
Таке трактування – чиста маніпуляція. І рух України до Північноатлантичного Альянсу – результат власних зусиль Кремля щодо дестабілізації всього Східноєвропейського регіону та військової агресії проти України, починаючи з 2014 року, коли був незаконно анексований Крим, а після – розв'язана війна на Донбасі.
Кремль відкрито заговорив про вимогу від Заходу «гарантій» невступу України до НАТО, інакше будуть перетнуті «червоні лінії» Росії.
«Здається, Путін хоче «гарантій безпеки» не для Росії. Він хоче «гарантій безпеки» для тієї Російської імперії, яку прагне відтворити. І без України ця імперія – не імперія. Принаймні в очах Путіна. Вступ України до НАТО, навіть постачання їй нової сучасної зброї, яка дозволить ефективно захищатись від російської агресії, означатиме, що Україна втрачена назавжди. Саме цього Путін хоче уникнути, коли каже про небезпеку розширення НАТО для Росії. Йому потрібно, щоб Україна залишалася беззахисною. І у Сполучених Штатах це добре розуміють»
Нагнітання загрози війни минулої весни призвело до того, що Вашингтон пішов на прямі переговори з Путіним щодо деескалації. Тоді градус напруги вдалося значно знизити, в обмін на особисту зустріч двох лідерів у Женеві, а також у результаті пом'якшення політики Білого Дому на адресу російського газопроводу «Північний потік-2». Які цілі має Путін зараз?
Підсумки переговорів Байдена з Путіним
З публічних заяв після відео-зустріч зрозуміло те, що президент Росії має час «на подумати», оскільки, на думку Вашингтона, рішення про напад на Україну «ще не прийнято». Подумати Путіну є про що – у разі агресії Захід пригрозив потужними санкціями, новими постачаннями оборонних озброєнь Україні, посиленням східного флангу НАТО та рішеннями, на які не пішов у 2014 році.
За словами радника президента США з питань нацбезпеки Джейка Саллівана, найближчими днями чи тижнями позиція Росії стане зрозумілою. А поки що сторони продовжать обмінюватися позиціями.
«Вважаємо, що ризик широкомасштабних наступальних дій РФ на територію України є дуже малоймовірним у найближчій перспективі»
екс-міністр оборони УкраїниЯкщо припустити, що напад на початку наступного року не відбудеться, хоч виключати його все ж таки не можна, а до такої думки схиляється багато українських експертів, виходячи з аналізу попередніх російських військових рухів біля кордонів і факторів підготовки до наступальних операцій, тоді закономірне питання – що намагається нав'язати Росія?
«Путін досяг свого: з ним говорять. А значить, у своїй свідомості та очах власного оточення він закріпив статус геополітичного гравця найвищого рівня. Росія випробувала поєднання військового та невоєнного методів для посилення впливу. Мобілізація працює не як початок війни, а як шантаж. І це нова стратегія. Путін добре злякав Захід можливістю дестабілізації ситуації. Загроза війною як інструмент нав'язування своєї волі. І тепер російський президент ним користуватиметься до будь-якої розв'язки. І бажаний перспективний результат для нього – нова мюнхенська угода»
Таку думку можна зустріти і серед російських політологів та військових експертів, опитаних виданням «Медуза», які впевнені, що за всіма маневрами з переміщенням військ стоять політичні цілі тиску на Захід. Росія таким чином реалізує власний порядок денний і змушує Європу та США зважати на її амбіції геополітичного лідера і ключового учасника архітектури європейської безпеки. І буде застосовувати цю тактику доти, доки вона працюватиме, а вона – працює.
Байден уже анонсував переговори НАТО з Москвою щодо «її стурбованості» розширенням Альянсу, хоч і не дав гарантій того, що Україна не стане членом блоку.
Після переговорів президента США з Путіним Associated Press припустила, посилаючись на джерела в Адміністрації Білого Дому, що Вашингтон тиснутиме на Україну в питаннях Донбасу – бути зговорливішим:
«Представники адміністрації припустили, що США чинитимуть тиск на Україну, щоб вона офіційно поступилася частиною автономії східним українським землям, які зараз контролюються сепаратистами, що підтримуються Росією, які повстали проти Києва в 2014 році»
У Білому Домі цю інформацію не підтвердили, обіцяючи не домовлятися про Україну за її спиною. Оскільки деталі відео-зустрічі все ще не розкриваються, виключати опцію спроб нав'язування Києву компромісів на догоду Кремлю не можна.
До чого готуватись Україні
В інтерв'ю виданню La Repubblica президент Володимир Зеленський висловив думку, що Джо Байдену поки що не вдалося «переконати» Путіна відмовитися від агресії:
«Для чого використовуються війська, зосереджені поблизу нашого кордону? Це потенціал для шантажу. Причому передусім проти західних держав. Але якщо кількість російських військ зростатиме, то шантаж стане ще жорсткішим, що можна буде назвати підготовкою до розширення агресії проти нашої держави і, можливо, регіону загалом»
президент УкраїниНа підтвердження своїх слів президент наводить згаданий інцидент в Азовському морі 10 грудня.
Багато західних експертів попереджають, що Путін не зупиниться, допоки не отримає «маленьку перемогу» в Україні. Оскільки дипломатичним чи політичним шляхом цього не досягти, війна залишається цілком реальним сценарієм.
Військові аналітики не приховують, що особливу загрозу для України становить перевага Росії у військових можливостях. І йдеться не так про кількість особового складу, як про комбінацію різних видів озброєння, які будуть застосовані у разі нападу. У тому числі за рахунок використання ракетних військ та авіації. Українська протиповітряна система не зможе відбити удари балістичними ракетами. І якщо у плані наземного наступу українці готові дати значну відсіч, то повітряна перевага Росії – це реальна проблема для Києва.
«Якщо почнеться повномасштабне вторгнення Росії, у нас буде недостатньо військових ресурсів для його відторгнення без підтримки західних сил»
глава військової розвідки УкраїниПідтримка західних сил – це постачання оборонного озброєння та всі невоєнні методи стримування, від обміну розвідданими до санкцій, відключення SWIFT та заморожування «Північного потоку-2», як і інших енергетичних активів Кремля в Європі.
«Погано, що Захід не зрозумів: нас не треба боронити – нас треба озброювати. «Стінгери» та «Джавеліни», розвідувальні дані та нові санкції – все, що нам потрібно. Висновок для Європи очевидний: повний перегляд енергетичних стратегій. Безпека Європи буде досягнута повною мірою лише тоді, коли російський газ становитиме у підземних сховищах континенту незначну частину. А краще нічого. Росія сильна, поки вона продає дві речі: енергоресурси та право на мир. Помножити імперію на нуль: це не боятися і не торгувати. І тоді мир можливий»
Україні необхідно розвивати територіальну оборону та обов'язково продовжувати реформи у сфері безпеки, вважає Андрій Загороднюк. Окрім цього, посилювати можливості та заповнювати прогалини в обороні, зокрема за рахунок інтеграції з НАТО, та просувати міжнародну підтримку України. Щоб ціна російської агресії виявилася непідйомною для Кремля. Як висловилася експертка Atlantic Council Мелінда Харінг, «якщо Путін все ж таки вирішить вторгнутися в Україну, Вашингтон і його союзники повинні дати зрозуміти, що Путін відкусив більше, ніж здатний перетравити».
