На тлі даних американської розвідки про підготовку нападу Росії на Україну, експерти висловлюються про ймовірність такого сценарію, як і про кроки, необхідні Києву та Заходу для попередження нового витка російської агресії.
Своє бачення того, що відбувається, як і рецепти протистояння Кремлю, запропонувала Мелінда Харінг, провідний аналітик Atlantic Council у колонці для Foreign Affairs Ukraine in the Crosshairs. Why Is Russia Surging Troops to the Border Again? («Україна під прицілом. Чому Росія знову стягує війська до кордону?»). Нижче пропонуємо переклад та ключові фрагменти з цього матеріалу.
Україна знову під прицілом
«За шість місяців ситуація знову стала загрозливою. На кордоні зібралося близько 100 тисяч російських військовослужбовців разом із танками та артилерійськими системами. Офіційні особи США попередили, що Росія може атакувати»
«Ми стурбовані тим, що Росія може зробити серйозну помилку, спробувавши повторити те, що вона зробила ще у 2014 році, коли зосередила сили вздовж кордону, перейшла на суверенну українську територію, хибно заявивши, що це було спровоковано», - наводить Харінг слова держсекретаря США Ентоні Блінкена, маючи на увазі вторгнення Росії у 2014 році на Донбас та анексію Криму.
Ситуація видається знайомою, але незрозуміло, у якому напрямку піде Росія. Відступить чи розгорне нову атаку. Можна лише здогадуватись про плани Кремля. Як сказав Блінкен: «У нас немає ясності про наміри Москви, але ми знаємо її сценарій».
«Жоден західний спостерігач насправді не знає, чому Росія збільшила рух своїх військ на кордоні. Ніхто, виходячи з інформації лише з відкритих джерел, не може дати однозначної відповіді, і навіть ті, хто має доступ до секретних розвідданих, не можуть передбачити поведінку президента Росії Володимира Путіна»
Знати напевно про те, на що піде Володимир Путін в Україні – справді проблематично, вважає Харінг. Але можна впевнено сказати, що з квітня деякі процеси змінилися.
«Загострення навесні сталося, коли Росія почала агресивні дії відкрито, часто вдень. Цього разу пересування були більш скритними, часто проходили вночі. Російський спецназ та оперативники розвідки перебувають у русі, що говорить про те, що Росія не блефує і, можливо, готується до гібридної війни»
Те, що сталося у квітні, могло бути спрямоване на те, щоб залякати Вашингтон та його союзників, та перевірити відданість президента Джо Байдена Україні. Однак цього разу Путін може спробувати вплинути не лише на сприйняття ситуації. Це вимагатиме від США та європейських партнерів зусиль, щоб глава Кремля не пішов далі погроз.
Брудні ігри Росії
Харінг зазначає, що Вашингтон настільки стурбований останніми пересуваннями російських військ, що нещодавно направив до Москви директора ЦРУ Вільяма Бернса, щоб зробити попередження Росії щодо пересування її військ. Помічник держсекретаря Карен Донфрід також була у цій поїздці, а потім вирушила до Києва, щоб поінформувати українських офіційних осіб. Минулого тижня Сполучені Штати провели брифінг розвідки для двох високопосадовців з України, що змінило офіційний тон у Києві.
«Президент України Володимир Зеленський, який щосили намагався триматися позиції байдужості, почав говорити про нарощування російських військ. Європа також усвідомила загрозу. Берлін, Брюссель, Лондон та Париж, схоже, поділяють стурбованість Вашингтона. Міністри закордонних справ Франції та Німеччини виступили із спільною заявою, в якій йдеться, що «будь-яка нова спроба підірвати територіальну цілісність України матиме серйозні наслідки»
Москва заявляє, що вона не має планів вторгнення, зі скаргами на НАТО, що посилює напруженість, проводячи навчання у Чорному морі – класичний метод відволікання уваги, який Кремль застосовував протягом багатьох років.
Однак Україна – не єдина миготлива червона кнопка на геополітичній карті Європи. Тиск посилюється і в інших регіонах – штучно створена криза з мігрантами на кордоні Польщі та Білорусі.
«Чи могла Росія перекинути свої війська до України, щоб захопити Білорусь? З погляду Путіна така перспектива має свої переваги. Народна підтримка президента Росії згідно з опитуваннями впала до історичного мінімуму, і анексія Білорусі може тимчасово підтримати націоналістичний оплот Путіна, як це було з несподіваною анексією Криму у 2014 році»
Але на відміну від податливого Лукашенка, Україна продовжує чинити опір Путіну, що стає для нього справжньою нав'язливою ідеєю.
«Інша європейська криза спалахує в Боснії, де втручання Росії розпалює напруженість і веде країну до насильства. Якщо Росія захоче відвернути увагу Заходу для серйозного кроку, Боснія може бути корисною для Кремля. І, звичайно, таким кроком для Путіна було б прибрати до рук ще одну частину України»
План дій Путіна
Харінг приходить до висновку, що Путін знову завдасть удару по Україні, причому найближчим часом. По-перше, старіючий диктатор хоче зміцнити свою спадщину як одного з великих російських лідерів. Велич у російській історії вимірюється територіальними завоюваннями, а не ВВП чи міжнародним становищем.
«У п'ятнадцятому столітті Іван Грозний зайняв своє місце в історії Росії, повернувши землі, які монголи завоювали та утримували протягом двох століть. Після російської революції 1917 року імперія царя Миколи II розпалася. Більшовики, які захопили владу після революції, відтворили Російську імперію у серії кривавих конфліктів, включаючи війну з Польщею. Йосип Сталін, який відіграв ключову роль у цих зусиллях, також вибив нацистів із Москви у Другій світовій війні, продовжуючи розширювати радянську імперію, підкоривши половину Європи»
Ніхто не возз'єднав те, що Путін та його придворні ідеологи вважають історичними землями Росії після розпаду радянської імперії, події, яку Путін назвав «найбільшою геополітичною катастрофою століття».
Російський лідер також знає, що йому, напевно, зійде з рук вторгнення в Україну. Як припустили експерти по Росії Юджин Румер та Ендрю С. Вайс, у Путіна був продуктивний рік. Саміт із Байденом у Женеві, поновлення переговорів із США щодо контролю над ядерними озброєннями та кібербезпеки; завершення будівництва «Північного потоку-2»; найвищі ціни на енергоресурси.
«У Європи немає оборонних сил, щоб протистояти Путіну, і Вашингтон не піде на війну через Україну, незважаючи на те, що Блінкен назвав «залізною» прихильність до українського суверенітету та незалежності. Максимально, на що здатний Захід – це критика та санкції»
Войовнича риторика Москви щодо України різко зросла 2021 року. Харінг згадує статтю Путіна про «єдність» українського та російського народів, де він поставив під сумнів законність українських кордонів, заявивши, що сучасна Україна перебуває на історичних землях Росії. Також – інші різкі висловлювання голови Кремля та його соратників.
Путін розчарувався у Зеленському, який, схоже, встояв, коли дійшло до територіальної цілісності України.
Зупинити ведмедя
Адміністрація Байдена прагнула стабільності і передбачуваності з Москвою, але Білий дім почав змінювати курс у світлі дедалі агресивніших дій Путіна. Сполучені Штати направили Україні додаткову оборонну військову допомогу та поділилися з українцями супутниковою розвідкою. Якщо Москва піде на загострення, наступний крок буде очевидним: Вашингтон має ввести санкції разом із європейцями. Але санкції – не єдиний спосіб тиску, вважає Харінг.
Сполучені Штати можуть допомогти Україні стати найзапеклішим місцем для потенційного окупанта. Збройні сили України вже пройшли довгий шлях від різношерстої армії, яка протистояла Росії у 2014 році. Співпраця може бути корисною, включно із негативним досвідом США у війнах в Іраку та Афганістані, щоб натренувати українські сили протистояти окупантам.
«Байдену слід направити Командування спеціальних операцій США – здатне прийняти новий виклик, коли війни в Іраку та Афганістані закінчилися, а Сполучені Штати переходять до стратегічного змагання з Росією та Китаєм – на новий вид партнерства із ЗСУ. Завдання полягає в тому, щоб використати кожний гіркий урок, який було здобуто за останні роки, коли американські солдати були мішенню для партизанів, щоб зробити українців найбільш смертоносними ворогами у світі»
Навчання українців не включатиме погану з моральної точки зору тактику, таку як масові вибухи терористів-смертників, що повстанці в Афганістані та Іраку використовували для руйнування своїх власних суспільств.
«Швидше, воно прагнутиме прищепити більш приземлені навички партизанів щодо організації, спілкування, використання підтримки населення та засобів масової інформації для підриву легітимності та політичної волі окупанта, що дуже ефективно спрацювало проти Сполучених Штатів»
Спецоператори США не воюватимуть в Україні. Це робота для самих українців. Але Сполучені Штати можуть переконатися, що Київ має необхідні інструменти, щоб змусити росіян двічі подумати про окупацію.
Слід враховувати й досвід «легкої участі» Росії у громадянській війні в Сирії – Москва не має бажання проводити протиповстанські операції, тому Вашингтон має дати зрозуміти, що нове вторгнення Росії в Україну може призвести до запеклої партизанської війни.
На дипломатичному фронті команда Байдена має працювати понаднормово, щоб вирішити небезпечне протистояння на білоруському кордоні, допомагаючи ЄС репатріювати мігрантів та перекриваючи додаткові рейси для перевезення людей до Мінська.
«Це не вирішить більш серйозну проблему планів Росії щодо України, але звільнить ресурси для прийняття рішень у Європі і надішле сигнал про те, що Сполучені Штати мають намір знешкодити дипломатичні та гуманітарні бомби, які Путін і його проксі закидають у стабільний, процвітаючий континент»
Адміністрація Байдена має зробити все можливе, щоб знизити ескалацію ситуації в Білорусі, зміцнити обороноздатність України та підняти витрати, з якими зіштовхнеться Путін, якщо він вирішить розпочати масштабну територіальну експансію. І якщо Путін все ж таки вирішить вторгнутися в Україну, Вашингтон і його союзники повинні дати зрозуміти, що Путін відкусив більше, ніж здатний переварити.
