Нова адміністрація Дональда Трампа заморозила майже всю фінансову допомогу іншим державам. Перш за все, «репресії» торкнулися Агенції США з міжнародного розвитку – USAID. Наразі її робота призупинена, а майбутнє – химерне та непевне.
Це рішення викликало дуже полярну реакцію в Україні. Адже так склалося, що наша держава наразі критично залежить від американських партнерів по цілому ряду параметрів. І якщо частина грантів від USAID справді була корисною та витрачалася на гарні проєкти, то інша йшла на численні ГО, НКО, ЗМІ тощо. Саме ці організації зараз піднімають хвилю паніки та стурбованості. Що загалом очікувано, адже люди втратили багаторічне стабільне фінансування.
Гранти від Америки – це погано чи все ж таки добре? Які організації та ЗМІ займалися справді важливою роботою, а які лише паразитували за чужий рахунок? Які висновки з цієї ситуації ми всі маємо зробити? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Неоднозначність грантового фінансування
Варто одразу зазначити: грантові кошти – не якесь зло a priori. Якщо інша держава фінансує щось всередині вашої країни, це ще не означає, що ви втратили суверенітет та оточені «іноагентами». Такий підхід характерний для авторитарних режимів на кшталт путінського, які вбачають у всьому закордонному якусь страшну загрозу для себе.
Той же USAID виділяв кошти не лише на НКО чи ЗМІ. Гроші йшли також на дійсно важливі та навіть критичні сфери. Наприклад, на підтримку та відновлення української енергетики, на медичні проєкти, на модернізацію інфраструктури, реабілітацію ветеранів війни з РФ, тощо. Це корисні та потрібні Україні речі, їхнє фінансування з боку США посилювало нашу країну. Наразі ж виділення грошей по всіх цих сферах призупинене, що дійсно є неприємним ударом з боку партнерів.
Ще один вагомий ризик – послаблення інституцій громадянського суспільства. Йдеться не про ЗМІ чи ГО, які постійно розпалювали внутрішню ворожнечу і створювали усілякі реєстри та «чорні списки». Маються на увазі ті організації, які працювали на правозахисні та соціальні цілі. Деякі такі спільноти, на кшталт «Харківської правозахисної групи», дійсно виконували важливу функцію. Але їхнє фінансове майбутнє тепер під загрозою.
Подібні приклади непоодинокі. Все це – однозначні мінуси рішень Трампа та Маска. Але в назву даного блока недарма винесено слово «неоднозначність». Бо дивитися на цю ситуацію під виключно негативним кутом неможливо – адже є і об’єктивні плюси.
Удар по «обраним»
Чи не найбільше від зупинки фінансування з боку USAID постраждала ціла низка українських ЗМІ, які існували або переважно, або виключно за гроші американських платників податків. Як ми вже зазначали, їхні противники в Україні називають таких журналістів «грантожери» або ж «соросята». Мається на увазі, що ці люди повністю залежали від іноземних коштів та не мали власних джерел доходу. А отже, не могли бути незалежними від слова «зовсім», хоча на кожному кроці розповідали, що саме вони є найбільш чесними, відповідальними та неупередженими.
Для об’єктивності варто зазначити, що переважна більшість з них не мали жодного відношення до мільярдера Джорджа Сороса та його структур на кшталт фонду «Відродження». Скоріше, йдеться про уособлення та загальний образ.
Тут треба сказати відверто: безліч цих медіа ніколи не були ані чесними, ані незалежними, ані тим паче об’єктивними. Строго кажучи, взагалі складно казати про незалежність та неупередженість, якщо ти тотально залежний від одного джерела фінансування. Але це вже нюанси, про які мало хто замислюється.
Факт залишається фактом: окремі ЗМІ та громадські організації фактично виконували ідеологічні та політичні задачі, працюючи виключно в інтересах спонсорів та самих себе. В українському медіапросторі вони поводилися дуже агресивно: цькували колег з іншими поглядами, створювали якісь «чорні списки», «бази псевдоекспертів» та «реєстри зрадників», керуючись виключно власними політичними переконаннями. Про постійні інформаційні атаки та «медіакілерство» зайве й казати: це у них завжди було в порядку речей.
Врешті, такі медійники чомусь вважалися «обраними» – перш за все ними самими. Наприклад, частина з них чомусь була повністю заброньована від мобілізації, багато хто мав право на виїзд закордон, тощо. А будь-яку критику на свою адресу ці люди не сприймали взагалі.
Директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк (її організація також отримувала фінансування з-за кордону) нещодавно зробила сенсаційну заяву: 90% (!) українських ЗМІ виживали завдяки грантам. Ще раз: за словами пані Романюк, 9 з 10 вітчизняних медіа отримували кошти від США.
Якщо це правда – хоча є припущення, що кількість отримувачів грантів дещо завищена – то йдеться про справжню катастрофу з національними ЗМІ. Про яку незалежність та об’єктивність можна говорити, якщо ледь не всі українські медійники сиділи «на зарплаті» в USAID? Фактично це не робота, а паразитування: як на тілі української журналістики, так і на гаманцях платників податків США.
Не дуже хочеться згадувати конкретні персоналії та писати «поіменно» - у нас, на відміну від деяких, все ж таки є якась професійна солідарність. Та й окремі проєкти, на кшталт «Бігус.info» чи «Громадського», насправді робили гарні розслідування та піднімали суспільно важливі питання. Однак такі журналісти, на жаль, у меншості, і назвати найбільш одіозних «грантовиків» все ж потрібно – для наочності.
На думку одразу ж спадає Віталій Шабунін та його організація «Центр протидії корупції». Нова американська адміністрація нині дуже бажає перевірити, на що витрачалися їхні гроші в рамках цієї ГО. Можливо, на Nissan Pathfinder, на якому, як пишуть журналісти, полюбляє пересуватися Шабунін? При тому, що автівка взагалі-то була придбана для ЗСУ. Чи, можливо, на ухилення голови ЦПК від мобілізації, стосовно чого вже навіть відкрили кримінальні справи? Ми – не слідчі органи, тож нічого не стверджуємо і нікого не звинувачуємо. Але питань до таких «шабуніних» дуже багато.
Можна згадати й інших подібних героїв. Наприклад, сумнозвісний портал «Тексти». На головній сторінці їхнього сайту сказано, що це «незалежне медіа без замовних матеріалів». Хоча саме «Тексти» створили так звану «базу псевдосоціологів», куди потрапили ледь не 90% всіх українських публічних спікерів у політичній сфері. Серед цього списку, в якому сотні осіб, багато знаних, відомих та авторитетних політологів, соціологів та оглядачів, на яких з легкої руки «текстовиків» вліпили тавро.
Причому в деяких кейсах усі претензії «незалежних журналістів» зводяться до того, що той чи інший експерт під час виборів «можливо, отримував фінансування від політика N». Хоча під час виборів заробляють подібним чином буквально всі, і якби «Тексти» справді були саме українськими медійниками, то чудово б знали про цю практику, яка існує стільки ж, скільки існує незалежна Україна. Виходить, що отримувати гроші від українських політиків – це погано, а від USAID – добре. Як-то кажуть – «ви не розумієте, це інше».
Схожими справами займалася й організація «Чесно». Варто визнати, що частина її роботи стосувалася дійсно цікавих і корисних тем на кшталт антикорупційних розслідувань, моніторингу прозорості електоральних процесів, публічного звітування чиновників, аналізу декларацій тощо. Однак на іншій чаші терезів – «реєстр зрадників» та «розслідування» стосовно українських аналітичних центрів.
У «реєстрі зрадників», який налічує понад 1500 прізвищ, справді є люди, щодо яких існують обвинувальні вироки від українських судів. Однак є і ті, проти яких немає майже нічого, окрім особистої неприязні руху «Чесно». А співголова аналітичного центру «Український інститут майбутнього» Юрій Романенко після одного з «розслідувань» стосовно його організації взагалі влучно заявив, що «Чесно» варто було б перейменувати в «Брехливо».
Можна навести ще немало подібних прикладів. Але, як вже зазначалося вище, ми шануємо професійну солідарність, тож не хотілося б перетворювати матеріал у «зведення рахунків» нехай зі своєрідними, але все ж колегами. Однак факт залишається фактом: багато років окремі медіа та організації вважали, що вони – еліта української журналістики, адже мають підтримку та «кришу» за кордоном. Зараз же, коли фінансування втрачене, такі видання змушені панічно шукати кошти, скорочувати штати та скасовувати проєкти. Що тут скажеш? Sic transit gloria mundi.
Що буде далі
Насправді немає підстав казати про «тотальний розгром» грантових ЗМІ в Україні. Це малоймовірний сценарій. Так, частина цих медіа закриється. Але багато хто врешті знайде фінансування у тому ж ЄС або перейде на комерційні замовлення всередині України, продавши себе (в чисто бізнесовому сенсі) внутрішнім гравцям. Хтось піде у самостійне плавання, виживаючи за рахунок донатів та відкриваючі нові ніші: наприклад, найвідоміші журналісти можуть створити відеоблоги чи щось подібне.
Однак що можна стверджувати стовідсотково – вплив грантових медіа на українську адженду та інформаційне поле відчутно знизиться. Що, в свою чергу, вплине як на медійне середовище, так і на локальний ринок праці: багато журналістів поповнять список анкет на сайтах пошуку роботи.
Головний урок, який було б корисно винести всій медійній спільноті України – якщо ЗМІ не здатне вижити без іноземного фінансування, то виходить, що воно просто не затребуване суспільством. Можливо, воно взагалі не потрібно українцям та ніколи не було? Адже справді гарна журналістика, яка заснована на реальному попиті, завжди знайде свій шлях. Талановиті, чесні, сміливі та непідкупні журналісти і розслідувачі не залишаться без роботи – це не викликає сумнівів.
В якості резюме хочеться зробити наступний висновок: справжня незалежність – це не гранти, а якраз навпаки: здатність робити свою справу без зовнішнього фінансування. Якщо є і воно – чудово. Та не варто на ньому базуватися. Бо коли зовнішня кон'юнктура змінюється, вчорашні «обрані» залишаються, наче у старій казці, біля розбитого корита. І це настільки ж сумно, наскільки й повчально.
Наприкінці хочемо звернути увагу на важливий факт: наша редакція ніколи не отримувала іноземні гранти. Ми не співпрацювали з USAID та іншими донорами і не отримали жодної копійки від США чи будь-яких інших партнерів. Тож з гордістю можемо занести себе у ті самі «10%» українських ЗМІ, які є по-справжньому незалежними – бо ми не залежимо від того, хто сидить у Білому домі і в якому настрої він прокинувся зранку.
Підсумовуючи: призупинення грантового потоку з боку USAID – складне, неоднозначне, місцями негативне, але місцями й відверто позитивне рішення. Медичні, ветеранські, інфраструктурні та інші подібні проєкти варто відновити. Однак підтримки «незалежних медіа» з нашої країни досить: абсолютна більшість з них себе дискредитувала та довела свою повну ринкову неспроможність і політичне банкрутство.
Микита Трачук
