Форуми з правничою дискусією це завжди добре. Адже, саме побудова країни, де панує Верховенство права і є запорукою наших євроінтеграційних прагнень. На таких форумах кожному дається можливість показати або свою фаховість, або глибоку некомпетентність.
Харківському правнику Дмитру Остапенко зазвичай добре вдається другий варіант.
ІV Прикарпатський юридичний форум не став винятком. Заступник голови відділення Асоціації правників України Дмитро Остапенко був запрошений ділитися своїм адвокатським досвідом, натомість вирішив поділитися своїм баченням адвокатури.
Що ж це за бачення таке спробуємо розібрати. Повірте, кілька моментів здатні здивувати. Якщо прибрати закиди в «нелегітимності» всіх керівних органів адвокатського самоврядування, тобто не тільки центральних, а кожного регіону, то в сухому залишку побачимо кілька симптоматичних для пана Остапенка моментів.
Остапенко проти Ставнійчук
Окрім всього іншого у промові харківського гостя прозвучали закиди на адресу Марини Ставнійчук — мовляв, вона маніпулює доктриною континуїтету, виправдовуючи тяглість повноважень керівництва НААУ.
І тут варто нагадати, хто є хто.
Марина Ставнійчук — юрист-конституціоналіст, колишній член Венеційської комісії, людина з багаторічним досвідом роботи на рівні державної правової політики. Це юрист, який має повне право формулювати і відстоювати складні доктринальні позиції — подобаються вони комусь чи ні.
Дмитро Остапенко — випускник грантової програми «Адвокат майбутнього», тієї самої яка системно атакує українську адвокатуру, і бере участь у написанні так званих «тіньових звітах», також він представник громадських і асоціативних структур, учасник дорадчих органів.
Зокрема ГРД і Раді при Офісі Генпрокуратура. Це як би нормальна історія молодого юриста. Але цього замало. Хоча безумовно ніхто не заважає висловлювати свою позицію.
Проте, коли юрист із відносно короткою і переважно грантово-громадською біографією звинувачує конституціоналіста з десятиліттями практики в «маніпуляції доктриною», але при цьому не наводить жодного системного альтернативного аналізу, не посилається ані на рішення КСУ, ані на авторитетні праці в галузі конституційного права і не показує, де саме відбувається перекручення норми, то це виглядає лишень як спроба зробити собі ім’я на публічній дискредитації старшого і більш відомого колеги.
«Рушійна сила політичного процесу» тільки на Заході? Дискримінація? Ні, не чули
Це напевно була найбільш токсична частина виступу. В ній йшлося про те, що якщо вибори не хоче проводити Центр, то мають піднятися регіони. Остапенко робить, як йому здається, доречну аналогію про західні регіони, які нібито «історично були рушійною силою» і, отже, саме вони мають ініціювати з’їзд адвокатів України.
Фактично Остапенко говорить наступне: адвокати з західних областей України це двигун змін, а всі інші — маса, яку можна не питати.
Якщо це не дискримінація, то що тоді дискримінація? Юрист, адвокат не може не розуміти, що неприпустимо:
- ділити регіональні ради на «історично активні» й «пасивні»;
- надавати одному з регіонів додаткові права у сфері ініціювання з’їзду;
- ставити під сумнів рівність адвокатів та органів самоврядування.
Конституційний підхід — один: кожен адвокат має рівну корпоративну вагу, незалежно від того, з якого він регіону, і через що цей регіон пройшов.
Риторика Остапенка зручно б’є по цій рівності. Вона підміняє юридичну конструкцію політичним міфом: є «правильні» західні адвокати, які мають право на революційну ініціативу, і є всі інші, хто може або підтягнутися, або мовчки спостерігати.
Цікаво, що на це скажуть колеги Остапенка?
«Патерналізм» замість «пасіонарності»
В своїх сентенціях про «західні регіони» пан Дмитро допускає показовий момент, ось цей шматок виступу:
«І принагідно через те, що я знаходжуся сьогодні на Прикарпатті, а захід України завжди відігравав через патерналізм місцевих жителів непересічну роль в сучасній українській історії. Я говорю тут про помаранчеву революцію, про події революції гідності. Сподіваюся, що, можливо, саме представники західних регіонів стануть тією рушійною силою, яка змогла би ініціювати проведення з'їзду адвокатів України.»
Остапенко використовує слово — «патерналізм». Із контексту виступу видно, що він хоче говорити про історичну політичну активність так би мовити західних областей, їхню здатність до мобілізації, готовність брати на себе ініціативу. Тобто, якщо вже вживати термін, доречнішим було б слово «пасіонарність».
«Патерналізм» же в політичній науці означає зовсім інше: схильність перекладати відповідальність на «батька»-лідера чи державу, очікування, що хтось зверху подбає, захистить, вирішить. Це швидше про залежність, а не про драйв змін.
Така підміна не є фатальною для побутової розмови. Але в промові, яка претендує на доктринальний і політико-правовий аналіз, це дуже симптоматична помилка.
Юрист, який говорить про конституційні доктрини, повинен бодай базово володіти понятійним апаратом гуманітарних наук, на які спирається. Натомість в одному блоці він проголошує судження про маніпулятивність позиції Ставнійчук, і тут же неправильно застосовує термін із політичної теорії.
Це було б навіть смішно, якби не було сумно. І ця людина була дотична до відбору суддів і прокурорів…
Підсумовуючі, картина світу Остапенка виглядає так:
- Досвідчений конституціоналіст оголошується маніпулятором без наведення повноцінної доктринальної альтернативи.
- Адвокатська спільнота розрізається за географічною лінією: «пасіонарний Захід» проти умовно «інертної» решти.
Юридичні питання подаються у форматі гасел: континуїтет — «маніпуляція»; онлайн-зʼїзд — «техніка»; криза судової реформи — наслідок «бездіяльності НААУ».
Ну і використання термінів типу «патерналізм» там, де йдеться про зовсім інші явища, підкреслює: перед нами не фаховий юрист, чи навіть реформатор а публічний спікер, для якого чіткі наукові поняття — лише декоративний ряд, на шляху до реалізації своїх забаганок.
