Операція «Павутина» та переговори у Стамбулі. Чого чекати далі?
1 червня 2025 року Служба безпеки України (СБУ) провела ефектну і водночас дуже ефективну спецоперацію під кодовою назвою «Павутина».
У росії це викликало шок та істерику. Російські пропагандисти та войовничі шовіністи почали вимагати негайної та рішучої відповіді. Дехто знову заявив про необхідність фізичного знищення політичного та військового керівництва України. Ще частіше лунали заклики щодо застосування ядерної зброї проти України.
Прихильники цієї ідеї посилаються на ядерну доктрину РФ, відповідно до якої атака на об'єкти розміщення російської ядерної зброї або на її носії є підставою для ядерного удару у відповідь. Однак у цьому випадку слід розуміти, що така логіка стосується конфлікту між ядерними державами.
Що стосується України — ситуація зовсім інша. Україна не є ядерною державою і не завдавала ударів по ядерних об’єктах рф. Український удар був спрямований по носіях крилатих ракет, якими росія регулярно обстрілює українські міста.
З боку України це була форма самозахисту та асиметрична форма ведення війни проти противника, який має величезну перевагу у військових ресурсах. Зокрема, схожі методи були дуже успішними для України у бойових діях у Чорному морі.
Чи буде відповідь з боку росії? Безперечно буде. Те, що сталося 1 червня — болісний удар по імперському самолюбству росіян, у тому числі по марнославству самого путіна.
Якою може бути ця відповідь? Восени 2022 року після українського удару по Кримському мосту росія здійснила кілька масованих ракетних атак по Україні. Щось подібне може повторитися й зараз. Зокрема, росія може використати проти України свій «Орєшнік».
Закономірне, але делікатне питання: чи інформувала Україна своїх західних партнерів, насамперед США, про цю спецоперацію?
Видання Axios спочатку повідомило, що Україна поінформувала США про проведення операції зі знищення російських літаків, однак згодом виправило це на протилежну версію — що Україна не попереджала Штати про атаку на аеродроми рф.
Майже можна стверджувати, що Київ провів цю спецоперацію самостійно і без попереднього інформування своїх закордонних партнерів. Усі найбільш ефективні українські операції відбувалися без узгодження з партнерами (Харківський наступ у вересні 2022 року, Курська операція, і зараз — операція «Павутина»). Чим менше людей, особливо за кордоном, знають про таку операцію, тим більше шансів на її успіх.
От коли декілька місяців узгоджували з США і європейцями деталі великого наступу влітку 2023 року, це, швидше, вплинуло негативно — був втрачений час, не було фактора раптовості, і, на жаль, сталися витоки з західного боку щодо планів тієї операції.
Це не означає, що не слід радитися та узгоджувати дії з партнерами. У політичних питаннях — якраз навпаки: координування з союзниками підвищує ефективність нашого переговорного процесу. А от військові операції, тим більше операції спецслужб, навпаки — потребують посиленого режиму таємниці.
Показовою була реакція Трампа. Вона була стриманою (у формі абстрактного заклику до завершення війни), опосередкованою (через прессекретаря, що не зовсім властиво Трампу), і пролунала лише за добу. Можливо, Трамп нарешті зрозумів, що Україна має свої козирі у війні проти російської навали — і вміє їх ефективно використовувати?
У Білому домі, найімовірніше, вирішили вичекати і не поспішати з висновками. Цілком можливо, для США головним було, щоб ця операція не завадила мирним переговорам.
Операція «Павутина» відбулася напередодні другого раунду мирних переговорів у Стамбулі, які пройшли 2 червня. Очікувано з’явилися різні версії взаємозв’язку цих подій. Дуже популярна конспірологічна теорія — нібито операція була спрямована на зрив стамбульських переговорів.
Однак слід враховувати, що операція «Павутина» готувалася півтора року — коли про переговори у Стамбулі взагалі не йшлося. Не думаю, що день реалізації операції спеціально був прив'язаний до переговорів. Самі переговори на цьому етапі не мають вирішального значення.
Для України був важливим сам факт проведення такої спецоперації — як демонстрація ефективності методів асиметричного опору російській агресії.
Однак поза сумнівом, спецоперація «Павутина» емоційно та політично посилила позиції українських переговорників. На чергові «страшилки» Мединського (керівника російської делегації у Стамбулі) українці змогли висунути сильні й актуальні контраргументи.
Можливо, саме тому другий раунд переговорів у Стамбулі був дуже коротким — близько години. Пропагандистські перформанси росіян після спецоперації вже не мали сенсу. А от погрози припинити переговори через «Павутину» лунали — але це був радше психологічний тиск на українську делегацію.
Якби в кремлі справді хотіли зробити дипломатичний демарш у відповідь на операцію, то просто відмовилися б від переговорів. Але цього не сталося.
Росія веде переговори в Стамбулі не для припинення війни, а щоб:
— Трамп мав ілюзію, що путін хоче миру;
— Зберігалася перспектива «великої оборудки» між Трампом і путіним.
Тож нічого сенсаційного під час другого раунду переговорів у Стамбулі 2 червня не відбулося. Сторони знову домовилися з гуманітарних питань (обмін усіх на всіх важкопоранених і молодих військовослужбовців, обмін тілами загиблих). Це не дивно — тут мінімум політики, і подібні домовленості тривають уже близько трьох років.
А от у ключовому питанні щодо припинення вогню фактично відбувся лише обмін проектами меморандуму. І, за повідомленнями ЗМІ, українські та російські пропозиції кардинально відрізняються. Умови припинення вогню, які пропонує росія, є принципово неприйнятними для України.
Наступний раунд переговорів, можливо, буде присвячений:
— обговоренню проблеми сумісності українських і російських пропозицій;
— ідеї Президента Ердогана про зустріч лідерів України, росії, США і Туреччини.
Ця зустріч може відбутися. Але чи приведе вона до завершення війни? Поки що, на жаль, жодних передумов для цього немає.
Володимир Фесенко
