Останніми днями в мережі ширяться повідомлення про те, що війська Російської Федерації підійшли до прямої адміністративної межі Дніпропетровської області. Першими про це написали російські Z-блогери та «воєнкори» — хоча у цьому таборі зараз майже кожен спікер спростовує слова інших і якоїсь єдності там немає. Потім аналогічні новини з'явилися вже в українських ЗМІ та TG-каналах.
Разом із тим, офіційні представники Дніпропетровщини спростовують цю інформацію. Так, очільник місцевої ОВА заявив, що подібні повідомлення є фейковими та закликав довіряти лише державним джерелам. Не підтверджує це і портал DeepState, публікуючи актуальні карти бойових дій.
Разом із тим, ніхто не сперечається з фактом, що ситуація об'єктивно складна і загрозлива. Згідно з тим же DeepState, росіяни підійшли до Дніпропетровщини впритул, причому одразу з трьох напрямків. Відстань до адміністративних меж регіону складає в усіх випадках максимум 2-3 кілометри. Тож якщо ситуація раптом радикально не зміниться — на жаль, можна очікувати, що ворог прорветься на Дніпропетровщину вже найближчим часом.
Що зараз відбувається на цьому напрямку, чи є загроза для міста Дніпро та якими будуть військово-політичні наслідки вторгнення росіян в Дніпропетровську область, якщо останнє все ж станеться? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Поточна ситуація на Дніпропетровщині
Вчора російські блогери почали писати, що межі Дніпропетровської області вже досягнуті. Навіть публікувалися фото і відео. Втім, згодом інші «воєнкори» почали спростовувати цю інформацію. Зокрема, йшлося про те, що росіяни влаштували піар-акцію та сфотографувалися на кордонах Дніпропетровщини, після чого при відході їх вбили.
Українська влада спростовує прорив РФ. Але як би там не було, карти не дадуть збрехати або перебільшити. Портал DeepState демонструє три напрямки руху окупантів до Дніпропетровщини, і в кожному випадку до кордонів області залишається не більше 2-3 кілометрів.
Також проблему визнають і бійці ЗСУ. Зокрема, голова Ради резервістів Сухопутних сил Іван Тимочко.
«Росія зараз максимально наступає на фронті, намагається прорватися до кордонів Дніпропетровщини… Однак ЗС РФ не зможуть воювати в такому темпі більше 10 років, навіть 5 років не зможуть», — вважає військовий.
Судячи з карт, збройні сили ворога (підрозділи групи військ «Схід») просуваються вперед з района Великої Новосілки. Наразі тривають бої за село Зелене Поле. Воно розташоване якраз «на стику» Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей. Бойові дії точаться вже у самому селі, і якщо Сили оборони не втримають його, то до Дніпропетровщини залишиться два кілометри через поле.
З півночі на регіон наступає група військ «Захід». На одному з напрямків їхнього руху, в районі сел Троїцьке і особливо Котлярівки (остання, судячи з усього, вже окупована ворогом), до кордонів Дніпропетровщини залишається трохи більше 2 кілометрів. А до селища Новопавлівка, яке вже розташоване на території Дніпропетровщини, в такому випадку залишається менше 7,5 кілометрів.
Якщо ж подивитися карту ще північніше, то група «Захід» наступає і з обох боків невеликої річки Солона. Там ворог стоїть вже неподалік села Новосергіївка. Це ще Донецька область, до того ж населений пункт перебуває під контролем ЗСУ. Однак фактично за Новосергіївкою вже йде Дніпропетровщина. Відстань там — менше 2 кілометрів.
Загальна ж ситуація на фронтах залишається для Сил оборони вкрай важкою. Вона не дозволяє Україні зосередити всі свої сили виключно на тому, аби не допустити прорив РФ в Дніпропетровську область.
Продовжуються бої за Покровськ і Торецьк, гаряче в районі Костянтинівки та Лиману, тощо. Інші напрямки (Сумщина, Харківщина, Запоріжжя, Херсонщина) також потребують максимальної концентрації сил. Врешті, ЗСУ продовжують обмежені військові операції в російському прикордонні (зокрема, на Курщині). Все це робить задачу по стримуванню прориву РФ на Дніпропетровщину вкрай складною, якщо взагалі здійсненною.
Вторгнення РФ на Дніпропетровщину: що буде, «якщо»?
Найцікавіше в цій ситуації — формально саме з військової точки зору у випадку, якщо росіяни все ж пролізуть у Дніпропетровську область, нічого не зміниться аж так радикально, як може здатися. Цей регіон — найбільший в Україні за площею після Одещини: близько 32 тисяч квадратних кілометрів. Для порівняння, Донеччина — приблизно 26,5 тисяч квадратних кілометрів.
Тобто це величезна область, а перші більш-менш великі міста на шляху росіян з'являться нескоро. Наприклад, до Павлограда по прямій понад 83 кілометри, що в цій війні є дуже великою відстанню, яку можна проходити місяцями і роками. Тож на загальну фронтову ситуацію той факт, що росіяни фізично ступлять на територію Дніпропетровщини, загалом ніяк не вплине.
Однак є інші, навіть важливіші чинники. Вони стосуються просторів політичного, психологічного та символічного.
В політичному сенсі це означатиме, що російські вимоги та «хотілки» вже, схоже, не обмежуватимуться лише чотирма українськими регіонами. Хоча це і так чудово зрозуміло після Харківщини і Сумщини. Це політичний сигнал і Україні, і Заходу: Кремль навіть не «йде» чи «просувається», а просто «пре» вперед, усюди, куди може дістатися, без огляду на щось чи когось. В цьому немає ані ідеології, ані геополітики: це просто класична загарбницька колоніальна війна, території заради територій.
Другий важливий момент — психологічний. Складно не погодитись, що новини по типу «росіяни підійшли до кордонів Дніпропетровської області», м'яко кажучи, пригнічують. Особливо те мирне населення, яке ще нещодавно жило, здавалося б, у тилу, а тепер фронт уже біля їхніх домівок.
Психологічним ударом це стане не тільки для суспільства, але і для армії. Не дивлячись на ті надзусилля, які українські захисники докладають для стримування ворога, він все одно методично суне вперед, а війна поступово перекидається на інші регіони. Врешті, це може психологічно вплинути і на владу: не дивлячись на всі їхні плани, проєкти, ініціативи і саміти, зробити щось з російським наступом поки не виходить.
Нарешті, третій момент — символічний. Захід на Дніпропетровщину, якщо він таки станеться найближчим часом, означатиме нехай далекий і відкладений, але все ж початок битви за Дніпро. Причому в усіх сенсах: і за річку як головну водну артерію України, і за місто як один з ключових військово-промислових центрів і хабів на південному сході держави.
Окрім всього цього, просування на Дніпропетровщину стане для Кремля новим елементом тиску в переговорному процесі. Російські пропагандисти явно не один день «смакуватимуть перемогу». Це дозволить емоційно зарядити провоєнну частину російського суспільства, пропорційно збільшити геополітичні запити та забаганки Москви і вчергове укріпити Путіна в думці, що він все робить правильно, що «вот-вот и мы их добьём». А якщо так, то який сенс для Росії про щось домовлятися, зупиняти наступ, погоджуватися на перемир'я? Питання риторичне.
Так, в теорії всі території, які Кремль не оголошував своїми (Донецька, Луганська, Запорізька і Херсонська області, а також Крим), можуть стати предметом торгу. Тобто Росія забезпечує обмежену військову присутність на Сумщині, Харківщині, частково Миколаївщині та, в перспективі, Дніпропетровщині, після чого торгується цим в обмін на виконання тих чи інших вимог.
Однак на практиці поки що не здається, що Москва готова на такий торг. Скоріше, вона сприймає кожні нові загарбані території як доказ правоти власного курсу. І чим більшими та/або символічнішими будуть її завоювання, тим менш договороздатним ставатиме Путін. Хоча, здавалося би, куди ще менше?
Ну, і не варто забувати про негативний міжнародний медійний ефект. Поступова втрата українцями територій стане підтвердженням позиції Трампа і політиків, які на нього орієнтуються. «Ми дали Україні мільярди, дали зброю і техніку, але нічого не допомогло, вони втрачають території, Росія йде вперед, тому треба домовитися на будь-яких умовах і закінчити все це» — приблизно такою, очікувано, буде риторика трампістів по всьому світу.
Думка експерта
Голова Ради резервістів Сухопутних сил ЗСУ Іван Тимочко каже, що інформаційні речі довкола наступу РФ на Дніпропетровщину обговорюються вже декілька місяців. Однак станом на зараз військовий не бачить у ворога ресурсів для проведення по-справжньому масштабних наступальних операцій.
«Путіну важливо, щоб російський солдат хоча би на декілька хвилин зайшов на адміністративну територію Дніпропетровської області. Війська РФ на Дніпровському напрямку… Я думаю, вони навіть не уявляють, де ця межа. Але мало кого з них це хвилює. Якщо нога солдата РФ ступить на Дніпропетровську область, він одразу в політичному плані почне заявляти про свою територіальну претензію на цілу область. Інформаційна кампанія буде супроводжувати весь період знаходження навіть на Дніпровському напрямку (не на території області). Провести якусь серйозну успішну оперативно-стратегічного рівня операцію навряд чи вони зможуть при тій кількості особового складу, який є зараз, бо вони не можуть там різко наростити війська навіть для того, щоб наступати на Покровськ і Мирноград. Хоча їхній наступ на Покровськ теж триває місяці. І десятки чи сотні метрів щодня – не завжди є успішними такі локальні операції, не кажучи про кілометри. Але інфополе навколо напрямку адміністративних кордонів в напрямку Дніпропетровської області буде однозначно накручуватись, нагнітатись», — вважає Тимочко.
Чи є загроза місту Дніпро?
Коротко і ясно: станом на зараз безпосередньої загрози місту Дніпро немає. Обласний центр перебуває приблизно в 140 кілометрах від адміністративних меж області, біля яких стоять окупанти. 140 кілометрів для цієї війни — надвелика відстань, яку можливо швидко подолати лише у випадку повного і стрімкого обвалу фронту, як це було у росіян восени 2022 на Харківщині.
Тож наразі мешканцям Дніпра не варто екстренно збирати речі та шукати житло в інших містах. Зберігається загроза посилення ракетних та дронових ударів по місту, однак жодної прямої загрози оточення чи окупації наразі не фіксується.
Однак стратегічна небезпека полягає в тому, що війна в Україні є війною на виснаження. Фронт у такій війні може бути de facto статичним роками. Але потім, у випадку, якщо якась зі сторін похитнеться, в неї закінчаться ресурси чи люди — загальний військовий каркас ризикує швидко обвалитися. Та знову ж таки: станом на сьогодні аналітики не фіксують ознак того, що Україна перебуває на цій межі.
