Нещодавно голова правління компанії «НАК Нафтогаз України» Андрій Коболєв заявив про можливість продажу цієї державної компанії. На його думку, це зокрема вирішить питання винагороди для топ-менеджменту держпідприємства. Дослівно Коболєв вважає, що «ніщо не заважає приватизувати «Нафтогаз» та за три роки вивести НАК на IPO».
Думка щодо приватизації компанії не нова. Але чи готовий нині бізнес «Нафтогазу» до таких кардинальних змін, які можливості та ризики це відкриває для української економіки та чи налаштовані можновладці міняти правила гри заради ідеї залучення приватного капіталу – говоримо про це з експертом у сфері енергетики та президентом аналітичного центру DiXi Group Оленою Павленко.
Олена Павленко: Залежить, що купується у «пакеті» з Нафтогазом. Станом на зараз Нафтогаз має кілька функцій. По-перше, компанія управляє газовими сховищами. По-друге, здійснює постачання газу. По-третє, має видобувний бізнес. По-четверте, керує нафтотранспортними активами і навіть деякими розподільними мережами.
Наше законодавство забороняє продаж газових сховищ, правильно?
Олена Павленко: У жовтні минулого року були прийняті зміни до Закону «Про ринок природного газу», в якому стаття 45 забороняє приватизацію оператора газових сховищ і об’єкти державної власності, які використовує оператор газових сховищ.
Тому, мабуть, заяви щодо можливої приватизації «Нафтогазу» варто трактувати як спробу керівництва НАКу викласти ідею на публічне обговорення і зрозуміти рівень підтримки та критики з боку різних стейкхолдерів. Зрештою, нагадую, про ідею вивести «Нафтогаз» на IPO менеджмент говорив давно, ще кілька років тому.
Які ризики та можливості відкриває приватизація компанії для економіки у разі реалізації?
Олена Павленко: Як на мене, якщо приводити нових власників на українські державні підприємства, це мають бути компанії, які здатні принести кращу якість і вищі стандарти роботи. Станом на зараз, попри великі спроби залучити в Україну такі компанії, їх інтерес не надто високий. Україну тримають у фокусі, але не поспішають із великими і тривалими інвестиціями.
В іншому випадку ризикуємо знову передавати компанію «з рук у руки» вже існуючим гравцям в Україні. Хоча ідея про приватизацію НАКу може бути пов’язана якраз із транспортуванням газу.
Чи допускає урядовий законопроект №2831 про заборону приватизації хоча б частковий продаж акцій НАК, про що пишуть в пресі?
Олена Павленко: Йдеться про те, що частка корпоративних прав, що належать державі, не може бути меншою ніж 50 відсотків плюс 1 акція. Це означає, що навіть у випадку часткової приватизації за державою залишатиметься контрольний пакет.
У ситуації, якщо «Нафтогаз» погодиться відокремити бізнес із зберігання газу і залишитись лише видобувником і постачальником газу, це теоретично можливо. Тоді буде компанія, якою управлятимуть спільно держава та приватний власник.
Однак яка гарантія, що пошук приватного партнера не призведе до повторення ситуації з «Укрнафтою», де троє з чотирьох міноритарних акціонерів – кіпрські компанії?
Що буде із транзитним контрактом в контексті можливого продажу? Адже Нафтогаз є стороною угоди
Олена Павленко: Ми не знаємо тексту контракту, відповідно, не знаємо, які юридичні наслідки від змін у формі власності «Нафтогазу».
Пан Андрій Герус вважає, що продаж неможливий серед іншого через те, що у власності Нафтогазу залишилися ПГС. Чому їх не передали Оператору ГТС під час анбандлінгу?
Олена Павленко: Моделі та варіанти анбандлінгу обговорювали кілька років, я пам’ятаю не менше п’яти варіантів відділення Оператора ГТС. Відділяти трубопровід разом із газосховищами чи відділяти лише газопровід – це політичне рішення, яке зробив уряд. Мабуть, він керувався розрахунками, які, однак, не є публічними. Тому як обґрунтування, так і відповідальність за ефективність моделі анбандлінгу лежить на урядові.