Показова страта, акт терору та залякування — так називають вбивство Андрія Парубія його соратники. Кажуть, Україна ще не усвідомлює масштабів втрати, яку їй завдано 30 серпня.
І хоча правоохоронці не встановили зв’язків між замахами на українських патріотів, що сталися за роки повномасштабки, суспільство знервоване темою «полювання на активістів». Зокрема, в один ряд ставлять справи Андрія Парубія та Ірини Фаріон.
UA.News розповідає про гучні вбивства українських діячів за останні роки, як просувається розслідування цих справ та які очікування суспільства щодо захисту активістів національного спротиву.
Справа політика Андрія Парубія
Обставини вбивства Парубія
Народного депутата від опозиційної партії «Європейська солідарність», колишнього секретаря РНБО та спікера парламенту Андрія Парубія застрелили у Франківському районі Львова, на вулиці Єфремова, опівдні у суботу, 30 серпня. Вбивця відстежив політика, коли той йшов до спортивної зали. Кіллер замаскувався під кур’єра, під’їхав на електровелосипеді і почав стріляти: зробив до восьми пострілів та переконався, що жертва померла від вогнепальних ран.
Злочинець намагався сховати сліди — перевдягнувся, позбувся зброї, планував переховуватися на Хмельниччині. Для пошуку стрільця оголосили спецоперацію «Сирена», в результаті цілодобової роботи поліцейських Львівщини та центрального апарату НПУ вбивцю затримали. Слідчі розглядають кілька версій, головна з них — вбивство на замовлення російських спецслужб.
Ким був Андрій Парубій
Андрію Парубію було 54 роки. Археолог за освітою, ще наприкінці 80-х був одним із очільників націоналістичної організації «Спадщина», у 1990-х став одним із засновників Соціал-національної партії України (СНПУ), яку потім перейменовали у ВО «Свобода». Кілька разів обирався до Львівської міської та обласної ради.
У 2004 році, під час «Помаранчевого майдану», Парубій став одним із лідерів спротиву проти фальсифікації президентських виборів 2004 року.
Після того почав активну парламентську діяльність, був депутатом Верховної ради чотирьох скликань: із 2007 по 2012 роки від пропрезидентського блоку «Наша Україна — Народна Самооборона», у 2012-2014-му — від ВО «Батьківщина» Юлії Тимошенко, а в 2014-2014 роках — від партії «Народний фронт» Арсенія Яценюка.
Під час Революції Гідності у 2014 році був комендантом наметового містечка та очолив Самооборону Майдану. У протистоянні з «беркутівцями» Парубію завдали кілька поранень. Одне з них сталося на Грушевського — від вибуху шумової гранати він отримав вісім осколків.
Після втечі Януковича та його соратників, у лютому 2014-го, Парубій очолив Раду Національної безпеки та оборони, яка ухвалювала рішення про початок Антитерористичної операції на Донбасі. У серпні того ж року подав у відставку.
У грудні 2014-го Парубій став заступником голови Верховної Ради, а з квітня 2016 року до серпня 2019 року був спікером українського парламенту. Після цього продовжував діяльність народним депутатом від партії «Європейська Солідарність» Петра Порошенка.
За вагомий особистий внесок у розвиток конституційних основ української державності Андрій Парубій отримав низку нагород: орден князя Ярослава Мудрого V ступеня; орден «За заслуги» III; відзнаку від МВС України - пістолет «Форт-17-05», став почесним громадянином міста Червоноград. У 2019 році політик отримав хрест Святого Андрія Первозванного від Константинопольської православної церкви.
Справа одеського активіста Дем’яна Ганула
Обставини вбивства Ганула
14 березня 2025 року в центрі Одеси вбили учасника Революції гідності та громадського активіста Дем'яна Ганула. Близько 10:30 ранку нападник застрелив його у Приморському районі міста та втік із місця злочину.
Правоохоронці відкрили справу — умисне вбивство, здійснене на замовлення. Через кілька годин підозрюваного у вбивстві затримали. У квартирі, де той переховувався, знайшли зброю, з якої, ймовірно, стріляли в активіста. У поліції рапортували, що підозрюваного затримали «по гарячих» слідах, ним виявився 46-річний дезертир.
В СБУ повідомили, що опрацьовують три мотиви злочину: замовний характер вбивства через професійну та громадську діяльність активіста, через особисту неприязнь, а також можливий «російський слід».
У медійному середовищі звернули увагу на погрози, які надходили активісту за кілька місяців до замаху з різних причин: через його громадську діяльність, а також активну участь у націоналістичному русі в Одесі. Журналіст Денис Казанський у своєму дописі зауважив, що Дем’яну Ганулу «раніше погрожували люди мера Труханова. Ганул звертався за захистом до СБУ, проте СБУ не відреагувала і фактично дозволила його вбити».
Військовослужбовця ЗСУ, активістка Світлана Олішевська згадувала про погрози Ганулу з боку російської агентури: «Коли ми з ним востаннє говорили, він запрошував на хрестини своєї дитини. І ще тоді він мені казав, що проросійські віяння дуже сильно заполонили Одесу. І на нього полювання почалося. Просто почалося полювання. І він казав, що це вже не мер. Це вже не ці провладні, це, каже мені, набагато серйозніші люди. Тому він і казав, що я запросив захист, бо я переживаю за дружину і за дитину».
У серпні 2024 року заяву Ганула до правоохоронців зареєстрували та відкрили кримінальне провадження за ч. 1 ст. 129 ККУ (погроза вбивством).
На інформаційний запит «Радіо Свобода» правоохоронці вказали, що підозрюваного у справі про погрози затримали, йому обрали запобіжний захід у вигляді арешту. Окреме кримінальне провадження відкрили також після вбивства Дем’яна Ганули 14 березня 2025 року, але там фігурує інший підозрюваний.
Ким був Дем’ян Ганул та кому заважав
32-річний громадський діяч, волонтер, блогер, захисник тварин і довкілля Дем’ян Ганул заснував та очолював громадську організацію «Вуличний фронт». Був учасником Революції гідності, а також брав участь у протистояннях із проросійськими силами 2 травня 2014 року біля одеського Будинку профспілок. Ганул у минулому був активістом осередку «Правого сектора».
Громадський діяч протестував проти планів міського голови Одеси Геннадія Труханова забудувати міське узбережжя. У 2017-му виступав проти забудови «Літнього Театру» в Одесі. Проти нього тоді порушили кримінальну справу за організацію масових заворушень, але закрили через відсутність доказів. Дем’ян Ганул доводив, що справу проти нього сфабрикували. У 2020 році активіст балотувався до Одеської міської ради від партії «Національний корпус», але не пройшов.
Ганул ініціював демонтаж радянських пам'ятників на Одещині. Так, у березні 2022 року в селі Фонтанка зняли пам'ятник чекістам. У липні того ж року Ганул оформив петицію про знесення пам'ятника Суворову в Одесі. Петиція не зібрала достатньої кількості підписів, але викликала резонанс серед містян. Владі довелося затвердити демонтаж, і 29 грудня 2022 року пам’ятник російському полководцю все ж таки знесли.
За словами соратників, Дем’ян мав інвалідність (носив протез замість ока), але просився в ЗСУ. Під час повномасштабної війни волонтерив на звільнених територіях Херсонщини та Миколаївщини, збирав гроші на допомогу Силам оборони.
У липні 2024-го навколо Дем’яна Ганула розгорнувся скандал. Спочатку активіст опублікував відео, на якому одеський фітнес-тренер образив військовослужбовця та побажав смерті усім захисникам України. Згодом Ганул поширив фото цього тренера з розбитим носом та повідомив, що його забрали в ТЦК. Але у мережі зʼявилося ще одне відео, де той же фітнес-тренер був у лісі, привʼязаний до дерева.
Дем’ян Ганул заперечив причетність до цього відео: «Я його (фітнес-тренера) провів до авто співробітників ТЦК у присутності поліцейських, він вдало сів і поїхав оновлювати дані. Я його більше не бачив. Відео, яке зараз шириться, максимально тупе за змістом і формою виконання».
Те відео у липні 2024 року підхопили російські пропагандистські ЗМІ як новину про розправу над фітнес-тренером. Тиражували також повідомлення, що Басманний суд Москви заочно арештував українського активіста, за кількома статтями кримінального кодексу РФ. Після цього Ганул поскаржився про прямі погрози від росіян йому та його рідним.
«Після останніх акцій із захисту честі військових ЗСУ, я отримую чимало погроз, вчора російські канали злили в мережу особисту інформацію про моїх рідних. Почалася ціла психологічна атака на мою сімʼю. На різних російських інформаційних ресурсах оголосили про нагороду за напад на мене 5 000$ - 10 000$.
Враховуючи усі ризики, сьогодні я направив відповідні заяви на імʼя начальника СБУ в Одеській області Віктора Доровського та начальника головного управління поліції в Одеській області Івана Жука. Прошу їх негайно розглянути, та застосувати відповідні процесуальні заходи. Зараз я потребую допомоги держави, я хочу мати змогу захистити себе та своїх рідних», — писав Дем’ян Ганул.
Справа мовознавиці Ірини Фаріон
Обставини вбивства та розслідування
Замах на Ірину Фаріон стався 19 липня 2024 року у Львові. Невідомий вистрілив у неї, після чого втік. Фаріон госпіталізували до лікарні святого Пантелеймона з вогнепальним пораненням голови, але невдовзі вона померла.
Поліція оголосила план «Перехоплення». Ідентифікували вбивцю завдяки львів’янці, яка надала слідству фотографію чоловіка у панамці, який чатував біля будинку Фаріон. Розшук тривав 139 годин, після чого у Дніпрі затримали підозрюваного 18-річного юнака В'ячеслава Зінченка.
«Цей злочин було нелегко розслідувати, бо він був ретельно спланований», — сказав тоді журналістам голова МВС Ігор Клименко.
У телефоні обвинуваченого слідчі виявили пошуковий запит графіків відключення світла у Львові, запити про зброю, а також понад 50 російських книг про криміналістику, психологію, які могли допомогти у підготовці злочину.
Під час судового засідання 22 серпня 2025 року В'ячеслав Зінченко заявив, що на нього чинили тиск та змушували «зізнатися» у вбивстві. Зокрема, в суді зачитали текст діалогу Зінченка зі співкамерником, який вони вели російською мовою. На запитання, чому Зінченко вбив Фаріон, та зробив він це за гроші чи через патріотизм, той заявив, що вбивство сталося на ґрунті особистої неприязні. А також сказав, що його розлютили заяви професорки щодо російськомовних українців.
Сам Зінченко після зачитування стенограми сказав, що цей запис не може вважатися доказом у справі, оскільки заява була зроблена під тиском. Дотепер справу про вбивство Фаріон розглядають у суді.
«Ця трагедія вкотре продемонструвала: ворог прагне використати будь-які інструменти, аби розʼєднати нашу націю», — прокоментував глава ГУР МО Кирило Буданов.
Він закликав не забувати, що право українців відстоювати свої переконання є «священним», і сказав, що той, «хто зазіхає на нього», має бути покараним.
Ким була Ірина Фаріон та скандали навколо її постаті
Львів’янка Ірина Фаріон закінчила філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Має звання докторки філології. З 1991-го викладала у Національному університеті «Львівська політехніка».
В останні роки СРСР Фаріон була комуністкою, про що свідчать документи, знайдені журналістами у Державному архіві Львівської області. На запити ЗМІ мовознавиця відповіла, що «Орлиця не звітує перед гієнами». Пізніше пояснила своє комуністичне минуле спробою «розвалити партію зсередини».
У 2005 році Фаріон доєдналася до ВО «Свобода». У 2006-му стала депутаткою Львівської обласної ради, а в 2012-му — депутаткою Верховної Ради 7-го скликання. У парламенті очолила підкомітет з питань вищої освіти Комітету з питань науки та освіти.
У Верховній Раді Фаріон зробила кілька резонансних заяв щодо мовного питання. Зокрема, про володіння українською мовою тодішнім прем’єр-міністром Миколою Азаровим. Вона заявила, що «мову не знають або ті, хто політично упереджені, або розумово відсталі».
Фаріон радикально критикувала російськомовних громадян України. Ба більше, в одному з останніх інтерв'ю мовознавиця образливо висловилася про українських захисників, які продовжують спілкуватися російською мовою. У листопаді 2023 року СБУ почало досудове розслідування у кримінальній справі проти Ірини Фаріон, зокрема, у статті про образу честі й гідності військовослужбовця.
Після образ Фаріон на адресу фронтовиків розгорівся скандал. На свій захист мовознавиця опублікувала допис одного зі своїх прихильників з Криму, у якому були його персональні дані. Після цього підписника Фаріон у Криму нібито затримали російські спецслужби.
Така поведінка націоналістки спровокувала студентські протести у центрі Львова — молодь вимагала звільнення Фаріон. 15 листопада 2023 року «Львівська політехніка» пішла на зустріч студентам і звільнила професорку. Але у травні 2024 року Фаріон поновилася на посаді через Львівський апеляційний суд. Їй виплатили відшкодування, за отримані кошти мовознавиця придбала десяток дронів для ЗСУ.
Показові вбивства українських націоналістів
Правоохоронці не виявили зв’язку між замахами на патріотів. Під час брифінгу очільник Львівської обласної прокуратури Микола Мерет повідомив, що відсутні докази про зв'язок між вбивствами Андрія Парубія та Ірини Фаріон.
Соратники націоналістів також зауважують, що ці постаті мають різну політичну вагу, оскільки Парубій обіймав високі керівні посади у державі, а Фаріон радше впливала на певну медіаудиторію.
Попри офіційні заяви про рекордно швидке затримання вбивць у всіх перелічених справах, самі розслідування досі тривають. Напади на активістів і сам факт, що, наприклад, Дем'ян Ганул раніше просив про охорону, збурило тему про «полювання на активістів» та відсутність будь-яких програм їхнього захисту на законодавчому рівні за взірцем тих, що діють для свідків у західних країнах.
Попри різний бекграунд та скандали, вбиті національні діячі вирізнялися безкомпромісною та жорсткою позицією щодо протидії «русскому міру», для багатьох вони стали символами національного спротиву. І якщо на рівні правоохоронних органів не буде зроблено певних висновків, під загрозою можуть опинитися життя тисячів українських діячів, які підтверджують свою свідому громадську позицію під час війни. Наслідки такого залякування важко переоцінити.
«Московити полюють на всіх помітних українських діячів до кого можуть дотягнутися. Браття й сестри, виключіть будь-яку регулярність, не бувайте в публічних місцях без зброї і, бажано, без озброєних друзів, будьте уважні й обережні. Віднині, це ваш спосіб життя найближчі десятки років», — прокоментував вбивство Андрія Парубія лідер партії «Братство» Дмитро Корчинський, натякаючи на відсутність системного рішення з боку правоохоронців. Раніше він вказував на заборону МВС носити зброю національним активістам задля власного захисту.
