На початку повномасштабного вторгнення рф Благодійний фонд Руслана Шостака в межах проєкту «Дитинство без війни» евакуював 3500 дітей-сиріт та їхніх супроводжуючих із прифронтових регіонів: Херсонської, Миколаївської, Одеської, Чернігівської та Дніпропетровської областей. Усі вони отримали прихисток у Туреччині - у готелях на узбережжі Середземного моря.
Коштом благодійників їх забезпечили належними умовами для проживання, розвитку та навчання. Майже після трьох років перебування у Туреччині, діток повернули у безпечний регіон України, де вони проходять адаптацію.
Проєкт «Дитинство без війни» увійшов до Світової книги рекордів. Про цю благодійну ініціативу зняли документальний фільм «Save generation UA», який отримав 7 міжнародних нагород.
Як вдалося реалізувати найбільший благодійний проєкт евакуації дітей-сиріт - в інтерв’ю UA.News розповіла Євгенія Бут, CEO Благодійного фонду Руслана Шостака.
Пані Євгеніє, Ви можете згадати момент, коли вирішили взяти відповідальність за організацію евакуації дітей в рамках проєкту «Дитинство без війни»?
Євгенія Бут: Насамперед це було рішення Руслана Станіславовича Шостака. Це - його місія. Треба було просто діяти. Були діти, яких треба було рятувати, і він їх рятував. На базі цього вже було створено Благодійний Фонд, сформувалася команда.
Події розгорталися стрімко. Дітей виїздили групами по 170-200. За першу ітерацію з прифронтової зони вивезли 1700 діток. Доводилося робити це дуже швидко різним транспортом, було залучено 9 літаків, потяги, автобуси. Спочатку евакуйованих перевозили до Мукачевого, а звідти - до Румунії. Вже з Румунії літаками їх доправляли до Туреччини, в Анталію.
Евакуація була лише першим етапом проєкту. А все решта почалося потім. Потрібно було забезпечити дітям безпечне перебування, належний медичний огляд, харчування, психологічну підтримку, організувати класи, щоб діти могли навчатися.
Не треба забувати, що це були діти-сироти, зокрема підлітки, які й до цього були у складних життєвих умовах. Коли вони потрапили в нове середовище, то, звісно, виникало багато всіляких ситуацій. Але спільними зусиллями нашої команди, зокрема психологів, та з допомогою Міністерства сім’ї та соціальної політики Туреччини вирішувалися всі питання. І діти були досить щасливими, перебуваючи у нашому проєкті.
Як відбувалося розселення дітей? Ви спочатку знайшли готелі, а потім почали відправляти дітей до Туреччини?
Євгенія Бут: Насправді все було у процесі евакуації. Так би мовити, літаки збирали у дорозі. Руслан Станіславович на той момент перебував у Туреччині і терміново шукав можливості для розселення дітей. Тобто діти – вже були у дорозі, а для них у цей час шукали готелі.
На початку було кілька готелів на узбережжі Середземного моря, де розмістили діток. На завершальному етапі проєкту ми вже виїздили з одного готелю «Лариса».
А якою була участь турецької сторони, як допомагали вам на рівні місцевої влади?
Євгенія Бут: Від Туреччини до проєкту було залучене безпосередньо Міністерство сім’ї та соціальної політики, яке також переймалося цими дітьми. Вони допомогли організувати простір і забезпечити охорону дітей на території, де ми були розташовані.
А як відбувалася Ваша взаємодія із державними органами? Як здійснювався контроль з їхнього боку?
Євгенія Бут: Ніхто нас не навчав, як діяти у таких обставинах під час війни. Всі ми навчалися вже у процесі евакуації дітей. Державні органи – також.
Згодом були запроваджені моніторингові візити спеціальних комісій, які відслідковують дотримання прав дітей, евакуйованих та переміщених за кордон. Окрім моніторингу, учасники цих комісій роблять практичні рекомендації, що потрібно покращити, щоб забезпечити дітям належне перебування.
Моніторингові комісії, до яких входять представники влади, українські та міжнародні експерти у сфері захисту прав дітей, виїжджають не тільки до Туреччини. Вони відвідують усі місця перебування евакуйованих дітей у різних країнах. До речі, випадки бувають зовсім різні.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
По завершенню проєкту у Туреччині, про які інсайти та висновки Ви могли б розповісти? Можливо, був досвід, який знадобиться для благодійних проєктів у подальшому?
Євгенія Бут: Насправді було багато інсайтів. Якщо коротко, їх можна описати багатьма буквами Д: дія - у тих обставинах потрібно було швидко діяти; довготривала терпимість, бо це взаємодія з дітьми; дім, адже кожна дитина має бути в родині. Це - основні висновки, які ми зробили.
Було багато всього зроблено, але тільки в синергії міг народитися такий масштабний проєкт. Тобто один Благодійний Фонд не зміг би просто це подолати. Тому що Фонд був, по суті, єдиним, хто взяв на себе таку функцію – евакуацію та прихисток дітей у безпечному місці.
В інших країнах функцію фінансового забезпечення перебування дітей в евакуації брала на себе держава. У нас такого, на жаль, не було, тому ми зверталися скрізь, де тільки було можливо: до міжнародних організацій, до бізнесів та людей, які хотіли просто допомогти.
А чи був у Вас раніше досвід управління такими масштабними проєктами для дітей? Як сталося, що Ви долучилися до цієї благодійної ініціативи?
Євгенія Бут: Раніше у мене був бізнесовий досвід. Я понад 20 років працювала саме в бізнесі та очолювала різні компанії. Понад 20 років я працювала в компанії МТІ, яка керує мережами INTERTOP, PANDORA. Потім я була СЕО PANDORA, потім - СЕО «Будинку іграшок». Тобто у мене суто бізнесовий бекграунд.
Чому я тут? Бо в одній точці, особливо, коли твоя країна в такому стані, як зараз, ти розумієш, що маєш робити трішки більше, ніж просто заробляти гроші. І тут я можу реалізувати свій бізнесовий досвід. Тому що для організації таких процесів потрібно дуже багато операційної роботи.
Потрібно вміти залучати кошти так само, як це роблять у бізнесі. Потрібно налагоджувати комунікації, як це роблять у бізнесі. Тому я зараз просто використовую весь свій понад 20-ти річний досвід. І він мені дуже допомагає у реалізації масштабних благодійних проєктів.
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Увесь інсайд та актуальна інформація на нашому Телеграм-каналі, а також бонуси та швидкі новини.