Майже чотири роки великої війни залишили глибокий слід у всіх сферах життя України, принесши в суспільне життя безліч нових обмежень. Одним з найбільш помітних стала комендантська година. Ніч — це сам по собі такий собі «комендант», який регулює перебування громадян на вулицях та у публічних місцях. Десь це на 1-2 години довше, десь коротше, однак суть (майже) всюди одна: вночі треба перебувати вдома, і крапка.
Присутність у нашому житті комендантської години стала настільки звичною, що почало здаватися, ніби вона існувала завжди. Однак це не так: як масовій та тривалій адміністративній практиці в Україні їй ще взагалі-то немає й чотирьох років.
Недавні критичні події в енергетичній галузі, зокрема масовані атаки РФ на об'єкти інфраструктури, призвели до оголошення надзвичайної ситуації в енергетиці. В контексті цього у Києві та деяких інших регіонах було значно послаблено — а de facto майже скасовано — дотримання комендантського годину для бізнесу та громадян. Логіка проста: бізнес (АЗС, ТРЦ, аптека чи кафе) може працювати як пункт незламності, де можна обігрітися та зарядити гаджети, а громадяни мають право добиратися до таких місць у будь-яку годину доби.
Цей прецедент став каталізатором для поки що не надто активної, але вже наявної суспільної дискусії: а чи є взагалі сенс у комендантській годині зараз, наприкінці четвертого року війни? Чи є він дійсно необхідним заходом безпеки — чи перетворився на анахронізм, що гальмує економіку та обмежує свободи без адекватної віддачі у безпековому контексті? Це питання набуває особливої гостроти, якщо згадати, що в Україні є місто-доказ альтернативного підходу — Ужгород, обласний центр, який ніколи не знав комендантської години протягом усієї війни.
Звідки взагалі взялося явище «комендантської години», навіщо конкретно воно потрібне і чи не варто Україні задуматися над потенційним скасуванням цього адміністративного режиму? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Комендантська година: сутність та історичний контекст
Комендантська година як інститут має глибоке історичне підґрунтя, але забиратися глибоко в хащі минулого немає сенсу. Достатньо сказати, що сучасному розумінні це зазвичай тимчасова (!) обмежувальна міра, яка впроваджується державною владою на певній території в періоди надзвичайного стану, військового стану, масових заворушень або стихійного лиха. Її сутність — у забороні або обмеженні перебування громадян у публічних місцях без спеціальних дозволів у визначені години, як правило вночі. Метою є підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, полегшення контролю за ситуацією з боку силовиків та, що найактуальніше для часів війни, зниження ризику жертв серед мирного населення.
В українському контексті ера комендантської години розпочалася 24 лютого 2022 року з оголошенням воєнного стану. Він став одним із перших проявів нового, жорсткого режиму життя. Спочатку це була цілком правильна реакція на абсолютно безпрецедентну загрозу, спроба впорядкувати хаос перших днів війни, захистити людей, які могли б стати мішенню для диверсійних груп, та дати силам безпеки і оборони максимальну свободу дій у темний час доби. Тоді ця міра справедливо сприймалася суспільством як абсолютно необхідна і навіть рятівна.
Проте час минав. Фронт відносно стабілізувався, соціум навчився сяк-так функціонувати в умовах війни, а комендантська година залишалася практично незмінною, перетворившись з тимчасової надзвичайної міри на постійну та звичайну адміністративну рутину.
Потенційне скасування комендантської години: плюси та мінуси
Важливо зазначити: комендантську годину наразі ніхто ніде не скасовував — хіба що в Ужгороді, де її в принципі ніколи не було. У Києві та в регіонах з дією надзвичайного стану в енергетиці лишень внесли послаблення у цей режим.
Однак, знаючи українців, саме de facto — не de jure — можна говорити про тимчасове скасування. Адже тепер будь-хто на київській вулиці може сказати, що він прямує до пункту незламності — або повертається додому після відвідування цього самого пункту. І як довести, що це неправда, а людина просто собі вирішила погуляти? Питання риторичне.
В цьому контексті цікаво суто потенційно уявити, що було би у випадку реального скасування комендантської години. Серед плюсів на першому місці стоїть людський фактор — йшлося б про психологічне та фізичне полегшення для мільйонів громадян. Можливість вільно пересуватися вночі, особливо якщо це тепла пора року, є важливим елементом нормалізації життя, способом боротьби з вигоранням та тривалим стресовим станом, в якому перебуває суспільство. Це також символічний крок, що демонструє впевненість у відносній стабільності ситуації в тилу та рух у бік відкату від «тоталітаризації» нашого повсякдення.
Однак найбільш вагомими все ж виглядають економічні плюси. Комендантська година майже повністю нівелює потенціал так званої «нічної економіки». Ресторани, кафе, клуби та інші подібні місця змушені зачинятися набагато раніше, ніж до війни, втрачаючи значну частину виручки — особливо у вихідні дні. При цьому ні для кого не секрет, що у всіх великих містах функціонують «блатні» заклади. Тобто доброчесні підприємці закриваються на ніч, а ті, хто «порішав», спокійно працюють у тіні. Це тягне за собою зменшення податкових надходжень, скорочення робочих місць та ускладнення для цілих галузей, таких як сфера розваг та готельно-ресторанний бізнес.
Таксі та служби доставки, попит на які вночі традиційно немалий, також працюють з тотальними обмеженнями або потребують спеціальних дозволів, що ускладнює їх роботу та збільшує витрати. Взагалі вплив комендантської години на логістику та промисловість є критичним. Багато вантажоперевезень плануються на нічний час для уникнення заторів, а виробничі цикли на заводах часто безперервні.
Необхідність оформлення спецпропусків для кожного водія чи працівника, який повинен пересуватися вночі, створює бюрократичні бар'єри, сповільнює процеси та підвищує витрати бізнесу, який і так працює в надзвичайно складних умовах. Скасування комендантської години могло б стати потужним стимулом для економічної активності в тилових регіонах, додавши як мінімум декілька робочих годин до економічного життя міст.
Головним і, за великим рахунком, єдиним серйозним аргументом на користь збереження комендантської години залишається безпека. Ніч — це традиційний час ракетно-дронових атак ворога. На перший погляд все звучить логічно: менше людей на вулицях і в закладах — менше потенційних жертв у разі влучань. Однак при критичному розгляді цей аргумент оголює власні суттєві слабкості.
По-перше, існує приклад Ужгорода. Будучи обласним центром, це місто протягом усієї війни не вводило комендантської години. Життя в центрі Закарпаття продемонструвало, що відсутність нічних обмежень взагалі не призводить до хаосу, якогось катастрофічного зростання небезпеки, злочинності чи чогось ще.
По-друге, питання безпеки взагалі є відверто болючим. Сказано, що задля безпеки всі мають перебувати вдома. Однак комендантська година аж ніяк не гарантує безпеку в будинку! Майже всі жертви нічних обстрілів загинули саме в своїх помешканнях, куди щоразу влучають ракети та дрони. Ризик удару в нічний заклад, де можуть знаходитися десятки людей, є дуже серйозним, але при цьому статистично він не перевищує ризик влучання в житловий будинок, де людей взагалі-то не менше, а то й більше. Таким чином, аргумент безпеки, хоч і критично важливий, не є абсолютним.
Думки експертів
Політолог, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко нагадує: наразі йдеться не про скасування, а про більш гнучкий режим комендантської години. І це правильно: потрібно полегшити цей адміністративний режим.
«Коли писався закон про воєнний стан — його ж копіювали: і з радянських зразків, і з якихось інших. Це була абстрактна ситуація, про яку ніхто всерйоз не думав. Це було гіпотетично, всі ці обмеження, які там прописані. А зараз очевидно, що в нинішніх умовах, і особливо в умовах такої кризи в енергетиці чи масованих обстрілів — ну яка тут комендантська година? Тут потрібні додаткові заходи забезпечення порядку в нічний час. І точно потрібен більш гнучкий формат обмежень для цивільного населення. Всі ці заборони на нічний час — це мало сенс у старих війнах. Вже інша епоха, інша ситуація, і обмеження для пересування людей треба скасовувати. Але я впевнений, що мають бути обмеження для різного роду розважальних закладів — все ж-таки у нас війна. Тобто гібрид: це не має бути так, як було у мирні часи. Але люди повинні мати можливість задовольнити свої основні нагальні потреби вночі, тим паче в такий час», — впевнений Володимир Фесенко.
Політолог, керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов налаштований більш скептично. Він вважає, що комендантська година виконує перш за все корупційну та політичну функцію, а не безпекову.
«В Києві зараз фактично мінімізували комендантську годину, хоча майже з самого початку було зрозуміло, що це скоріше така поліцейська акція проти власних громадян, ніж забезпечення реальної боротьби з ворогом, протидії ДРГ та все інше. Комендантська година давно перетворилася на «годівницю» для корумпованих поліцейських та частини чиновників. У той же час заможні люди, люди зі зв'язками цілком мають можливість і в комендантську годину спокійно пересуватися. Наприклад, деякі сервіси таксі цілком працюють весь цей час під час комендантської, але це коштує зовсім інші гроші, ніж в нормальний час. Ми бачимо, що в Закарпатті всі 4 роки війни не було комендантської години, і можна казати, що необхідність в ній, за винятком прифронтових регіонів, є дуже-дуже сумнівною. Але не для того вона вводилася. Це був по суті поліцейський засіб «дресирування» населення, примушування його до певної моделі поведінки. Фактично, до цього часу так воно все і діє: нагадує, що йде війна, і «виховує» власне населення», — зазначив Андрій Золотарьов.
Підбиваючи підсумки, питання комендантської години в Україні наприкінці четвертого року війни вже вийшло за рамки простої адміністративної процедури. Воно стало своєрідним маркером того, як держава балансує між безпекою та свободою, між постійним режимом тотальної надзвичайності та прагненням людей до нормалізації життя.
Остаточне рішення, безумовно, залишається за владою. Воно має ґрунтуватися на ретельній оцінці ризиків конкретних регіонів, можливостей сил безпеки та систем попередження. Однак виникає відчуття, що комендантська година в більшій частині України, особливо на заході та в центрі, поступово і непомітно перетворилася на застарілий атавізм, на рудимент перших місяців війни. Можливо, настав час для поступового, регіонально-диференційованого переходу до більш гнучких моделей.
