Нова хвиля перейменувань вулиць, демонтажу памʼятників, впровадження нових назв топонімів шириться Україною.
Імпульсом до цього стало ухвалення у березні 2023 року Закону про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії.
Що таке «деколонізація»?
Деколонізацією називають процес опору імперській політиці з боку колонізованих держав. Він передбачає повернення політичної, економічної, освітньої та культурної свободи, а також повне позбавлення від впливів країни-колонізатора.
Цей процес був актуальним для країн усього світу. Традиційно початком політики деколонізації в світі вважають Атлантичну хартію 1941 року. Тоді США, в обмін на підтримку у Другій світовій війні, захотіли відкритого доступу на ринки колоніальних країн.
Загалом, позбавлення від колоніального впливу було активним у різні часи. Зокрема, у 1947 році Індія перестала бути колонією Великої Британії, у 1960-х роках африканські країни почали здобувати незалежність, а наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років цей процес підхопили країни соціалістичного табору.
І саме після здобуття незалежності кожна з цих країн почала працювати над тим, щоб бути самостійними не лише політично, але й економічно, культурно та ідеологічно.
Деколонізація в Україні
Якщо звернутися до типового значення колонії, то може виникнути питання: «А до чого тут Україна?». Адже про колоніальну залежність від імперій, до складу яких входили українські землі, говорити не доводилося.
Але тут звертаємо увагу саме на вплив Російської імперії. Протягом 300 років представники імперії, а згодом і СРСР та рф здійснювали акти геноциду, лінгвоциду, примусового переселення й депортації народностей, знищення й «вимивання» інтелектуальних еліт. Тобто намагалися з України зробити свою колонію.
Важливим був і культурний вплив. Адже в Україні поширювалися російська мова, література. А ще закріплювалися імена імперських та радянських діячів, ідейно важливих подій та дат. Їх фіксували у назвах населених пунктів, вулиць, скверів. Їм встановлювали памʼятники та меморіальні дошки.
І коли Україна здобула незалежність, громадяни почали задумуватися про повернення свого та відмову від того, що навʼязувалося століттями зі сходу.
Зокрема, 1991 року площа Жовтневої революції у Києві став Майданом Незалежності, а 1996 року станція метро «Вулиця Свердлова» отримала назву «Холодна гора».
Проте, для того, що робили на початку незалежності є своя дефініція – «декомунізація». Тобто, знищення будь-яких звʼязків з СРСР. Згодом в межах цього явища Україну охопила хвиля «ленінопадів» та перейменувань топонімів.
А ось деколонізація – це про відхід від будь-якого колоніального впливу. Це і про демонтаж памʼятника Пушкіну, і про перейменування музею Булгакова.
Наразі процес деколонізації в Україні є комплексним і включає у себе як декомунізацію, так і дерусифікацію. Після російського вторгнення в Україну 2022 року розуміння необхідності продовження відходу від проявів російської імперської політики посилилося. А у березні 2023 року був ухвалений законопроєкт «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії».
Зокрема, закон:
- визнає злочинною і засуджує російську імперську політику,
- забороняє її пропаганду та символи,
- визначає – що належить до цих символів, хто, як і в які строки видаляє їх із публічного простору.
Під заборону підпадає символіка росії у всіх її історичних формах і на всіх етапах існування (Російське царство, Російська імперія, Російська республіка, Російська держава, Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка, Союз Радянських Соціалістичних Республік, російська федерація).
Який стан деколонізації зараз?
Громадський активіст та співзасновник проєктів «Деколонізація.Україна» та «Мова.Харків» Вадим Поздняков у коментарі UA News зазначив, що зараз процес деколонізації перебуває в активній фазі.
«Йде нова активна хвиля. Бо набув чинності закон про деколонізацію, а в органів місцевого самоврядування для перейменування є лише 2,5 місяці»
При цьому зараз важко казати про конкретну кількість перейменованих вулиць, адже цей процес наразі є динамічний. Проте, як зазначає експерт, наразі можна точно говорити про понад 15 тисяч вулиць.
«Щодо пам'ятників, меморіальних дощок, серпів і молотів, які демонтували, повної інформації не має взагалі ніхто, бо дуже багато об'єктів не було обліковано Суттєво більше тисячі. Точні цифри ми будемо робити вже, коли буде рік набуття чинності закону. Але це з моменту повномасштабного вторгнення цифри. З набуття - ніхто не рахував», – зазначає Поздняков.
При цьому, по Україні ситуація з деколонізацією наразі не дуже однорідна.
«Є низка громад, які давно вже все зробили, є ті, де навіть і не думають починати. Найкраща область щодо перейменування вулиць і демонтажу пам'ятників – Львівська, друга за демонтажами Закарпатська. Також якісно виділяються за перейменуваннями вулиць Хмельницька область – понад 2 тисяч вулиць, які перейменували», – підкреслює експерт.
Що ж стосується української столиці, то більшість вулиць міста вже перейменували. Проте, лишається приблизно 50 назв, які потребують обовʼязкового перейменування. Проте, значною проблемою є встановлення нових покажчиків. Як зазначає Вадим Поздняков, то навіть вулиці, які перейменували з 2014 року, лишаються без нових покажчиків.
У ситуації з памʼятниками ситуація більш позитивна. Наразі, як зазначає експерт, до процесу долучилася Київська міська рада, яка сприяє демонтажу монументів. Крім того, з низки памʼятників зняли охоронний статус, тому вже зовсім скоро у Києві не буде памʼятників Пушкіну і Щорсу.
«Наразі майже завершили демонтаж памʼятників по першій черзі. Частину активісти демонтували ще у 2022 році. Але зараз до процесу включилася Київрада, яка теж сприяє деколонізації української столиці»
У майбутньому буде ухвалений новий список памʼятників, що підлягають демонтажу. Тому, надалі деколонізація у цьому напрямку буде ще активніше.
Авторка: Даша Шерстюк