Нещодавно українська бізнес‑спільнота звернулася до Верховної Ради із закликом нарешті ухвалити всі необхідні зміни до Закону України «Про лобіювання», який мав запрацювати ще з 1 січня 2025 року.
Попередньо документ ухвалили аж у 2024‑му і його старт було заплановано на початок поточного року. Проте через бюрократичні, юридичні та адміністративні затримки, серед яких запуск відповідного реєстру прозорості (електронний інструмент, який забезпечуватиме відкритий доступ до інформації про суб'єктів лобіювання та їхньої звітності), початок дії закону перенесено на 1 вересня 2025 року
Відтак, хоча інститут лобізму офіційно з’явився в українському законодавстві ще у лютому 2024 року, він досі не реалізований на практиці. Мусимо визнати, що подібні речі досить часто трапляються в українській законотворчості через цілу низку причин, та самі по собі не є ознакою якогось примусового чи навмисного затягування процесу.
Загалом же тема лобізму в Україні не є новою. Часто її обговорюють у контексті необхідності боротьби з корупцією. І якраз цей закон мав би врегулювати відповідний інститут, надати всім однакові правила і підвищити таким чином прозорість просування тих чи інших інтересів. Та поки ефективного запуску немає, лобіювання перебуває у «моменті нуль».
Що передбачає закон про лобіювання, що це взагалі таке — лобізм, чим він відрізняється від корупції і чи піде цей документ на користь Україні? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався у питанні.
Закон про лобізм в Україні: що передбачає
Закон «Про лобіювання» був ухвалений 23 лютого 2024 року. Він визначає ключові поняття: лобіювання, суб’єкт, об’єкт, сфера, предмет, клієнт, бенефіціар, тощо.
Головним у цьому законі стало створення Реєстру прозорості, який адмініструватиме НАЗК. До нього мають входити всі лобісти (фізичні та юридичні особи, включно з іноземними представництвами).
Закон встановлює, що лобіювання — це «діяльність з метою впливу або спроби впливу на прийняття, утримання від прийняття, зміну чи скасування нормативно‑правових актів в інтересах бенефіціара (комерційного чи іншого), за винагороду чи відшкодування витрат».
Детально прописано: суб’єктом може бути будь‑яка особа, а об’єктами — органи державної влади і влади місцевого самоврядування, включно з їхніми посадовими особами. Принципи інституції — законність, прозорість, підзвітність, відповідальність, професійність та етичність.
Закон, серед іншого, передбачає:
- Обов’язковість реєстрації та звітності про клієнтів, суми та інші витрати на лобістську діяльність;
- Адміністративну відповідальність (штраф та навіть заборону лобіювання на певний термін чи назавжди) за відповідні дії без статусу або з порушенням принципів доброчесності;
- Обмеження для політичних партій, медіа, релігійних організацій та кандидатів на виборах — вони не можуть бути лобістами або використовувати лобістів для просування власних інтересів.
Варто зазначити, що громадські організації активно критикували закон. Серед причин, які називали активісти: неінклюзивність розробки, невідповідність міжнародним стандартам, а також нечіткі термінологічні дефініції («комерційний інтерес», «спроба впливу», тощо), що дає широку дискрецію (тобто безвідповідальні повноваження) контролюючим органам.
Зокрема, організація «Опора» звертала увагу, що кодекси етики розроблялися без публічного обговорення, а процедури консультацій залишилися непрозорими. Критики також помічали, що чимало прав уже були доступні без статусу лобіста, тому бізнес може не реєструватися й лишатися в тіньовому полі й після введення обов’язкового статусу.
Лобізм: що це таке?
Лобізм — це разовий або систематичний вплив на рішення влади задля просування інтересів певних груп або осіб. На відміну від корупції, в лобізмі цей вплив відкритий і нормативно врегульований.
Найяскравіший приклад успішного функціонування цієї інституції — Сполучені Штати. В Америці лобіювання регулюється регулярними звітами, діють жорсткі рамки, формується розвинений ринок професійного лобіювання.
Це багатомільярдна індустрія, однак вона забезпечена прозорістю й відповідальністю. Американські лобісти подають постійні звіти, інформація публічна, є зрозумілі та обов'язкові для всіх кодекси етики, тощо.
Чудовий приклад лобіста у масовій культурі — Ремі Дентон, персонаж відомого гостросюжетного політичного трилеру «Картковий будинок», який показує темну сторону американського політичного життя. Це імпозантна, інтелектуальна та ввічлива людина у дорогому костюмі, яка має контакти та вплив у широких колах політикуму США.
Різні герої впродовж серіалу звертаються до містера Дентона за послугами, які він успішно надає. При цьому в «Картковому будинку» демонструється, що іноді такі послуги проходять по самій межі закону, навіть подекуди переступаючи її. І так, подібні речі також трапляються у сфері лобізму.
У Європейському Союзі також існує інститут лобіювання. Зокрема, працює EU Transparency Register — база даних про тих, хто впливає на політику Єврокомісії та Європарламенту.
Вона налічує понад 12,5 тисяч учасників станом на лютий 2024 року. У країнах-членах ЄС різні підходи: деякі мають офіційні закони (Франція, Польща, Литва), інші — саморегулювання (Німеччина, Італія).
Український закон наслідує такі практики, як реєстр, звітність, етичні норми, контроль з боку незалежного органу, тощо. Але, окрім формального копіювання, важливо адаптувати досвід, усунути недоліки й передбачити ефективну імплементацію.
Лобізм — це корупція?
Багато хто задається питанням: у чому головна відмінність лобізму від корупції? Адже здається, що йдеться фактично про легалізоване хабарництво. Але насправді все дещо складніше.
Лобіювання — це відкритий, легальний канал регламентованого впливу. Компенсація публічна, реєстр і звітність існують не на папері, а на практиці, та доступні для журналістів і звичайних громадян.
Корупція ж — це таємна, незаконна винагорода без усякої звітності та з прихованими кінцевими цілями. Коли працює законне лобіювання, воно нерідко витісняє нелегальні домовленості та закопує корупційні схеми кудись під ґрунт. Вони не зникають зовсім, але точно втрачають у масштабах.
Лобіювання в Україні: чи допоможе побороти корупцію
У теорії — так, як мінімум частково. Але лише за виконання певних умов.
По‑перше, лобіювання є способом вивести тіньові практики у світло, зробити їх публічними, підзвітними та контрольованими. Це вже великий крок уперед перед обличчям тотальної паразитичної корупції, яка руйнує державу не гірше за зовнішнього ворога.
По‑друге, рутинна практична імплементація також дуже важлива. Рєстр повинен працювати, звітність — подаватися, а контроль — бути незалежним й ефективним.
Поза цим закон залишиться просто красивою обгорткою без реального смислового наповнення. Адміністративні стягнення (штрафи, заборона на лобіювання, тощо) у законі прописані, але без постійного моніторингу вони не працюватимуть.
По‑третє, це дозволить формалізувати GR‑індустрію (Government Relations — дослівно «взаємодія з владою/урядом»), де бізнес і експертні групи представляють інтереси через прозорі та професійні канали, а не через той же самий підкуп депутатів.
Разом із тим існує ризик, що без належних правил гра може повернутися до тіньового поля. Якщо в законі терміни залишаються оціночними («комерційний інтерес», «вплив, спроба впливу»), це може згодом використовуватися для тиску на «неугодних» лобістів або провалів у контролі.
Успіх інституту лобіювання напряму залежатиме від політичної волі: чи дозволять тому ж бізнесу здійснювати вплив у максимально чесний і прозорий спосіб. Якщо так — корупційні ризики знижуватимуться, а державотворення стане ефективнішим. Якщо ні — будемо спостерігати чергову реставрацію «тіні» у правовому полі.
Резюмуючи, інститут лобіювання в Україні означає потенційну зміну парадигми взаємодії бізнесу й влади: від кулуарів — до прозорості, від корупції — до легального GR‑ринку. Закон має усі атрибути: реєстр, звітність, відповідальність, етичні рамки. Він — частина виконання антикорупційної стратегії та зобов’язань перед тим же ЄС.
Однак усі ризики чекають попереду: відсутність імплементації, подекуди розмиті формулювання, ймовірність уникнення реєстрації або зловживань владою. Щоб інститут запрацював повноцінно, необхідна прозорість, незалежний контроль, активна позиція громадянського суспільства й бізнесу.
Важливо пам'ятати, що лобіювання — не панацея, а всього лише інструмент. Якщо його використовувати правильно, він здатний трансформувати українське управління в сторону професійності, доброчесності й підзвітності. Якщо ж ні, то результатів очікувано не буде.
