Обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну за 30 років незалежності в десять разів менші, ніж у сусідню Польщу. Чому черга інвесторів не стояла до України навіть до початку повномасштабного вторгнення рф. Чи має влада реальний "план Б" на випадок припинення фінансування США. І який зв'язок між занепадом науки та інвестиціями в оборонний комплекс України. Про ключові виклики для національної економіки агентству UA.News розповів Іван Компан, фінансист, засновник First Kyiv Investment Club.
Іван Компан: Ну, якось останніми тижнями, коли оголосили ці нові дані про інфляцію, всі повірили, що все ж таки "м'яка посадка", про яку довго говорив Центральний банк Сполучених Штатів Америки ФРС, все ж таки вдасться. Не думаю, що це уже доконаний факт. Все може бути. Припускаю, що до Нового року нам якихось великих потрясінь чекати не варто. Але 2024-й ще буде досить непростим роком.
Як хвилювання на світових фінансових ринках можуть позначатися на Україні?
Іван Компан: На мою думку, під час війни не позначатимуться ніяк, бо ми повністю залежні від грошей союзників.
А що ви можете сказати з приводу американського фінансування? Коли його можуть відновити? А якщо не відновлять, то наскільки це критично для України?
Іван Компан: Це питання, скоріше, до політологів. Все що я можу сказати, що нам потрібно фінансування союзників. До речі, на засіданні Європейської бізнес асоціації пан міністр фінансів говорив про "план Б", який є у влади, якщо американці не дадуть грошей. Я щось не знаю, що це за план, який це може бути взагалі план, в чому його суть, і як саме ми можемо компенсувати недоотримане фінансування…Без грошей союзників, в нинішніх умовах…
Тобто на наш фінансовий ринок впливають тільки гроші союзників?
Іван Компан: Ну, якщо бюджет більше ніж на половину – це гроші союзників? На що розраховувати? Ринків у нас немає, наприклад, фондового. Так, є ринок ОВДП. Але моя думка – це супер спекулятивний інструмент і там багато не залучиш грошей.
Щодо інвестицій. Багато фінансистів радять західні ринки, а чи варто інвестувати в Україну?
Іван Компан: Давайте будемо реалістами. Зараз інвестувати – це шалений ризик і без війни. Якщо ми подивимося на обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну, то вони за 30 років незалежності в десять разів менші, ніж у сусідню Польщу. От, ми й бачимо різницю між економікою України і економікою Польщі. Черга з інвесторів не стояла. Коли ми чули про останній якийсь продаж інвесторам? Це була "Криворіжсталь", здається, Юлія Володимирівна Тимошенко у 2005 році. Все. Після цього ніяких великих продажів не було.
Тому багато чого треба змінити в країні, і військова перемога буде тільки початком. Багато чого треба буде міняти, і ці зміни будуть дуже-дуже непрості для того, щоб сюди прийшов інвестор.
Деякі аналітики все ж таки вважають, що в Україні є галузі, які можуть зацікавити інвесторів. Називають оборонну промисловість. Що Ви думаєте з цього приводу?
Іван Компан: Колись я написав для "НВ" колонку, що якраз у мілітаризації може бути майбутнє України. Це як один із сценаріїв, бо у нас вся ставка робиться на сільське господарство. Але, якщо ви назвете мені хоч одну сільськогосподарську країну у світі, яка процвітає – я вам буду вдячний. Але, думаю, що таких країн немає.
Добре, що Бог дав Україні землю, працелюбний народ, певний клімат і ми можемо вирощувати і треба використовувати цю можливість. Але національна ідея в сільському господарстві - це не для економічно процвітаючої країни.
Щодо оборонного комплексу. Які обсяги зростання можна прогнозувати?
Іван Компан: Це теж складне питання. Оборонний комплекс зараз – це не гармати з чавуну відливати. Це високотехнологічне виробництво, яке потребує технологій, освічених людей.
В країні, де знищили освіту і науку… Ми дуже пишалися тим, що у нас президенту Національної академії наук – 100 років (Борису Патону – ред.). Ми всі розуміємо, як людина в 100 років може керувати наукою. Тому, якщо ми хочемо бути процвітаючими, нам треба реформувати науку, насамперед – освіту. Лише тоді ми можемо на щось розраховувати.
А просто так заводи оборонного комплексу не підняти, більшість з них – зруйновані. Можливо, є якісь залишки потужностей. Але ми всі чудово розуміємо, що у нас немає високотехнологічного виробництва в країні будь-чого.
Разом з тим деякі заводи є. Я нещодавно на одному такому був. Вони конкурують зі світовими гігантами. Є приклади. Якщо хочемо – можемо. Але, пробачте за песимізм, нам треба сильно захотіти.
