Останніми днями в українському медійному просторі обговорюють резонансний матеріал у британській газеті The Sunday Times. В ній розповідається про «київського Кіма Філбі»: Олега Кулініча. Він, як підозрюють українські силовики, був висококласним російським агентом, якого завербув Володимир Сівкович – теж по-своєму легендарна особистість. Агентство UA.News зробило повний переклад статті.
Сівкович – бізнесмен, екснардеп та колишній секретар РНБО, який втік з України ще в 2014 році. Його підозрюють у тому, що він ще з кучмівських часів був агентом ФСБ, зробив велику кар’єру в політиці та бізнесі під патронатом Москви, а також виростив цілу плеяду таких самих агентів. Зокрема, і Олега Кулініча, якого судять за державну зраду.
«Український Кім Філбі»: як Сівкович та Кулініч саботували протидію вторгненню РФ
У статті The Sunday Times розповідається історія, яка могла би стати гідною екранізації. Колишній секретар РНБО Володимир Сівкович, якого Україна звинувачує у роботі на російські спецслужби, зміг ввести у команду Володимира Зеленського свого агента Олега Кулініча. Це ексголова кримського відділення СБУ, якого заарештували влітку 2022 року.
У статті Кулініча порівнюють з легендарним радянським розвідником Кімом Філбі. Той, як вважається, мало не розвалив зсередини британську МІ-6.
Видання пише, шо Сівкович ввів Кулініча в Зе-команду через американського адвоката Маркуса Коена. Той представлявся лобістом та користувався довірою штаба Зеленського на початку 2019 року. Саме Коен «протиснув» Кулініча та представив його Зеленському як нібито «політичного експерта», готового працювати на громадських засадах та допомагати майбутньому президенту.
В результаті Кулініч опинився у штабі Зеленського та разом із Коеном працював над налагодженням зв’язків у Вашингтоні. За цю роботу, як пише The Sunday Times, підрядники через підставні компанії у Москві отримували від Сівковича гроші. Йшлося про суми в сотні тисяч доларів, що небагато в масштабах передвиборчої кампанії, але й не так мало.
Коли Зеленський тріумфально переміг на виборах, він призначив свого друга Івана Баканова керівником СБУ. У лобістському документі, поданому в американський Мінюст, Маркус Коен писав, що працює на Баканова та адміністрацію президента, яку згодом перейменували в «офіс президента».
Адвокат стверджував, що заплатив $70 тисяч особистих коштів лобістам у Вашингтоні, аби забезпечити знайомство Зеленського з членами тодішньої американської адміністрації. Над цією операцією працював Кулініч. Президент України «вітав цю роботу», сказано в статті.
У 2020 Кулініча призначили головою управління СБУ по Криму. Він мав працювати як «система раннього сповіщення» та моніторити будь-які ознаки того, що Росія може вдатися до агресивних дій з південного напрямку. Однак, як згодом дізналися прокурори, насправді агент намагався підірвати обороноздатність України та дестабілізувати контррозвідну роботу Служби безпеки.
Зокрема, у квітні 2021-го, за 10 місяців до російського вторгнення, Кулініч ініціював масштабні антитерористичні навчання в Херсонській області. Під виглядом «благої справи» насправді він використав ці маневри для того, аби виявити слабкі місця в українській обороні.
Вже на той час активність фігуранта почала викликати підозри. Офіцер контррозвідки, а згодом голова СБУ Василь Малюк помітив, що Кулініч регулярно їздить за кордон одночасно з Сівковичем. За останнім розвідка на той час слідкувала вже багато років. Тож об’єктом стеження став і Кулініч.
Як виявилося, підозри Малюка не були безпідставними. В лютому 2022 року, вже перед самим вторгненням Кулініч, як кажуть, знав про плани атаки з Криму. Коли все почалося, у перші години війни він блокував будь-які спроби сповістити Київ про реальний стан справ у регіоні. Ніяких заходів для оборони агент не вживав. Також він, за словами прокурорів, ігнорував накази зі столиці та ледь не забирав зброю у власних співробітників. У підсумку Херсон та значна частина області швидко були захоплені ворогом.
Після провалу на південному напрямку багато що стало очевидним. Вже в березні 2022 року Кулініча звільнили. 16 липня 2022 року його заарештували. Під час обшуків знайшли багато доказів, які підтверджують звинувачення. Втім, Кулініч заперечує, що працював на ФСБ. Наразі суд над ним досі триває.
До чого тут Гетьманцев
Жодних офіційних підозр чи тим паче вироків суду стосовно Данили Гетьманцева немає. Тож звинуватити його в чомусь напряму неможливо. Однак цікавим є той факт, що майбутній голова фінансово-податкового комітету Верховної Ради дуже тривалий час був помічником Володимира Сівковича, депутата кількох скликань від забороненої нині «Партії Регіонів».
Офіційно Гетьманцев увійшов до команди Сівковича ще на початку роботи IV скликання парламенту. Це був 2002 рік. Він допомагав Сівковичу і в V, і в VI скликанні. Загалом – 8 років. Сам Сівкович увесь час роботи в Раді займався питаннями в сфері оборони, безпеки та правоохоронних органів. Гетьманцев працював у нього помічником-консультантом по загальних питаннях, офіційно – на громадських засадах.
Цікаво, що нардеп у 2017 році, за 2 роки до того, як прийти в команду Зеленського, хотів стати суддею. Однак Громадська рада доброчесності виявила низку фактів, які не дозволили Гетьманцеву претендувати на посаду судді Касаційного адмінсуду. У праві на звершення правосуддя йому відмовила і Вища кваліфікаційна комісія суддів. Все через зв’язки з Сівковичем, які стали великою плямою на репутації Гетьманцева. Однак це не завадило йому згодом зайняти великий та важливий пост в Зе-команді.
Сьогодні Гетьманцев фактично визначає державну податкову політику. Він регулярно пропонує сумнівні законопроєкти, проти яких виступають представники бізнесу, експертного середовища, економісти та навіть колеги-депутати. Ім’я Данили Гетьманцева асоціюється з постійним посиленням «податкового зашморгу», збільшенням регулювання та податкових перевірок, від чого страждає бізнес. Доходило до того, що голову фінкомітету Ради прямо і неодноразово називали ворожим агентом через те, що він робить з економікою та бізнесом.
Щобільше, програма «Гроші», яка робила розслідування стосовно зв’язків Гетьманцева із Сівковичем, стверджує, що високопоставлений агент ФСБ може й досі використовувати свою клієнтелу в Україні. Розслідувачі називають цю схему «кротофермою», тобто розведенням «кротів» всередині українського уряду та управлінського класу.
І тут підозри знову падають на Данила Гетьманцева. Він багато років був помічником Сівковича, а зараз є ледь не головною людиною в сфері формування державної економічної та податкової політики. І, як пишуть журналісти, нардеп неодноразово помічався у, м’яко кажучи, дуже неоднозначних ініціативах, які експертна спільнота порівнювала зі справжніми «диверсіями».
«Починаючи із початку 2000-х років, я співпрацював з народним депутатом В.В. Сівковичем. Так я отримав відповідну можливість і готував ряд законопроектів та поправок до проєктів законів під час підготовки їх до другого читання. Окрім того, я консультував народного депутата з питань, в яких я є фахівцем – податкове, фінансове, банківське, інформаційне, адміністративне право тощо», - коментував ситуацію в ЗМІ сам Данило Гетьманцев.
Звичайно ж, якийсь факт зради чи чогось такого нардеп спростовує. Однак політика Гетьманцева справді викликає багато питань. Наприклад, підприємець та економіст Павло Себастьянович вважає, що голова фінкомітету «знищує національного виробника не гірше, ніж російські ракети». Журналісти звертають увагу, що деструкція економіки зсередини – типова задача високопоставлених «кротів». А окремі медіа навіть стверджують, що Сівкович через Гетьманцева брав участь у розкраданні міжнародної допомоги вже під час війни.
Подібну риторику використовують й інші спікери. Наприклад, голова Львівської обласної адміністрації Максим Козицький, лідер SaveФОП Сергій Доротич, розвідник Микола Маломуж, представники банківської системи, тощо. Загалом досить багато людей впевнені в тому, що чинний голова податкового комітету є мало не «агентом Кремля». Звичайно, стверджувати це напряму неможливо, адже вироку суду немає. Як, втім, не буває і диму без вогню.
Резюмуючи, можна зробити висновки, що під час війни внутрішня параноя в суспільстві не є чимось незвичайним. На жаль, це властивість подібних історичних періодів: в критичні періоди історії емоційно нестабільний соціум бачить усюди ворогів, причому як справжніх, так і вигаданих. Без аргументованих доказів та, в ідеалі, вироку суду не можна чогось стверджувати.
Однак подекуди дії без усіляких судових ухвал говорять про все чи майже про все. І дивлячись на політику Данили Гетьманцева, від якої «виє» весь бізнес від Харкова до Ужгорода, а також враховуючи його ну дуже сумнівний бекграунд, мимоволі починаєш задумуватися.
Задумуватися над тим, чи не засланий, бува, «козачок»? Якщо він щиро вірить у те, що його жорсткі «драконівські» ініціативи рятують, а не добивають економіку – це ще півбіди. А от якщо він все розуміє, але свідомо робить те, що робить – оце вже трагедія. І, звичайно, велике питання до правоохоронних органів.
