На момент отримання незалежності Україна вже мала більшу часть формальних атрибутів та інститутів державності.
Однак вона пішла не шляхом наповнення їх новим змістом і оптимізації функціонала, а найбільш простим шляхом екстенсивного розвитку. Це призвело до того, що країна на десятиліття застрягла в пострадянській реальності, в якій еліта сприймала незалежність тільки як можливість безконтрольно збагачуватися, а інтереси населення вимушено фокусувалися на вирішенні задач моментального виживання.
В такій ситуації декларування багатовекторності або європейської і євроатлантичної інтеграції, слов'янської єдності та спільного економічного простору чи балто-чорноморського співробітництва, пріоритетного розвитку відносин з Росією чи з США — все це було фікцією. За цим завжди ховалося одне і те ж бажання законсервувати ситуацію, яка вигідна ключовим політичним гравцям.
При цьому боротьба між Заходом та Росією за вплив на Україну була одним з факторів збереження пострадянського застою. Поділ країни на «прозахідний» та «проросійський» табори блокував формування власного національного порядку денного і спільної моделі майбутнього. Так і не сформувалася партійно-політична система. І це призвело до відкритого конфлікту часів першого та другого Майдану.
Європейський вибір був гаслом Революції Гідності, але він не був головною її вимогою. Головною вимогою була демократизація і модернізація країни. На жаль, це так і залишилось гаслом, а політична еліта займалася більше розфарбовуванням мостів і парканів, поваленням пам'ятників, зміною табличок на вулицях. Було бажання нібито «жити по-новому», але нічого не змінювати по суті. Система залишилася такою, як і була. На жаль, головний результат Майдану фактично в тому, що переміг не він — перемогла його сцена та політики, які на ній стояли. Те, що вимагав народ, так і залишилося гаслами.
Однак російська збройна агресія визначила геополітичний вектор розвитку України. Почався процес модернізації за західним зразком. Та ця модернізація має несистемний характер. Деякі реформи не проводяться внаслідок опору з боку еліт, деякі неприйнятні для суспільства. Деякі з реформ, які дали позитивний результат в країнах Східної Європи, не накладаються на українські реалії. Ще частина носить половинчастий характер.
Чверть століття, змінюючи ідеологічні вивіски, Україна гаяла час для модернізації за західним, європейським зразком. Однак останні події та політичні тенденції в країнах Європи дають підстави говорити, що стара європейська модель переживає системну кризу. Вона теж змінюється.
Україна намагається побудувати європейське вчора. Але це «вчора» рано чи пізно призведе до геть не найрадіснішого «сьогодні».
Андрій Золотарьов
