Кожен американський президент залишає по собі слід в історії: іноді величний, вряди-годи ганебний, подекуди майже непомітний. Але Дональд Трамп змінив саму природу американської політики, і цю спадщину явно пам’ятатимуть дуже довго.
Його постать завжди викликає різкі та суперечливі емоції: одні вважають його руйнівником усталених традицій, інші – символом повернення Америки до її справжніх інтересів. Але головне питання залишається відкритим: Трамп – це тимчасовий збій у системі чи закономірний результат її еволюції?
Багато хто сприймає цього політика як аномалію: людина без дипломатичної витонченості, із прямолінійними судженнями, далеко не завжди адекватними реальності, зухвалим стилем спілкування і незвичною для політика відвертістю. Він не грає за класичними правилами й не зважає на багаторічні політичні традиції.
Але якщо поглянути ширше, його прихід до влади є цілком логічним. Трамп відображає настрої тієї Америки, яка втомилася від глобалізму, від війни на чужих фронтах і від політичної еліти, що десятиліттями визначала курс країни. Саме ця Америка, що бажає повернення до ізоляціонізму, прагне жорсткого національного егоїзму й готова нехтувати моральними зобов’язаннями, і голосує за Трампа. І саме з цією Америкою Україні доведеться мати справу найближчими роками.
Тож що ж таке «феномен Трампа»: аномалія чи еволюція? Як Україні працювати з такими США? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Америка Трампа: яка вона
Якщо розглядати Трампа як політичний феномен, варто відзначити, що його підтримка базується не просто на його особистих якостях – хоча й особистість президента США грає величезну роль. Він є виразником інтересів значної частини американців, які відчувають, що їхні голоси раніше не були почуті.
Це робітничий клас, який втрачає робочі місця через глобалізацію, середній клас, обурений податковим тиском, консервативні християни, незадоволені ліволіберальними змінами в суспільстві, тощо. Ці виборці не бачать сенсу в тому, щоб Америка продовжувала витрачати величезні кошти на підтримку інших країн. Вони переконані, що США повинні зосередитися на внутрішніх проблемах – від економіки та створення робочих місць до імміграційної політики та наркотиків.
Саме тому Трамп веде політику, що будується на «транзакційних» відносинах: хочете допомоги – дайте щось взамін. Тільки так, і ніяк інакше: питання лише вигоди, а не союзництва та допомоги, як це було колись.
Чинний лідер США не вірить ані у «братерство народів», ані у якісь «спільні цінності» чи тим паче «історичну місію Америки як лідера вільного світу». Він мислить категоріями бізнесу, прибутку, конкретного «профіту».
Його Америка має бути лідером – аякже. Але вона не буде жертвувати собою заради союзників, якщо це не приносить чіткої вигоди у моменті. І така позиція була у Трампа завжди.
Для України це означає одне: старий порядок, де США автоматично підтримували нас у протистоянні з Росією, більше не працює. Чим скоріше ми це зрозуміємо, тим краще.
Америка Трампа не бачить вигоди у конфлікті з РФ. І тим паче не розуміє, яка вигода може бути Україні, коли війна триває на її території (тут не погодитися з Трампом складно).
Чому Україна втратила довіру Вашингтона
З моменту повномасштабного вторгнення росіян у 2022 році Україна отримувала значну допомогу від США. Довгий час вона сприймалася як форпост демократії, що протистоїть авторитарній загрозі з боку Росії. Але з приходом Трампа ситуація змінилася.
В очах Вашингтона Україна не виправдала очікувань. Корупційні скандали, незавершені реформи, політична нестабільність, мільярди доларів, які зникають «в нікуди» – усе це підживлює аргументи тих, хто вважає нас ненадійним та невигідним партнером.
Трамп неодноразово прямо казав, що Київ – це не історія успіху, а радше «чорна діра», де зникають американські гроші. Для нього Україна – це країна, яка потребує ресурсів, але нічого не пропонує взамін.
Його політична логіка проста: США вже витратили на Україну достатньо, а тепер хочуть конкретних результатів. Нема результатів? Ну так давайте «звертати лавочку» та миритися.
Важливо розуміти, що Америка Трампа не схильна до емоційної підтримки. Більше того: вона антагоніст будь-яких патетичних почуттів. Її не цікавлять історичні аргументи чи ідеологічні апеляції. Вона не вірить у борг перед демократією – та й в демократію, схоже, президент США також особливо не вірить.
Новій Америці потрібен результат. Тобто або вигода, або припинення підтримки.
Як Україні працювати з Трампом
Україна опинилася в ситуації, коли її виживання залежить від правильного підходу до американської адміністрації. І тут головне правило: Трампу треба дати те, що він хоче.
По-перше, Трамп прагне перемог. Він завжди говорить про себе як про людину, яка не програє. Якщо ми зможемо подати можливе завершення війни як його особистий дипломатичний тріумф, це може стати вагомим аргументом на нашу користь.
Він не хоче розтягнутої війни, що виснажує ресурси США. Якщо Київ запропонує план миру, який дозволить Трампу сказати, що він «зупинив конфлікт», це може радикально змінити його ставлення до нас.
По-друге, США хочуть економічних дивідендів. Ніяких $350 мільярдів Київ, звичайно, не поверне – тим паче, що ця цифра не існує ніде, окрім голови президента США.
Однак ми маємо запропонувати Вашингтону реальні вигоди: енергетичні проєкти, вигідні контракти для американських компаній, посилення економічного співробітництва, повне відкриття ринків, корисні копалини, врешті. Якщо Трамп побачить конкретний прибуток, він буде більш схильний до підтримки України.
По-третє, Україні потрібно якомога більше працювати з республіканцями, а не з демократами, яких Трамп ненавидить. У політичній реальності США існує чіткий поділ на дві партії, і республіканці в останні роки були більш скептичними щодо України. Нам необхідно змінити цю ситуацію, налагодити чудові зв’язки з ключовими гравцями Республіканської партії, пояснити їм, що співпраця з Україною може бути вигідною і для них.
Думки експертів
Трамп точно не є аномалією, вважає політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік. На його думку, якби це була аномалія, то за Трампа б не проголосували двічі, а можливо навіть і тричі.
«Якби Трамп був аномалією, навряд чи він зміг би балотуватися і перемагати на президентських виборах з 2016 по 2024 роки. Тричі, як він сам вважає. Трамп, навпаки, є абсолютно ординарним, природним, натуральним процесом і реакцією традиційного американського суспільства на те, що Америка, з їхньої точки зору, останніми руками рухалася не в правильному напрямку. На те, що Америка використовувалася як двигун для ліберальної глобалізації по всьому світу, на те, що величезні американські ресурси витрачалися на ліволіберальну глобалізацію, на різного роду гуманітарну і технологічну проблематику, пов'язану з зміною клімату і закінчуючи намаганням встановити єдину політичну систему освіти.
Всі ці кошти витрачалися, а в той же час в США залишалася величезна кількість нерозв'язаних внутрішніх проблем, пов'язаних з бідністю, з поганою освітою, поганою медициною, недоступністю чи складною доступністю житла, пов'язаних з міграцією і ще з величезною кількістю питань, які просто знищували США зсередини», - пояснює Бортнік.
Експерт каже, що США в останні десятиліття нагадує такого собі атлета, який з останніх сил, ціною здоров'я і навіть життя намагався штовхати «глобалістичну штангу». Звичайно, такий порядок речей не влаштовує традиційних консервативних виборців Америки.
«У Трампа вважають, що ресурси США слід спрямовувати для вирішення передусім внутрішніх питань, на побудову «Града сяючого на пагорбі» замість «глобального села». І цей соціальний запит очолює Трамп, який тричі обирався президентом — ну, двічі офіційно, а можливо навіть і тричі, якщо згадувати 2020 рік.
Саме тому намагання «перечекати» Трампа — це намагання не перечекати бурю, яка швидко мине. Це намагання перечекати зиму, яка може тривати дуже довго. Крім того, після десятиліть глобалізації в світі спостерігається правоконсервативна політична революція, правоконсервативний політичний реванш. Коли світ втомився і все менше розділяє цінності універсалізації, уніфікації, а більш схильний будувати не плавильний котел, а міжнародну співпрацю на двосторонній базі, на базі взаємної поваги», — зазначає Бортнік.
Політолог каже, що битва між ліволібералами та правими консерваторами може тривати досить довго, і наслідки її ми поки що не розуміємо. Намагатися просто перечекати її — неправильно і просто наївно. Необхідно адаптуватися до нових реалій та звикати працювати в нових умовах, резюмував Руслан Бортнік.
Схожим чином висловлюється і політолог, голова Інституту світової політики Євген Магда. Він вважає, що обрання Дональда Трампа — це логічний наслідок тих подій, які розвивалися в США протягом останнього часу.
«Тому що він не просто вдруге став президентом. Він виграв вибори на фоні того, що це вже третя кампанія, коли між собою в фіналі конкурували, скажімо так, кандидати поважного віку. І це свідчить про те, що в американському політикумі немає притоку «свіжої крові».
В 2016 році Трамп був «свіжою кров'ю», коли він політично передушив весь республіканський істеблішмент. А зараз ми бачимо, як такою «свіжою кров'ю» знову став Трамп і група MAGA. Тобто відбувається радикалізація американського суспільства, зростає полярність між радикально правими і крайніми лівими. Схоже, що американці просто не знають місії своєї держави, вони не усвідомлюють, якими вони мають стати, вони не бачать тієї необхідності, яка на сьогоднішній момент є», — каже політолог.
В цьому контексті, на думку Магди, Україна має спостерігати за тим, як змінюються США. Київ має на це реагувати у найбільш прийнятний для себе спосіб. А ще розуміти, що в США ніхто і ніколи не скасує вибори.
«Тобто американська демократія зараз переживає період значної турбулентності. Ми маємо на це зважати і відповідним чином діяти і розуміти», — резюмував Євген Магда.
В якості висновків можна сказати так: Трамп – не вічність, але й не випадковість. Він не просто аномалія в американській політиці. Він є продуктом змін, які відбулися у США за останні десятиліття. Його прихід до влади – це реакція суспільства на кризу традиційного американського глобалізму.
Україні доведеться працювати з новою Америкою – прагматичною, жорсткою, такою, що не вірить у «вічних союзників». Це вимагає нової дипломатичної стратегії, нових підходів і готовності діяти, а не просто чекати допомоги.
Трамп звик вигравати. Він будує свою політику так, щоб завжди виходити переможцем. Якщо ми хочемо зберегти підтримку США, нам потрібно зробити так, щоб Україна стала для нього не проблемою, а шансом отримати чергову політичну перемогу. Якщо ж ми не зможемо цього зробити – нас просто залишать за бортом, що, власне, уже частково відбувається.
Микита Трачук
