Місто Часів Яр на Донеччині залишається одним з епіцентрів запеклих бойових дій на східному фронті. Нещодавно російський диктатор Володимир Путін кілька разів заявив про окупацію населеного пункту. Проте ці твердження рішуче заперечуються Україною.
Така розбіжність у заявах є не просто фактичною суперечкою щодо контролю над територією, а й свідомою тактикою інформаційної війни. Метою подібних риторичних прийомів може бути деморалізація противника, створення ілюзії успіху для внутрішньої аудиторії та вплив на міжнародне сприйняття перебігу конфлікту. Це підкреслює, наскільки важливим є перехресне зіставлення офіційних заяв з незалежними джерелами для отримання точної картини подій.
Українські представники послідовно спростовують російські заяви, називаючи їх «черговою брехнею». Зведення Генштабу та дані онлайн-карти DeepState підтверджують позицію України, демонструючи, що бойові дії тривають, а саме місто не захоплене ворогом повністю.
Що ж наразі відбувається довкола міста і в чому важливість Часова Яра? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Хроніки битви за Часів Яр: 1,5 роки героїчної оборони
Інтенсивна битва за Часів Яр триває вже майже півтора роки. Основна фаза міських боїв розпочалася у квітні 2024-го. Російські війська посилили свої зусилля із захоплення міста саме навесні минулого року, після повільного просування до східних околиць населеного пункту. Такий тривалий характер бойових дій свідчить про тактику війни на виснаження, що є характерною рисою і особливо проявляється саме на Донбасі з його великими агломераціями та щільною індустріальною забудовою.
Колись відносно велике та жваве місто, де до повномасштабного вторгнення проживало близько 13-15 тисяч людей, Часів Яр сьогодні перетворився на суцільні руїни. Деякі квартали повністю стерті з лиця землі і являють собою виключно груди цегли. Деякі ж ще нагадують про те, що колись тут стояли житлові будинки.
Місто за майже 1,5 роки інтенсивних боїв практично повністю зруйноване внаслідок постійних обстрілів. Такий масштаб руйнувань, зокрема застосування тактики «випаленої землі» з боку Росії , свідчить про свідому стратегію фізичного знищення українських міст.
Зводячи населений пункт до стану руїн, РФ прагне ліквідувати оборонні позиції, позбавити українських захисників укриттів та вогневих точок, а також деморалізувати їх, що робить подальші штурми легшими та менш затратними для наступаючої сторони. Це демонструє повну зневагу до цивільної інфраструктури та життя як противника, так і власних солдатів, які тисячами гинуть під час подібних атак.
Гуманітарна ситуація в місті катастрофічна. Цивільного населення майже не залишилося. Напередодні весни 2024 року, коли почалися міські бої, у Часовому Ярі лишалися близько 800 мирних жителів, а на початок липня їхня кількість зменшилася до приблизно 100-130 осіб. Доступ для органів влади, поліції та волонтерів для доставки гуманітарної допомоги є вкрай складним. Понад рік у місті відсутнє електро, газо- та водопостачання. Їжі в населеному пункті також немає.
Часів Яр як ключова точка фронту
Часів Яр має велике значення завдяки своєму розташуванню на панівних висотах, приблизно у 10-12 кілометрах від Бахмута по прямій. Найвища точка в місті сягає 247 метрів, що значно перевершує середні висоти сусідніх міст, таких як Костянтинівка, Дружківка, Слов'янськ та Краматорськ, які коливаються в межах 100-125 метрів.
Ця висотна перевага забезпечує панорамний огляд та контроль над навколишньою територією, роблячи місто природним укріпрайоном та своєрідними «воротами» до інших ключових населених пунктів Донецької області. Контроль над такою висотою дає значні переваги у спостереженні, цілевказанні та оборонних можливостях.
Критично важливою географічною особливістю є також канал Сіверський Донець-Донбас, що проходить через східну частину міста. Цей канал слугує природним оборонним бар'єром, ускладнюючи переправу для російських військ і забезпечуючи чітку лінію для роботи українських дронів та артилерії по переміщеннях противника. Цікаво, що великі труби цього каналу також використовувалися російськими силами як приховані маршрути для переміщення та накопичення перед штурмами — тактика, яка раніше спостерігалася під Авдіївкою та на Курщині.
Цей факт демонструє, що географічні особливості рідко бувають однозначно вигідними для однієї сторони. Хоча відкрита частина каналу є зручною мішенню для української артилерії, його приховані підземні елементи надають укриття для російської піхоти. Це змушує обидві сторони адаптувати свою тактику до однієї й тієї ж місцевості різними способами, що підкреслює динамічний та часто геть не очевидний характер бойової географії.
Російські війська переважно застосовують піхотні штурми, часто малими групами, намагаючись обійти або безпосередньо штурмувати українські позиції. Вони також активно використовують широкий спектр технічних засобів, включаючи мотоцикли, дрони та бронетехніку. Тактика «випаленої землі» є очевидною при такому підході. Попри величезні втрати, атаки тривають майже безперервно.
Українська оборона демонструє значну стійкість. Українські військові буквально «вкопалися в землю», щоб витримувати щоденні атаки. Вони ефективно використовують канал як оборонну споруду, застосовуючи дрони та артилерію для ураження ворожих переміщень уздовж нього. Також застосовується дистанційне мінування.
Паралельно Україна прискореними темпами зводить дві фортифікаційні лінії на захід від Часового Яру, щоб ускладнити подальший рух противника. Ці другі лінії укріплень, збудовані протягом зими та весни 2025 року, включають підземні сховища, доступ до залізничної колії та резервні шляхи до Костянтинівки, що робить західну частину Часового Яру особливо міцним опорним пунктом.
26 кривавих місяців знадобилося росіянам на цьому напрямку, аби відбулося просування на 11 км від Бахмута до Часового Яру. Скільки людей загинуло за цей шлях в 11 км — не знає ніхто.
Все це свідчить про те, що кожен метр території здобувається ворогом надзвичайно високою ціною. Такий повільний прогрес на відносно короткій відстані, особливо після захоплення Бахмута, вказує на потужний оборонний опір та значні втрати для наступаючої сторони. Навіть за умови чисельної переваги окупантів прорив через підготовлені оборонні позиції на висотній місцевості є надзвичайно складним і дорогим, перетворюючи битву на справжню «м'ясорубку» без кінця.
Наслідки можливої окупації
Якщо російські війська повністю захоплять Часів Яр, це відкриє кілька потенційних напрямків для подальших атак на український «фортечний пояс»: низку укріплених міст, які формують основу українських оборонних позицій у Донецькій області. Часів Яр розглядається як своєрідні «ворота» до цих міст.
Перш за все, йдеться про Костянтинівку. Російські війська знаходяться приблизно за 7-8 кілометрів від північно-східних околиць Костянтинівки. Захоплення Часового Яру може зробити можливим фронтальний штурм цього міста. Однак поточні зусилля ворожої армії, схоже, спрямовані на оточення Костянтинівки з південного заходу.
Це може свідчити про намір відкласти прямий штурм доти, доки війська РФ не просунуться ближче до міста з півдня через Торецький напрямок. Такий підхід вказує на те, що російське командування не є жорстко прив'язаним до одного прямого шляху наступу. Розгляд можливості оточення Костянтинівки з іншого напрямку (Торецького) свідчить про спробу обійти сильні укріплення, створити кілька напрямків атаки або досягти більш вигідної тактичної позиції перед тим, як вдаватися до прямого штурму.
Друга загроза постає перед Краматорськом та Слов'янськом. Це найбільші міста українського Донбасу, які досі не захоплені ворогом та в яких ще продовжується більш-менш звичайне життя. Російські війська можуть спробувати розширити свій виступ на північний захід від Часового Яру в напрямку Краматорська та Слов'янська. Автомагістраль E-40 Бахмут-Слов'янськ є потенційною ціллю для створення умов для атаки на «фортечний пояс» з північного сходу.
Хоча пряме просування від Часового Яру до Краматорська та Слов'янська, ймовірно, буде ускладнене низкою тактичних водних об'єктів на захід та північний захід від Часового Яру. Крім того, Україна активно будує дві додаткові лінії укріплень на захід від Часового Яру.
Існування кількох заздалегідь підготовлених оборонних ліній «фортечного поясу» означає, що падіння Часового Яру (а точніше, руїн того, що колись було містом), якщо воно станеться, не призведе до обвалу всього фронту. Натомість це змусить російські війська зіткнутися з новими, не менш складними оборонними позиціями, які якраз і розроблені для поглинання та виснаження атакуючих сил протягом тривалого періоду.
Це вказує на багатошарову стратегію оборони, підготовлену ЗСУ. Тож навіть якщо залишки Часова Яра будуть повністю захоплені, аналітики ISW вважають, що захоплення всього «фортечного поясу» не може не бути дуже складною, кривавою та багаторічною операцією.
Резюмуючи, Часів Яр залишається полем запеклих боїв, що є свідченням затяжного та жорстокого характеру війни. Попри заяви Росії про захоплення, українські сили досі продовжують утримувати значні частини міста та його околиць. Саме місто повністю зруйноване, жити там більше неможливо.
Українська оборона демонструє надзвичайну стійкість, використовуючи складний рельєф, зокрема канал Сіверський Донець-Донбас, та швидко будуючи нові укріплення. Здатність утримувати позиції та завдавати значних втрат атакуючим силам, попри переважаючий тиск Росії, є критично важливим фактором у запобіганні швидкому обвалу фронту.
Навіть якщо російські війська зрештою встановлять повний контроль над Часовим Яром, їхній шлях до ключових міст — Слов'янська та Краматорська — далеко не відкритий. Вони зіткнуться з подальшими укріпленими лініями, значними географічними перешкодами та рішучою українською обороною, що зробить будь-яке подальше просування багаторічним і дуже «дорогим» заходом.
Битва за Часів Яр, яка характеризується надзвичайними руйнуваннями, повільним просуванням та дуже високими втратами, слугує яскравим прикладом характеру війни в Україні, коли територіальні здобутки є відносно невеликими і при цьому надзвичайно дорогими для окупанта. Результат цієї кампанії в будь-якому разі серйозно вплине на безпосередню тактичну ситуацію, але навряд чи спричинить швидкий та вирішальний зсув у війні за Донецьку область загалом.
