8 жовтня померла народна артистка України Ніна Матвієнко. Їй було 75 років.
Агентство UA News зібрало інформацію про життя, творчий шлях та вплив на українську культуру Ніни Матвієнко.
«Доцею, синочками нас дуже рідко називали»
Ніна Митрофанівна Матвієнко народилася у селі Неділище, що на Житомирщині. Була пʼятою з одинадцяти в селянській сім'ї Митрофана Устимовича та Антоніни Ільківни Матвієнків.
Дитинство не було простим. З малих років Ніна Митрофанівна доглядала за молодшими братами та сестрами, пасла худобу. Співачка зізнавалася, що в дитинстві «була бита весь час, мішки тягала із зіллям, що проклинала тих свиней… А ноги від важкого вгрузали в землю».
Батько співачки любив випити і міг болюче карати своїх дітей.
«Я в такій сім'ї народилась, що в дитинстві нічого людського не бачила. Тільки й свята, коли тато не був п'яним і вони з мамою співали…», – розповідала Ніна Митрофанівна.
Проте, саме від батька з матірʼю Ніна Матвієнко отримала талант до співу. Мама мала потужний голос, тато теж умів і любив співати.
Тому ще зі шкільних років Ніна Матвієнко любила гарно одягатися та виступати перед дзеркалом.
«Пам’ятаю, мама з татом підкрадалися і підглядали, як я співаю, і то перший був мій стид. Ми скромні росли, своїх відвертостей ніколи не проявляли перед батьками», – розповідала виконавиця.
Але життя на селі, особливо у багатодітній родині, рідко буває небідним. Тому, щоб полегшити собі життя, батьки вирішили віддати Ніну до інтернату. З 11 років Ніна навчалася в школі-інтернаті села Потіївка Радомишльського району Житомирщини.
Навчання було непростим, адже вихователі були жорстокими, карали за найменшу провину та наказував учням виконувати найважчу роботу.
Навчання у 9 класі Ніна Матвієнко продовжила у Коростені. Саме там юна співачка продовжила співати. Найбільше їй подобалися пісні радянської та російської співачки Людмили Зикіної.
Творчий шлях
У коростенській школі-інтернаті одна з викладачок помітила талант своєї вихованиці. Тому вона порадила Ніні професійно зайнятись співом і спробувати себе в Українському народному хорі ім. Г. Верьовки.
Дівчина відвідала вокальну студію, але довго її не відвідувала. Довелось влаштуватися на коростенський завод «Хіммаш». Та згодом, почувши, що в Житомирі набирають дівчат до естрадного вокального ансамблю, приїхала на проби до обласного центру.
Але автентична манера виконання не пасувала до естрадного формату. Тому Ніні Матвієнко відмовили. Але вона не зупинялася у досягненні своєї мрії. 1966 року Матвієнко таки записалася в студію Хору імені Григорія Верьовки, а з 1968 року, по закінченні вокальної студії при хорі, стала його солісткою.
Крім роботи у Хорі, Ніна Матвієнко співпрацювала з вокальним тріо «Золоті ключі», з 1991 року – була солісткою Національного ансамблю солістів «Київська камерата».
Ще в радянські часи Ніна Матвієнко почала займатися літературною творчістю. Зокрема, вона написала історію народного хору імені Григорія Верьовки, надрукувала кілька власних віршів, оповідань і есе. Її твори періодично з'являються на сторінках таких часописів, як «Україна», «Дзвін», «Жіночий світ» та інших. Також Ніна Матвієнко створила автобіографічну книгу «Ой виорю нивку широкую», яка вийшла 2003 року у видавництві Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара».
Мала Ніна Матвієнко і досвід акторської діяльності. Зокрема, вона зіграла в телевиставах «Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди»; художніх фільмах «Солом'яні дзвони» та «Пропала грамота»; радіовиставах «Політ стріли» та «Кларнети ніжності».
За час своєї діяльності Ніна Матвієнко отримала низку відзнак та нагород:
- національна премія імені Тараса Шевченка (1988 р.),
- премія імені В. Вернадського (2000 р.),
- Герой України (2006 р.);
- 1991 р. стає Жінкою України;
- з 2000 р. – Президент українського відділення Міжнародної ради організацій фольклорних фестивалів та народного мистецтва (СІОРР);
- 1996 р. – орден Миколи Чудотворця;
- 1997 р. – орден княгині Ольги III ступеня;
- 1999 р. - почесний знак Всеукраїнського товариства "Просвіта";
- 2002 р. - орден Святого Станіслава IV ступеня.
Реакція на смерть Ніни Матвієнко
Про смерть Ніни Матвієнко повідомила її донька, співачка Антоніна Матвієнко.
Згодом, вона опублікувала пісню «Сік землі», яку присвятила матері.
«Дякую за безсонні ночі, дякую за виховання та турботу, за мотивацію та підтримку у всьому… Я обов’язково продовжу мамину традицію популяризувати українські пісні у світі. Робити добро! Шануйте один одного та своє коріння. Дякую, мамо!», – написала Антоніна.
Прокоментувала подію й українська співачка Ірина Федишин. Вона зазначила, що Ніна Митрофанівна підтримувала її проєкти та ідеї.
«Ваша присутність для мене була дуже важливою і надихаючою. Ми разом з Вами колядували. А ще багато спільних зйомок, веселі розмови і щирі поради. З Вами було легко і цікаво. Дякую Вам за все. Дякую за неймовірний вклад в українську культуру», – написала Федишин.
Але не лише хороше згадували у мережі. Зокрема, почала поширюватися інформація про те, що Ніна Матвієнко називала війну на Донбасі «братовбивчою» та проводила спільний телеміст з бойовиками так званої «ДНР».
На такі закиди відреагував український казкар Сашко Лірник. Він зазначив, що Ніна Митрофанівна мала «світоглядну хворобу».
«Ніна була нашою українською душею. Її пісні підтримували українців в лихі часи совка. Вона була талантом і душею українства. Чого варта лише «Пропала Грамота» і «Золоті ключі». Її виконання стрілецьких пісень відкрило для мене цілий пласт патріотичної культури, про яку я мало що знав. Ну і інше таке ж. Саме з її «бульбашки» почалася Незалежність у 90-х роках. Я це бачив і був учасником того. Але час ішов і життя складна річ… Це дійсно була інша людина. Вибачте, дійсно хвора. Таке враження, що говорила чужими словами маячню. Вона щиро вірила у те, що розказувала. Це було тяжко слухати… Я зрозумів тоді і ви зрозумійте, що Ніні, що називається, промили мізки. Це і є хвороба. Не була Ніна ватницею чи ворогом. Я не знаю цієї технології, чи це гебешна, чи релігійна, але результат дало. Точнісінько так, як промили мізки Гоголю (його духовник), як Василь Жданкін зав‘яз у московському патріархаті, як і інші приклади», – написав Лірник.
Автор: Даша Шерстюк
