12 березня 2025 року Рада Європи ухвалила Конвенцію про захист професії адвоката – перший міжнародний договір, спрямований на гарантування безпеки та незалежності адвокатів. Вже за два місяці, у травні, на церемонії в Люксембурзі документ урочисто підписали 13 країн-учасниць, а згодом приєдналися ще 5 держав. Проте України серед підписантів не виявилося, хоча представники нашої держави брали участь у розробці цієї Конвенції. Чому досі Конвенцію не підписано і не ратифіковано в Україні, та що саме стоїть на заваді цьому процесу?
Відповіді на ці запитання шукали народні депутати, представники Національної асоціації адвокатів України (НААУ), Міністерства юстиції та Міністерства закордонних справ на робочій нараді у парламенті 20 серпня. Захід ініціював підкомітет з питань організації та діяльності адвокатури Комітету Верховної Ради з питань правової політики під керівництвом Володимира Ватраса. Це вже друга зустріч, присвячена обговоренню імплементації положень Конвенції та необхідних змін до законодавства; перша відбулася 16 квітня за участю парламентарів і представників адвокатської спільноти.
Як і на попередній нараді, народні депутати наголошували на тому, що Україна має якнайшвидше підписати та ратифікувати Конвенцію. Документ розроблено спеціально для захисту професії адвоката, і його актуальність продиктована зростанням кількості випадків тиску на адвокатів — переслідувань, погроз, фізичних нападів чи втручання в здійснення ними професійних обов’язків. Ще у 2022 році в межах Європейського комітету з правового співробітництва було створено Комітет експертів із питань захисту адвокатів (CJ-AV), до складу якого увійшли 15 фахівців з різних країн Європи, у тому числі й з України. Одним із розробників проєкту Конвенції став представник української адвокатури – заступник Голови НААУ, РАУ Валентин Гвоздій, який був обраний віце-президентом CJ-AV.
Конвенція стосується як окремих адвокатів, так і професійних організацій. Документ визначає гарантії права на здійснення адвокатської діяльності, професійні права адвокатів, свободу вираження ними поглядів, регулює питання професійної дисципліни, а також запроваджує спеціальні заходи захисту адвокатів та їхніх об’єднань. Для нагляду за дотриманням положень Конвенції передбачено створення Групи експертів із захисту професії адвоката (GRAVO) у складі представників країн-учасниць. Відомо, що для набуття Конвенцією чинності необхідне приєднання щонайменше 8 держав (6 з яких мають бути членами Ради Європи). Станом на сьогодні документ підписали 18 країн, але України досі немає серед них.
Заклики прискорити підписання Конвенції
На серпневій нараді в парламенті учасники вимагали перейти від слів до конкретних дій. «Я хотів би, щоб на цій нараді ми визначили дедлайн — хто і що має зробити, щоб зрозуміти, на якому етапі документ буде готовий для підписання, і щоб ми, Верховна Рада, могли його ратифікувати», – заявив на початку обговорення голова підкомітету з питань політичної реформи та конституційного права Максим Дирдін, задаючи тон дискусії.
Причини затягування процесу підписання і ратифікації Конвенції окреслив заступник Голови НААУ, РАУ Валентин Гвоздій. За його словами, Україна, будучи серед розробників документа, мала бути в числі перших країн, що долучилися до Конвенції, і зробити це варто було ще 13 травня на церемонії підписання в Люксембурзі. Він нагадав, що згідно із законодавством Міністр закордонних справ України має право підписувати міжнародні договори без спеціальних доручень. За необхідності – після оформлення відповідних повноважень від Президента – це міг зробити і Міністр юстиції на згаданому засіданні Комітету міністрів у Люксембурзі. Така процедура, підкреслив Гвоздій, є рутинною і не становила б проблеми. Ба більше, навіть зараз Україна може приєднатися до Конвенції у робочому порядку, адже документ залишається відкритим для підписання – тобто можливість долучитися ще не втрачена.
Гвоздій наголосив, що ця угода є не лише важливим інструментом для захисту прав українських адвокатів, а й іміджевим міжнародним договором для держави. Він закликав просто підписати документ від імені України, назвавши це чітким сигналом того, що наша держава поділяє європейські цінності, закріплені в Конвенції, та демонструє послідовність на шляху євроінтеграції. Підписання, додав він, відкриє для України нові можливості співпраці з європейськими партнерами. На міжнародних платформах представник НААУ постійно акцентує: українці були серед авторів цього документу, але власна держава його досі не підписала. Причини затримки зрозумілі — країна вже понад півтора року веде війну, і ресурси держави спрямовані передусім на оборону. Втім, саме в умовах війни значення Конвенції лише зростає, адже вона покликана захищати права людини. Гвоздій переконаний, що підписання Україною цього договору — лише питання часу.
Заступник голови НААУ окремо звернув увагу на ризики для України у разі подальшого зволікання. Згідно з текстом Конвенції, моніторинговий комітет GRAVO формується один раз протягом року після відкриття договору для підписання і включатиме 8–12 членів від країн, які приєднаються першими. До речі Молдова та Литва, вже підписали документ. Якщо Україна найближчим часом не підпише і не ратифікує Конвенцію, вона пропустить нагоду делегувати свого представника до складу GRAVO – важливого механізму впливу в європейському правовому просторі. Це, на думку Гвоздія, було б дуже прикрою поразкою для нашої держави.
Валентин Гвоздій додав, що бажання приєднатися до Конвенції висловили не тільки держави Європи, а й країни поза межами ЄС. Ця Конвенція Ради Європи є унікальною тим, що відкрита для підписання і країнами, які не є членами РЄ, що надає документу особливого міжнародного значення. Попри широкий іноземний інтерес, Україна досі не просунулася і в питанні ратифікації: Гвоздій зауважив, що процес підписання і ратифікації мають йти паралельно, і обидва наразі застопорилися, на його думку, через бюрократичне зволікання у владних кабінетах.
Законодавство України передбачає, що ініціювати ратифікацію міжнародного договору можуть лише визначені суб’єкти – у цьому випадку таким суб’єктом є Міністерство юстиції. Гвоздій вказує, що Мін’юст досі не звертався до НААУ щодо приєднання до Конвенції. «Ми самі надіслали до Міністерства кілька листів, але отримали відповіді, що питання “не на часі” чи щось подібне. Наскільки нам відомо, готуючись до ратифікації, Мін’юст звернувся до багатьох органів – окрім нас. І це дивно, адже НААУ є єдиним регулятором професії, і жодні зміни неможливі без консультації з нами», – зазначив він.
Не чекаючи офіційних кроків від держави, НААУ провела власний детальний аналіз чинного українського законодавства на відповідність положенням Конвенції та підготувала порівняльну таблицю. «Жодних невідповідностей нами не виявлено. Ми дуже детально, постатейно показали в таблиці, де і які норми відповідають вимогам Конвенції, і чому. Це не дивно, адже, знову наголошую, Україна була співавтором цієї Конвенції, тож не могла закласти туди положення, що суперечили б нашому законодавству. Цю відповідність було принципово важливо забезпечити», – підкреслив Валентин Гвоздій.
Позицію адвокатської спільноти підтримали й народні депутати. Заступник голови Комітету ВР з питань правової політики Валерій Божик підтвердив, що положення Конвенції не вступають у конфлікт із нормами українського законодавства. Порівняння з чинним Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» показує майже повне співпадіння; єдиний аспект, який може потребувати уточнення, зауважив він, – це поширення передбачених Конвенцією заходів захисту на осіб, які допомагають адвокатам у виконанні їхніх професійних обов’язків.
«Комітету ВР слід поставити запитання, зокрема і до Мін’юсту: чому так відбувається, що очевидні речі не можемо швидко імплементувати? І для престижу професії, і для престижу держави було б дуже позитивно виконати ці кроки. Тож у даному разі ми маємо звернутися до Мін’юсту (який підзвітний парламенту) – нехай нам пояснять, якщо є проблеми, то в чому вони», – заявив Валерій Божик, висловлюючи очевидне розчарування зволіканням.
Голова Комітету ВР з питань правоохоронної діяльності Сергій Іонушас погодився, що парламентарі повинні вимагати від Мін’юсту не лише пояснень, а й конкретного плану дій. «Щоб пройти цей шлях, нам потрібна “дорожня карта” і визначена відповідальна особа. Схоже, що ключову роль має відіграти Міністерство юстиції, яке безпосередньо взаємодіє з нашим профільним Комітетом з питань правової політики (Комітет з правоохоронної діяльності – дотичний у цій темі). Тому ми наполягатимемо на розробці такої “дорожньої карти”», – зазначив Іонушас.
Позиція Міністерства юстиції: спершу аналіз і законодавчі зміни
Через велику кількість зауважень на адресу Міністерства юстиції слово надали його представниці. Заступниця Міністра юстиції з питань європейської інтеграції Людмила Сугак запевнила, що Мін’юст усвідомлює важливість цього міжнародного договору, але наполягає на необхідності ретельно оцінити, яких змін потребуватиме національне законодавство. «Сам міжнародний договір передбачає ратифікацію. Відповідно, якщо змін потребує національне законодавство, то, тим більше, договір має бути ратифікований. Крім того, коли розробляється проєкт закону про приєднання до того чи іншого міжнародного договору, одночасно затверджуються і зміни до законодавства. Тобто ці процеси мають іти паралельно», – пояснила вона.
Людмила Сугак також нагадала про ухвалену урядом «Дорожню карту з верховенства права», яка передбачає низку заходів із вдосконалення системи адвокатури та гармонізації її з правом ЄС. Термін виконання цієї дорожньої карти – кінець 2026 року. У межах цієї роботи Мін’юст зібрав пропозиції від органів державної влади та судових інституцій, щоб сформувати консолідовану позицію щодо Конвенції. «Чому ми доволі тривалий час вивчаємо цей процес? Тому що коли почнемо вносити зміни до законодавства, вони мають відповідати згаданим “дорожнім картам” і нашим зобов’язанням у межах євроінтеграції. Зокрема, тією ж дорожньою картою передбачено, що нам потрібно привести наше законодавство у відповідність до двох директив ЄС», – зазначила заступниця Міністра.
Відповідаючи на запитання парламентарів, представниця Мін’юсту перелічила державні органи, до яких Міністерство звернулося з офіційними листами щодо Конвенції. У цьому списку були всі правоохоронні структури, Державна судова адміністрація, Вища школа суддів, Верховний Суд – але Національної асоціації адвокатів України серед адресатів не було, хоча адвокатура безпосередньо долучалася до розробки документа. «Міністерство юстиції зверталося до всіх правоохоронних органів, а також до ДСА, до Вищої школи суддів, до Верховного Суду. Ми не зверталися до НААУ, тому що хотіли спершу зібрати пропозиції і бачення органів державної влади щодо необхідних змін до законодавства. У будь-якому разі, під час розробки будь-якого закону ми завжди звертаємося до професійної спільноти, до громадянського суспільства – щоб із ними бути в діалозі», – пояснила Людмила Сугак.
Позиція МЗС: підтримка за процедурою
Про готовність України до підписання висловилося і Міністерство закордонних справ, хоча його представники наголосили на дотриманні встановленого порядку. Позицію МЗС на нараді представив заступник директора Департаменту міжнародного права Олександр Брайко. Він підтвердив, що зовнішньополітичне відомство від самого початку підтримувало розробку Конвенції та неодноразово надсилало листи на її користь. Водночас Брайко зауважив, що питання підписання не може бути вирішене одноосібно міністром, адже існує визначена законом процедура.
«Після того, як Рада Європи поінформувала Україну про відкриття Конвенції для підписання, Кабінет Міністрів отримав лист від Голови Комітету ВР із питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва щодо вироблення консолідованої позиції всіх причетних органів стосовно підписання і набрання чинності цієї Конвенції для України. Розпорядженням Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля у березні цього року Міністерству юстиції було доручено опрацювати це питання, внести пропозиції щодо узгодженої позиції та поінформувати Комітет ВР і Кабмін», – розповів Олександр Брайко.
За його словами, підписання Конвенції можливе лише після завершення всіх внутрішніх процедур і ухвалення відповідного рішення на засіданні уряду. «Оскільки Кабмін визначив відповідальним за це питання Міністерство юстиції, ми зі свого боку повністю готові на будь-якому етапі – від офіційного перекладу до комунікації з Радою Європи та подальшого внесення договору на ратифікацію – долучитися. Водночас, доки урядове доручення не буде виконане і консолідовану позицію не вироблено, Міністр закордонних справ не уповноважений підписувати Конвенцію», – пояснив представник МЗС.
Бюрократичні перепони та критика парламенту
Аргументація урядовців викликала критику з боку як депутатів, так і адвокатської спільноти. У всіх склалося враження, ніби кожен орган чекає кроку від іншого: Мін’юст – позицій від інших відомств, МЗС – рішення Кабміну, а Кабмін – ініціативи від Мін’юсту. У результаті відповідальність розмивається, і процес підписання Конвенції залишається на мертвій точці.
«Вдруге вже присутній на такій нараді. Можу сказати, що не зроблено нічого, бо те, що було надіслано у червні – ті пропозиції і запити – це ні про що. Їх розіслали хіба щоб відзвітувати, ніби робота йде. Тому я дуже прошу: зараз або нехай депутати встановлять дедлайн, або вкажуть, яку інформацію треба зібрати, щоб нарешті підготувати висновок – позитивний чи негативний», – заявив Андрій Місяць, т.в.о. Голови Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, коментуючи затягування процесу.
Сумніви у виправданості зволікань висловили і в Національній асоціації адвокатів. Олексій Шевчук, голова Комітету НААУ з питань інформаційної політики та взаємодії зі ЗМІ, звернув увагу, що підписання Конвенції аж ніяк не залежить від тривалих внутрішніх узгоджень, оскільки МЗС мало всі повноваження для цього від самого початку. За його словами, Україна (в особі МЗС) дізналася про ухвалення документа в день його прийняття, і відтоді Міністерство закордонних справ мало і було зобов’язане підписати його відповідно до статті 7 Закону «Про міжнародні договори». Шевчук наголосив, що МЗС мало всі необхідні – прямі – повноваження, нарівні з Прем’єр-міністром та Президентом, щоб підписати цю угоду самостійно. За бажання, додає він, МЗС могло видати довіреність Мін’юсту або навіть уповноважити представника України у Страсбурзі поставити підпис від нашої держави. Таким чином, на переконання представника НААУ, наразі ніщо юридично не заважає Міністру закордонних справ підписати Конвенцію і лише потім повідомити про це Мін’юст.
Парламентський тиск і наступні кроки
У підсумку народні депутати вирішили діяти більш рішуче. Вони запропонували вже на найближче засідання Комітету ВР з питань правової політики запросити Міністра юстиції та його заступників, а також представників МЗС, щоб ті надали відповіді на всі питання, підняті під час наради. «Я думаю, на наступне засідання Комітету – можливо, за тиждень – ми запросимо заступників Міністра і самого Міністра юстиції, щоб отримати відповідь щодо кроків, які Мін’юст робитиме у напрямку підписання і ратифікації Конвенції. Також запросимо представників МЗС та, можливо, ще когось. І вважайте це дедлайном», – заявив Максим Дирдін.
Депутати також наголосили, що хочуть почути особисту позицію керівництва Мін’юсту щодо Конвенції, адже наразі незрозуміло, чи підтримує Міністр юстиції цей документ. «Моя пропозиція така: має бути позиція Міністра юстиції. Зараз його позицію фактично формують заступники та інші підлеглі, збираючи інформацію, щоб він прийняв рішення. Тому нам потрібно або щоб Голова Комітету звернувся до Міністра і з’ясував його думку, або встановити строк, коли цю позицію мають нам озвучити – і цей строк на наступному засіданні Комітету. І ще: якщо Мін’юст має якісь застереження щодо ратифікації, то він повинен чітко пояснити, у чому вони полягають. Обов’язково слід хоча б окреслити, які саме зміни до законодавства, на їхній погляд, треба буде внести у зв’язку з ратифікацією, щоб ми це розуміли», – пояснив член Комітету Сергій Власенко.
Поза офіційними заявами депутати запевняють, що парламент готовий підтримати як підписання, так і ратифікацію Конвенції, оскільки її положення не суперечать чинним законам і навіть посилюють гарантії незалежності адвокатури. Нинішню ж ситуацію вони пов’язують винятково з бюрократичними перепонами. «Проблема – в управлінському хаосі, який триває досить давно і посилився зміною уряду та, відповідно, зміною профільного міністра. За останні півтора року це вже другий чи третій міністр юстиції. Відповіді заступниці Міністра відверто свідчать, що Мін’юст або не займається цим питанням, або не приділяє йому достатньої уваги. Думаю, парламент дасть їм відчутний поштовх, і вони почнуть працювати над цим, тому що наразі ситуація справді незрозуміла. До того ж Конвенція – доволі рамковий документ, у ньому немає жодних складних моментів, які б конфліктували з іншими нашими зобов’язаннями», – зауважив Сергій Власенко.
«Цей процес, по суті, упрявся в бюрократичний глухий кут. Ми, народні депутати, підтримуємо Конвенцію і вважаємо, що це хороша іміджева справа і для України, і для всієї професійної спільноти адвокатів. Міністерство юстиції, скажемо так, висуває дещо надумані аргументи. Я особисто ознайомився з текстом Конвенції та чинним Законом “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” – і можу сказати, що Конвенція вже майже повністю імплементована в наше законодавство. Якщо якісь зміни й знадобляться, то суто косметичні. Тож наше завдання, як парламенту, який має не лише законодавчу функцію, а й здійснює парламентський контроль (а Мін’юст – підконтрольний йому орган), – стимулювати Мін’юст у робочому порядку, щоб з’явилися конкретні строки і чітке розуміння, що потрібно зробити технічно, аби уповноважені особи від України змогли підписати й ратифікувати Конвенцію», – підсумував заступник голови Комітету Валерій Божик.
Висновки: час діяти
Подальша доля цього міжнародного договору значною мірою залежить від політичної волі урядовців. Україна не має права надалі зволікати з приєднанням до Конвенції, яка зміцнює захист прав адвокатів і стала б черговим кроком до інтеграції в європейський правовий простір. Настав час перейти від дискусій – до конкретних дій. Законодавці вже висловили свою підтримку і готовність ратифікувати документ. Тепер виконавча влада повинна зробити свій крок: у найкоротші терміни забезпечити підписання та внесення Конвенції на ратифікацію. Це не лише убезпечить українську адвокатуру, але й продемонструє відданість України європейським цінностям, ще більше наблизивши країну до членства в ЄС.
Анжеліка Соколова, Андрій Булгаров
