Дмитро Антонов — легендарний пілот, який понад 20 років був командиром найбільшого у світі літака «Мрія». Його шлях в авіації — це історія про відданість, сміливість і віру в українське небо. Антонов літав у найгарячіші точки світу, виконував гуманітарні місії під час пандемії COVID-19 та брав участь в авіашоу до річниць Незалежності. Дмитро не просто керував унікальними літаками, а й зберіг їхній спадок для світу. Саме завдяки його YouTube-каналу ми маємо унікальні кадри «Мрії» та інших літаків. І досі голос пілота продовжує звучати на захист української авіації.
В інтерв’ю для UA.NEWS Дмитро розповів про льотні будні, унікальні та ризиковані рейси, традиції льотного екіпажу, а також чому другий шанс для «Мрії» може стати новою сторінкою в історії української авіації. Дмитро Антонов сподівається, що авіаційна спадщина України ще отримає шанс на відродження.
Фото: пілот Дмитро Антонов в кабіні екіпажу
Як розпочався ваш шлях в авіації після закінчення вишу?
Дмитро Антонов: Я ж був військовим. Після навчання залишився ще на п’ять років — працював інструктором, навчав курсантів літати. Це дало мені величезний досвід.
Потім якраз стався розвал Союзу, і я зміг піти з армії. До того звільнитись або перевестись з навчального закладу було майже неможливо.
Ще рік працював у Луганському льотному училищі, де вже навчав офіцерів-льотчиків. А у 1993 році звільнився з армії — вчасно, як я вважаю, бо мене запросили працювати на Антонов.
І ви зразу на Антонов пішли? Не були в пасажирських авіакомпаніях?
Дмитро Антонов: Ні, у пасажирській авіації я не працював. На Антонова літав на Ан-26, Ан-12, Ан-72, Ан-74. А вже через два роки після початку роботи почав літати на «Руслані».
А треба здавати іспит на кожен літак?
Дмитро Антонов: Авжеж! На кожен літак треба вчитись і складати іспити. Це складний шлях, але поступово все можливо.
А зараз ви літаєте постійно?
Дмитро Антонов: Так, і розповідаю про це на своєму YouTube-каналі. Новий рік, наприклад, ми зустрічали в повітрі.
Дуже цікавий канал, саме завдяки йому залишилось так багато спогадів про «Мрію»…
Дмитро Антонов: Спочатку для цього канала я планував знімати аеропорти, щоб пілоти могли бачити, як вони виглядають і які там підходи. Потім почав показувати літак «Мрія»— ним цікавились дуже багато людей.
Завдяки каналу залишилось чимало матеріалів про «Мрію». Не лише документальні зйомки від National Geographic чи інших міжнародних передач, а й багато унікальних кадрів, які я сам знімав.
Розкажіть про ваші будні як пілота?
Дмитро Антонов: Робота є робота. Щоб виконувати польоти, ми багато готуємось ще на землі.
Наприклад, зараз проходимо курси англійської мови, готуємось до підвищення кваліфікації за типом літака, потім тренажерна підготовка.
Перед кожним польотом ми ретельно готуємось: вивчаємо маршрут, аналізуємо всі деталі. Екіпаж формуємо так, щоб була психологічна сумісність — це дуже важливо для безпеки.
Наші будні складаються з великої кількості документів, перевірки обладнання, завантаження даних у планшети, де вся необхідна інформація для польоту. І тільки після цього — у небо.
А який самий важкий рейс у вас був, де ви мінімум відпочивали?
Дмитро Антонов: Під час COVID майже ніхто не літав, а ми на «Мрії» виконували багато рейсів із гуманітарними вантажами.
Був випадок, коли прилетіли до Китаю, а через карантин нас нікуди не випускали. Вантаж — маски, захисні засоби — відвантажували вручну. І ми не могли виходити з літака протягом цього часу. Загалом це був політ плюс 36 годин не виходячи з літака. Але ми розуміли, що це необхідно.
Фото: екіпаж літака «Мрія» в Китаї в рамках гуманітарної місії під час COVID
На літаку є де відпочивати, особливо на «Мрії». У нас там були облаштовані спальні місця, закупили спальники — все облаштували на високому рівні, щоб ми могли відпочити до польоту.
На «Мрії» можна було душ прийняти, наприклад?
Дмитро Антонов: Ні, душа не було, хіба вологі серветки. Але ми спокійно витримували 36 годин. А потім прилетіли в Алмати — і вже йшли в готель зі всіма зручностями.
А коли ви перелітаєте екватор, досі обливаєтесь водою?
Дмитро Антонов: Ми за нього чіпляємось — трусить трохи, і вода сама розливається! (Сміється)
Але так, традиція є: хто вперше перетинає екватор, того поливають водою.
А чи є у вас ще якісь забобони? Я знаю, що не говорять «останній політ», а кажуть «крайній»...
Дмитро Антонов: Так, ми завжди кажемо «крайній політ».
Крилами не махати, коли злітаєш?
Дмитро Антонов: На «Мрії» саме так і було під час тренувань до Дня Незалежності. У нас було 5-6 польотів, і коли вилітали з Гостомеля, трохи махали крилами людям — тоді на льотному полі зібралося близько 600 глядачів.
А на День Незалежності ви теж були за штурвалом «Мрії» на авіашоу?
Дмитро Антонов: Так. Ми таке виконували і раніше — літали на 20 років Незалежності. Тому вже був такий досвід і ми знали, як це робити.
Скільки років ви були командиром «Мрії»?
Дмитро Антонов: З 2002 року — 20 років.
А багато зараз людей в Україні з такою кваліфікацією, як у вас?
Дмитро Антонов: У нашій компанії було близько 8 командирів «Мрії». Вони і досі працюють. Ми всі зараз на «Русланах» літаємо.
Деякі пілоти пішли в армію, чи є у вас такі знайомі?
Дмитро Антонов: Так, є, хоч і небагато. Але людей вистачає, щоб обслуговувати ті 5 «Русланів», що залишились.
Якщо буде друга «Мрія», то буде кому на ній літати?
Дмитро Антонов: Обов’язково! Наприклад, мені залишилось 4 роки до 65 — саме до цього віку можна виконувати комерційні польоти.
Фото: Дмитро Антонов
Чим зазвичай займаються пілоти після того, як перестають літати комерційні рейси?
Дмитро Антонов: Хтось працює в центрі підготовки, хтось — інструктором на тренажері. А дехто просто займається садом чи городом. У кожного свій шлях.
Що б ви порадили людям, які хочуть стати пілотами в майбутньому? Я знаю, що це дуже дорого…
Дмитро Антонов: Треба мати мрію і йти до неї. Так, навчання дороге, але можливості є.
Наприклад, можна вступити в Кіровоград (Льотна академія НАУ). Здається, що кілька відсотків студентів можуть там навчатись за держкошти.
Ви праві, це дорого. Для того, щоб потім виконати транспортні польоти — це витрати від 70 до 100 тисяч доларів і 2 роки навчання окремого.
Яка доля літака Ан-70? Чи правда, що він міг бути цікавий росіянам? Чи стояв він у Гостомелі під час повномасштабки?
Дмитро Антонов: Ні, в Гостомелі він не стояв.
Ан-70 вперше полетів у 1994 році — це був спільний проект України, Росії та Узбекистану. Літак випередив свій час щонайменше на 25 років, і тому був дуже цікавий.
Але ми ж не знали, з ким зв’язались. А може і знали дуже добре. Вони робили все, щоб в нас нічого не вийшло. Як завжди. Потрохи-потрохи. І літак погубили.
Ним цікавились німці, французи і зрештою з’явився літак А-400 (французького виробника Airbus — ред.), який дуже-дуже схожий на Ан-70. І принцип гвинтів там такий самий, вони хоч не соосні, але ротація в них в різні сторони у цього літака.
Фото: літак Ан-70 (зверху) і французький А-400 (знизу)
Літак випередив свій час, і саме тому ми його і весь час просували. Але росіяни робили все, щоб у нас нічого не вийшло. Вони свідомо гальмували проект, щоб просунути свій Іл-76 модернізований МФ. Бо він трохи довший, з двигунами PS-90.
Тож Ан-70 не дали нам довести до ладу. Але зараз він все ж є. Ми навіть виконували комерційний рейс для військових. Тому що це літак військовий офіційно. В Африку літали на грунтовий аеродром. Там усі були в захваті, що такий літак може перевозити стільки вантажу.
А правда, що нашим літакам в Африці заважають літати вагнерівські літаки, чи відомо вам щось про це?
Дмитро Антонов: Про це я не чув. Але ми дійсно літаємо в регіони, де паралельно можуть перебувати і вагнерівці, і натівці. Це реальність нашої роботи. Ми 20 років літали в Афганістан — там були всі: і таліби, і неталіби.
Авіакомпанії на кшталт Lufthansa або Qantas літають у міста де все стабільно. А ми літаємо в інші міста. Географія польотів саме така і є. Є такі країни, де паралельно знаходяться різні сторони. І йдуть розмови, що там десь в полях вагнерівці бігають.
Якщо ж ризик занадто високий, ми просто не летимо. Наприклад, не літаємо в Іран, Сомалі, Судан, Лівію.
Вагнерівцям, по ідеї, має бути вигідно збити наш літак?
Дмитро Антонов: Ну, для цього треба бути абсолютно безумним. Це як мавпі дати гранату — світ перевернеться.
Плюс ми точно знаємо, де що знаходиться. Ми ж не злетіли і полетіли шукати їх, щоб вони там могли по нас постріляти.
Ми не даємо приводу. Ми літаємо лише офіційними коридорами, стежимо за всіма попередженнями. Якщо є загроза, яка унеможливлює політ, ми його просто скасовуємо.
Фото: Дмитро Антонов
Є думки, що хочуть відкрити аеропорти. Що ви думаєте про це?
Дмитро Антонов: Чутки такі ходять, але це надто небезпечно. Головою можна повернутись, коли кожен день летять “Шахеди”, ракети, а вони говорять про відкриття простору для літаків пасажирських! Це значно небезпечніше, ніж ми десь віртуально пересікаємось із вагнерівцями.
Може про це говорять заради піару. Але поки не закінчиться війна — не може бути ніякого відкриття аеропортів в Україні.
В які ще нестабільні регіони у вас були відрядження?
Дмитро Антонов: Вся робота на літаку це в принципі не дуже просто.
Афганістан — ми там працювали майже 20 років, з 2002 до 2020 року. Це офіційна місія.
А чи були у вас інструкції щодо роботи в таких регіонах?
Дмитро Антонов: Так, були. Наприклад, вночі ми виключали всі вогні, фари вмикали лише перед злітно-посадковою смугою, щоб не позначати себе.
Але зараз є сервіси на кшталт FlightRadar — будь-хто може побачити наш літак у небі. Тому ризики завжди є, але ми робимо все, щоб їх мінімізувати.
І коли в 2014 році збили MH17, то тільки треба було відкрити FlightRadar і подивитись, а що у вас там над головою летить. А вони ж тоді говорили, що збили Ан-26! Я пам’ятаю той день. Потім пройшло десь 10 хвилин — і інформації вже немає. Зрозуміли.
Перед Сергієм Бичковим ДП "Антонов" очолював Олександр Лось. Чому він пробув так мало часу на посаді?
Дмитро Антонов: З’їли його — він дуже чесний. Він казав, що в цьому болоті не зможе працювати. Це остання людина із тих, хто пройшов шлях з самого низу. Олег Антонов був, Петро Балабуєв, Дмитро Ківа і Лось. Все. Ті хто керує зараз, а також нові керівники різних рівнів, раніше не були пов'язані з авіацією. Треба час щоби заглибитись в усі тонкощі розробки і виробництва авіаційної техніки. Такого часу зараз нема.
Ті, хто раніше керував підприємством — це були авіатори з великої букви. Дійсно були попереду всієї планети по багатьом питанням. Можливо, не вистачало технологічності, авіоніки, яка почала відставати. Не могли йти в ногу зі світом. Але тим не менш.
Я це бачу, бо літаю на «Руслані». «Мрія»— само собою, унікальний літак. Але і «Руслан» теж. Я не бачив літака краще, ніж «Руслан». Він виграє у порівнянні з тим же C-5 Galaxy (американський військово-транспортний літак підвищеної вантажопідйомності розробки Lockheed — ред.). Хоч ідею і зовнішній вигляд взяли від нього, але «Руслан» зроблений на зовсім іншому рівні. Ресурси, практичність використання, передня і задня рампи, що ми можемо в нього завантажити абсолютно будь-які вантажі, які входять в цей простір.
Фото: літак Ан-124 «Руслан» з відкритою передньою рампою
Ми вже не претендуємо на будівництво таких літаків, ми такого вже не потягнемо. А от «Мрію» тільки через те, що є фюзеляж і крило — можна зробити. Бо якби цього не було, ніхто б не говорив і близько про створення другого літака. А раз воно є, цим треба користуватись.
Фото: Дмитро Антонов в аеропорту в Гостомелі біля елінгу, де стоїть пошкоджений літак «Мрія»
Але на жаль, я вже зрозумів, що з наших ніхто навіть близько не хоче про це думати, в Укроборонпромі теж навряд, і вище теж.
Тому великі надії на прихід інвесторів. Але як до них це донести? Хоч сам бери і стукай до Маска та Бренсона. Ось коли звідти прийдуть і скажуть «О, у вас же таке є», то може і є надія.
Ви ж бачили як було підхоплено про розробку рідкоземельних металів. Особисто стояв голова, пальчиком по карті водив, розповідав де. І щоб звідти сказали, у вас авіаційний завод, у вас «Мрія», давайте робіть.
А новий «Руслан» неможливо зробити?
Дмитро Антонов: Потрібно виробництво на рівні колишнього заводу в Ташкенті (завод було закрито в 2014 році — ред.). Це колосальні кошти та інфраструктура. Дуже багато треба побудувати, щоб потім будувати такі літаки.
Рано чи пізно срок експлуатації «Русланів» закінчиться…
Дмитро Антонов: А ось друга «Мрія» тут і допомогла б. Якби ми подумали, збудували для неї нові системи, керування і всі інші. «Мрія» — це той же «Руслан». І все, що буде побудовано нове для «Мрії», можна використати для «Русланів» і подовжити їм життя значно.
По залізу ми все витримаємо ще багато років. А от по обладнанню, на жаль, є трохи проблеми. І про це треба думати вже зараз.
Але якщо ми добудуємо другу «Мрію», це дасть поштовх. Нові системи, нова авіоніка — усе це можна використати і для «Русланів», продовживши їм життя на десятиліття.
Якщо зараз не думати про оновлення, потім буде пізно. Ми маємо 9 тисяч працівників — давайте їм завдання, залучайте людей до роботи над майбутнім!
Фото: пілот Дмитро Антонов біля літака «Руслан»
