Верховна Рада України ухвалила законопроект №9534 про відновлення електронного декларування після вето президента. Про новації, які запровадили у законодавстві щодо е-декларування, а також осіб, які мають право не подавати декларації - в ексклюзивному інтерв’ю UA.NEWS розповіла народна депутатка України, заступниця голови Комітету Верховної Ради з питань антикорупційної політики Олена Мошенець.
Парламентарій також поділилась, як українські антикорупційні органи відслідковують заощадження у криптовалюті, та назвала країни, які швидко і ефективно зуміли побороти корупцію - цей досвід може використовувати і Україна. Усе про антикорупційну політику держави - читайте у інтерв’ю Олени Мошенець.
Нещодавно народні депутати підтримали відновлення е-декларування, що є дуже потужним кроком в антикорупції. Однак, чи не несе це якихось ризиків? Наприклад, ворог зможе через відкриті декларації виявляти держслужбовців, членів їх родин, військових тощо…
Олена Мошенець: Варто підкреслити, що існують певні ризики, про які нас попереджала Служба безпеки України ще на етапі першого читання законопроєкту №9534 щодо відновлення е-декларування.
Головне занепокоєння викликала безпека наших військових та їхніх сімей. Схожа ситуація й з державними службовцями та працівниками органів місцевого самоврядування, особливо на територіях, що перебувають під тимчасовою окупацією. Вони також мають справедливі й обґрунтовані страхи за свою безпеку й безпеку своїх сімей.
Згадаймо піраміду Маслоу, що ілюструє пріоритетні потреби людини. У ній фізіологічні та потреби в безпеці знаходяться на базовому рівні. У разі, коли особа стає перед вибором між декларуванням та забезпеченням своєї безпеки й безпеки своєї сім'ї, вона вибирає захист.
Раніше, при публічно закритих реєстрах, правоохоронні органи та Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) все одно мали доступ до цієї інформації. І навіть тоді існував потенційний ризик розголошення конфіденційних даних.
Отже, з самого початку виникла серйозна необхідність знайти баланс між відкритістю декларацій та безпекою тих, хто цього потребує. Під час ухвалення законопроєкту у другому читанні парламент знайшов компромісну норму, що передбачала відкриття реєстру обов'язковою умовою через рік, проте давала можливість відкривати свої декларації вже зараз тим, хто не відчуває прямої загрози. Однак, сьогодні в українському суспільстві є великий запит на відкритість, тому громадськість сприйняла це рішення як намагання чиновників приховати свої статки.
Це стало причиною того, що Президент України ветував Закон і повернув його до Верховної Ради України з додатковими пропозиціями. Парламент підтримав пропозиції Президента і повторно ухвалив Закон, передбачивши відкритий Реєстр декларацій, за винятком певних категорій осіб, а саме:
- Суб’єктів декларування з-поміж військовослужбовців Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Управління державної охорони, Збройних Сил України та інших військових формувань, а також поліцейських поліції особливого призначення, які під час дїї воєнного стану залучені до ведення бойових дій.
- Державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, військових посадових осіб ЗСУ, державної кримінально-виконавчої служби, служби цивільного захисту, ДБР, НАБУ, органів прокуратури, СБУ, БЕБ, дипломатичної служби, поліцейських, посадових та службових осіб інших державних органів, у тому числі Фонду соціального страхування України та Пенсійного фонду
- Суб’єктів декларування, які для здійснення службових повноважень на постійній основі перебувають на територіях, на яких ведуться активні бойові дії.
- Суб’єктів декларування, які перебувають на тимчасово окупованих територіях.
- Суб’єктів декларування, яких направлено до інших держав для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у складі національних контингентів або національного персоналу.
- Суб’єктів декларування, які є полоненими, інтернованими.
- Суб'єктів декларування, які внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби чи інших службових повноважень перебувають на стаціонарному лікуванні.
- Суб’єктів декларування, які серед членів сім’ї у відповідному звітному періоді мають вищезазначених осіб.
НАЗК вилучає з відкритого доступу декларації зазначених декларантів на підставі письмового подання керівника державного органу, у якому проходить службу (працює) відповідний суб’єкт декларування.
Багато чиновників та депутатів різних рівнів декларують активи у криптовалюті. Наскільки я розумію, зараз важко перевірити походження цих активів і їх наявність. Коли ринок може запрацювати, щоб ефективніше боротись із приховуванням незаконно отриманих статків через крипту?
Олена Мошенець: У напрямку врегулювання ринку криптовалюти в Україні вже зроблено значний прогрес, зокрема, ухвалено Закон України «Про віртуальні активи», що визначає правовий статус криптовалюти та порядок її регулювання.
Однак, для повноцінного функціонування ринку криптовалюти необхідні додаткові зміни у Податковому кодексі України. Зокрема, необхідно визначити оподаткування доходів від операцій з криптовалютою та порядок декларування таких доходів.
Що стосується корупційної складової або приховування активів, то під час останніх перевірок декларацій Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) вже звертало увагу на наявність криптовалюти у декларантів та вимагало надання підтверджувальних документів. Якщо людина їх не надавала, це сприймалось не зовсім добре.
Враховуючи актуальність криптовалюти, зокрема, для виведення коштів за кордон, очікується, що до цього питання буде приділена особлива увага з боку держави. Так, будуть уважно перевіряти тих, хто набув криптовалюту за кордоном, а саме: на які кошти ці активи були придбані.
Власники активів в Україні почали розуміти, що не можна писати в угодах продажу абищо, аби сплатити менше податків. Бо за кордоном вже сьогодні ті, у кого немає підтвердженого походження коштів, мають певні обмеження. Це дуже важливий психологічний момент.
Українці тривалий час активно протистоять корупції, а у яких державах це питання було ефективно врегульовано?
Олена Мошенець: Щоб побачити приклади, ми можемо подивитись на Індекс сприйняття корупції (англ. Corruption Perceptions Index, CPI) —щорічний рейтинг країн світу, що укладається організацією Transparency International. Там, зазвичай, у лідерах країни демократичної ціннісної спільноти з Європи, Азії та Північної Америки.
А якщо говорити про прискорений досвід (бо в України немає часу розвиватись еволюційно), то це — Сінгапур та Південна Корея.
Я знаю, що у Китаї з цим дуже жорстко...
Олена Мошенець: В Україні велика проблема — це побутова, низова корупція і відповідні звички: «Я дам хабар, щоб пришвидшити щось, десь подаруночок занесу» тощо. Щоб розв’язати цю проблему недостатньо жорстоких покарань.
Ми маємо йти шляхом антикорупційної освіти. Людей потрібно з малечку навчати, як боротись з корупцією, пояснювати, у чому полягає її токсичність. Другий аспект — це виявлення корупціонерів та їхнє покарання. І тут велику роль сьогодні відіграють антикорупційні органи України: АРМА, НАЗК, НАБУ, САП, ВАКС...
Ці органи демонструють неабияку ефективність, однак вони не можуть за п’ять років повністю викорінити корупцію, що процвітала в нашому суспільстві десятиліттями.
Щодо топкорупції, то впевнена: антикорупційна система спільно з громадськістю здатні побороти її найближчим часом.
Які найефективніші рішення Україна запровадила для боротьби з корупцією, наприклад, Prozorro, чи відкритий реєстр декларацій?
Олена Мошенець: Що стосується Prozorro, то знаємо, що раніше саме у закупівлях відбувалось дуже багато корупційних оборудок. Prozorro припинило таку практику. Навіть якщо сьогодні й трапляються якісь випадки, то принаймні їх можна відстежити і звернути на це увагу антикорупційних органів.
Що стосується Реєстру декларацій, то це важливий інструмент у боротьбі з корупцією в Україні. Він дозволяє прозоро відстежувати доходи, майно та витрати державних службовців, посадових осіб та інших осіб, які зобов’язані подавати декларації.
Протидія корупції — це комплексний процес. Тому Україна не лише побудувала одну з найдосконаліших систем антикорупційних органів у світі, але й ухвалила Антикорупційну стратегію та затвердила Державну антикорупційну програму на 2023-2025 роки, що встановлює систему конкретних заходів, що є обов’язковими до виконання у визначені строки та за чіткими індикаторами виконання. Це унеможливлює корупцію на рівні формування державної політики.
