Путін – не ворог, адже він «нічого не зробив», «Україна – джерело корупції і безумства», ЗСУ «продають американську зброю мексиканським наркокартелям», Зеленський – «диктатор», а Такер Карлсон працює на Путіна та «вилизує йому дупу». Ні, це не суперечка політично активних школярів та не якийсь відеоблог, що спеціалізується на конспірологічних теоріях чи особистих образах медійних людей. Це – найбільш яскраві цитати з полеміки між відомим журналістом-трампістом Такером Карлсоном та українським президентом Володимиром Зеленським.
Схоже на те, що обидва спікера досить негативно ставляться до один одного. Карлсон регулярно дозволяє собі образи на адресу України та особисто Зеленського, у той час як його візаві також не лізе за словом у кишеню. Це виглядає дещо дивно та навіть, можливо, абсурдно – з точки зору стороннього глядача та пересічного громадянина. Однак якщо проаналізувати цей кейс, ми побачимо складну політичну гру, в якій задіяна Україна, республіканські еліти та особисто Дональд Трамп.
Інтерв’ю, якого не було
Все почалося з інтерв’ю Володимира Зеленського Такеру Карлсону. Уважний читач на цьому моменті відразу ж зазначить, що це брехня і ніякого інтерв’ю не було. Саме так. В тому-то й справа. Для повного розуміння треба перенестися в часі рівно на рік тому – в лютий 2024-го.
Майже в ці самі дні, 6 лютого 2024 року, відбулося інтерв’ю Такера Карлсона з Володимиром Путіним. Тоді його обговорював ледь не весь світ. А фрази російського диктатора розлетілися на меми.
Прагматичний Карлсон сподівався поговорити про політику, війну та контакти між РФ та США. Однак Путін натомість майже годину читав журналісту лекцію з альтернативної історії, починаючи від Рюриків, продовжуючи Богданом Хмельницьким і завершуючи «державним переворотом» та «бандерівським режимом». Обличчя Такера Карлсона майже всю розмову виглядало приблизно наступним чином.
Складно в чомусь звинуватити американського журналіста: він не історик, і тим паче не знайомий з російською версією історії. Тож і виглядав Такер відповідно: наче у нього в голові намертво зависла програма, а мозок відмовляється сприймати весь той об’єм псевдоісторичного абсурду, що вивалив на нього Путін. Однак насправді нічого смішного не було, адже завдяки Карлсону сотні мільйонів (!) людей по всьому світу почули не чиюсь, а саме російську версію того, що відбувалося і відбувається в Україні.
Що мав зробити Київ, окрім саркастично-іронічних коментарів? Звичайно ж, дати аналогічне інтерв’ю. Голова держави міг би відповідним чином підготуватися та надати американському журналісту власну, українську версію подій. До того ж не варто забувати, що Карлсон – дуже авторитетний спікер, його шоу, блоги та підкасти в Америці традиційно користуються величезною популярністю серед республіканського електорату. Окрім цього, Такер є «близьким до тіла» особисто Дональда Трампа. Тож нехтувати таким каналом зв’язку не варто.
Схоже, так думав і сам Карлсон. Влітку 2024-го він заявив у соцмережах, що скоро проведе інтерв’ю з Володимиром Зеленським. Такер написав, що чекав на це два роки. Однак в ОП вирішили, що ніяке інтерв’ю їм не потрібно. Тож речник Зеленського Сергій Нікіфоров офіційно спростував слова журналіста, заявивши, що в графіку президента зустрічі з Карлсоном немає.
«Пану Такеру Карлсону варто уважніше перевіряти свої джерела в ФСБ. У президента України зовсім інший графік, і Такера Карлсона там немає», - заявив Нікіфоров.
Наскільки коректним було робити саме такий допис – питання. Але факт залишається фактом: інтерв’ю так і не відбулося. А Такер Карлсон, схоже, причаїв образу і демонстративність з боку Києва не забув. Восени 2024-го Трамп тріумфально виграв вибори, а журналіст став ще ближчим до американської влади, ніж будь-коли до цього.
І гримнув грім
Якийсь час Такер Карлсон особливо не звертав увагу на Україну, і якщо й коментував український кейс, то як би між іншим. Однак вже в 2025 році, починаючи з кінця січня, як-то кажуть, «почалося».
Спершу журналіст в одному з виступів назвав Україну «джерелом безумства». А ще додав, що нібито «все зло» йде з Києва.
«Україна – це джерело божевілля. Вони зробили все можливе, щоб посіяти дестабілізацію на Заході. Кількість зла та злочинів, які йдуть з цієї країни, дуже велика», - сказав він.
Потім Карлсон заявив, що Путін не є для нього ворогом. І Америці, мовляв, кремлівський очільник нічого не зробив.
«Чому Путін мій ворог? Він нічого мені не зробив. У мене немає жодних причин злитися на Путіна. У нас є група божевільних, які чомусь вирішили, що нам треба позбутися Путіна по якійсь причині, яку навіть ніхто не пояснив», - сказав журналіст.
Потім популярний телеведучий перейшов на особистості. Зокрема, назвав Зеленського «диктатором» через те, що той не проводить вибори та реалізує жорстку внутрішню політику.
«Перша риса диктатора – він не є обраним. Так що Зеленський не обраний. Він також заборонив релігійну конфесію. Він убив своїх політичних опонентів. Він заборонив мовну групу. Мені все це видається рисами диктатури. Тепер у нього є підтримка британських спецслужб. Але це не означає, що він не диктатор. Він схожий на диктатора», - сказав журналіст.
Український президент, як відомо, людина досить емоційна. І за словом в кишеню також лізти не звик. Тож в інтерв’ю американському журналісту Пірсу Моргану Зеленський згадав Такера Карлсона і дав останньому цікаву пораду: перестати «лизати зад» Путіну.
«Такеру варто перестати працювати на Путіна. І перестати вилизувати йому дупу, якщо чесно», - заявив голова держави.
Станом на зараз словесна епопея продовжується та набирає оберти. Вчора Карлсон випустив нове інтерв’ю з високопоставленим американським військовим. У ньому він заявив, що Україна нібито перепродає зброю, яку їй поставляють США, наркокартелям з Мексики. Хоча уявити мексиканських бандитів з HIMARS чи ATACMS, чесно кажучи, складно.
«Вони продають зброю наркокартелям… Українські військові продають до половини озброєння, яке ми їм надсилаємо. І це не мої здогадки. Це факт. Це не здогадки. Вони продають його і багато що опиняється у наркокартелів на наших кордонах. Це злочин», - впевнений Карлсон.
Також Такер заявив, що найбагатші люди в Європі – це українці, і на гірськолижних курортах вони витрачають «по мільйону доларів у день». І все це, на його думку, насправді американські гроші, які нібито були вкрадені.
Емоційна риторика чи складна політична гра?
Як ми вже зазначали, на перший погляд все це видається не надто висококультурною політичною риторикою. Та насправді ситуація складніша та цікавіша.
Справа в тому, що наразі оточення президента США Дональда Трампа фактично розділилося на дві великі групи. Перша – це класичні республіканці, представники старого консервативного істеблішменту. Сюди можна занести спецпредставника по Україні Кіта Келлога, сенатора Ліндсі Грема, представників американського ВПК, тощо. Вони фактично виступають за вже наявні підходи та стратегії стосовно України, але хочуть модернізувати та оновити політику Джо Байдена.
Її суть в тому, що ситуацію слід і надалі підтримувати в інерційному стані «керованого хаосу». Тобто потрібно продовжувати підтримку України та виснаження Росії, однак при цьому скоротивши фінансування з боку США та переклавши цю відповідальність на Європу. Однак глобально, як вважає ця група, нічого змінювати не треба – хіба що гарячу фазу війни варто було б припинити, модернізувавши таким чином стратегію Байдена. Тобто план цих людей – зупинка війни, перемир’я (не повноцінний мир) та перерозподіл фінансового навантаження в бік Європи з подальшою ізоляцією агресора.
Однак є і друга група в оточенні Трампа, умовні «радикальні трампісти». Це такі люди, як Ілон Маск, Такер Карлсон, Трамп-молодший, Роберт Кеннеді-молодший, тощо. Вони налаштовані більш завзято і вважають, що весь східноєвропейський регіон з Україною в якості його центру варто повністю перезавантажити.
Фактично ця група пропонує зробити те, чого зі свого боку намагається досягти Путін. Вони вважають за доцільне підписати новий договір з РФ, перерозподілити сфери впливу, сформувати нові міжнародні (геополітичні) баланси, після чого сконцентруватися на інших, куди більш важливих, як вони думають, проблемах Америки.
Між двома цими об’єднаннями зараз розгортається складна політична боротьба. Одні вважають, що слід продовжити тиснути на Москву, але просто в іншому форматі. Інші ж наполягають, що Росія – не ворог США, з нею можна домовитися, а головним опонентом залишається Китай. Україна ж є стороною в цьому конфлікті.
Власне, вся різка риторика як Такера Карлсона, так і Володимира Зеленського – публічні прояви даної боротьби. Президент України вважає за можливе розмовляти з представниками першої групи. Однак друга, схоже, викликає в нього несприйняття. Тож він намагається виштовхнути цих людей з переговорного процесу, даючи зрозуміти, що готовий комунікувати лише з першими.
Ключове питання в тому, яку сторону врешті обере сам Дональд Трамп. І поки що на це неможливо дати відповідь. Схоже, що і сам президент США досі не визначився. А отже, «битва за Трампа» триває. І нескладно припустити, що вона згодом стане ще жорсткішою, а публічна полеміка вийде на новий рівень.
Микита Трачук
