Валерій Залужний, колишній головком ЗСУ, є не просто військовим лідером, який здобув історичну славу у боротьбі з агресією РФ. Він давно перетворився на унікальний політичний феномен.
В українському суспільстві Залужний стабільно зберігає найвищий рівень довіри, перевищуючи показники всіх інших державних діячів. Йому довіряють, за різними оцінками, від 70% до 80% українців.
Ця безпрецедентна суспільна підтримка існує на тлі майже повного політичного мовчання. Залужний ніколи не заявляв про намір розпочати політичну кар’єру, не презентував жодних партійних програм і уникав прямої критики чинного керівництва держави. Цей парадокс — неймовірний рейтинг без чіткої політичної програми — змушує шукати світоглядні основи генерала у його військово-аналітичних публікаціях та інших публічних висловлюваннях.
Яким же є політичний портрет Валерія Залужного? Як можна його охарактеризувати? Що він думає про майбутнє України? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Голос після затишшя: нова колонка Залужного
20 жовтня відбулася публікація великої аналітичної колонки Залужного на сайті польського аналітичного центру Eastern Flank Institute. Сьогодні, 21 жовтня, її переклад з'явився уже в українських ЗМІ — саме він і став приводом для аналізу.
Великий матеріал ексголовкома підтверджує, що його мислення та плани на майбутнє є стратегічними і виходять далеко за рамки військових питань, у яких він є експертом. Залужний артикулює, що вихід «за межі фронту» є необхідною умовою для стійкості держави. Ключова теза, яку Залужний послідовно виводить у своїх публікаціях, полягає в тому, що майбутня війна визначатиметься не лише кількістю озброєння чи мобілізаційним ресурсом, а й структурними елементами устрою держави. Він виділяє демографію та економіку як два основні фактори, які вирішуватимуть результат майбутніх конфліктів.
Акцент на демографії є непрямою, але гострою критикою поточної політики збереження людей, міграційних процесів та мобілізації. З політичної точки зору це може позиціонувати Залужного як лідера, який мислить категоріями довгострокового виживання нації, а не лише тактичного успіху у війні.
Водночас, виділення економіки як окремої складової аналізу вказує на необхідність перетворення української економічної системи на стійку модель воєнного часу. Що, в свою чергу, вимагає глибоких реформ, спрямованих на досягнення самозабезпечення та відхід від «голки» зовнішньої допомоги. Такий підхід свідчить про технократичний погляд на держуправління, де економічна ефективність прямо корелює з нацбезпекою.
«Необхідно боротися за фінанси, технології та виробництво з кожною країною, яка нас цікавить, пам'ятаючи, що основа нашої могутності – в наших технологіях і практиках використання. Саме такий підхід не тільки захистить Україну, а й зможе перетворити наш ОПК на точку економічного зростання, подібно до того, як це було в Ізраїлі та Південній Кореї», — пише Залужний.
Загалом нова колонка підтверджує віру генерала у вирішальну роль технологій. Ця теза була наскрізною у його стратегічних статтях, зокрема у виданні CNN в 2024 році, де він наголошував на необхідності зосередитися на розвитку систем БПЛА. Залужний постійно повторює наратив про «накопичення новітніх бойових можливостей», які дозволять «залучити менше ресурсів для завдання максимальної шкоди ворогу».
Ця така собі «філософія мінімізації ресурсів» є однією з політичних основ ексголовкома. Він чітко заявляв, що мета всіх технологічних проривів — зберегти людей. У суспільстві, втомленому від втрат, цей акцент політтехнологічно представляє його як лідера, що цінує людське життя. Якщо Залужний колись формуватиме політичну силу, її стрижнем явно стане ставка на військово-технологічний та оборонно-індустріальний комплекс як основу національної безпеки.
Щодо зовнішньої політики, Залужний демонструє певний прагматизм, залишаючись при цьому максимально прозахідним у поглядах. У новій колонці він позитивно оцінює відносини з партнерами, перш за все такими, як Велика Британія, наголошуючи на їхній ключовій ролі у війні. Політично це означає ставку на посилену співпрацю з ключовими союзниками, готовими до швидких дій. Загалом, тут ексголовком не каже нічого нового чи проривного.
Резюмується новий текст Залужного закликом до спільної роботи: держави і суспільства, України та її партнерів. Тільки так вдасться перемогти та зберегтись, впевнений генерал.
Від головкома до політика: політичний портрет Залужного
Аналіз публічних висловлювань Залужного з моменту його звільнення з посади у лютому 2024-го свідчить про те, що його політичний світогляд ґрунтується на кількох взаємопов’язаних принципах: стратегічному технократизмі, реалізмі та безальтернативній орієнтації на перемогу.
Світогляд генерала можна окреслити як технократичний мілітаризм. Його статті постійно підкреслювали необхідність нової філософії ведення війни та фокус на високотехнологічних засобах. Він постійно наголошує на необхідності інновацій — в якості хрестоматійного прикладу Залужний згадує винайдення пороху та вогнепалу.
Цей світогляд передбачає усвідомлення незворотності змін у характері бойових дій. Політично це виливається у вимогу до радикальної модернізації державного апарату. Залужний позиціонує себе як стратег, для якого пріоритетом є інновація над ієрархією. Його фокус насамперед на технологічній війні та раціональному використанні ресурсів формує його політичне кредо: ефективність — це економія, а економія — це збережені життя.
Під час спілкування із західною аудиторією Залужний не раз висловлював стурбованість щодо «інфантилізму» партнерів, які, нібито й розуміючи можливість подальшої агресії РФ, наївно сподіваються цього уникнути. Ця критика, хоч і спрямована на Захід, є відображенням його власної політичної позиції: необхідність визнавати реальність без ілюзій і уникати самозаспокоєння.
Щодо умов припинення війни, то тут Залужний є однозначним. Він наголошував, що російську агресію може зупинити лише постійне збільшення втрат російської армії. Він визнає, що поки Москва не зважає на кількість вбитих та поранених, але вважає, що необхідно продовжувати тиск, допоки противник не відмовиться від ведення бойових дій через занадто високу ціну.
Це формує його політичну «червону лінію»: ніяких компромісів чи зупинки бойових дій доти, доки мета повної відмови ворога від агресії не буде досягнута. Таке бачення підсилює його образ «залізного генерала», але може викликати невдоволення суспільства, яке все сильніше втомлюється від посійного тягаря обстрілів, мобілізації та втрат і задумується над сценаріями якнайскорішого завершення війни.
Валерій Залужний як «чистий лист»
Незважаючи на чіткість стратегічних поглядів ексголовкома на війну, технології та міжнародне співробітництво, політичний портрет Валерія Залужного залишається незавершеним. Найбільш помітною характеристикою його публічного образу є мовчання щодо ключових внутрішньополітичних питань, які становлять основу будь-якої політичної програми в Україні. Це перетворює його на tabula rasa — «чистий лист», на який суспільство переносить свої найкращі очікування.
Найбільш критична прогалина у його висловлюваннях стосується антикорупційної політики, судової реформи, реформи правоохоронних органів, конституційних змін та децентралізації. Це є обов'язковим елементом програми будь-якого лідера, який претендує на вищі політичні посади в Україні. Але Залужний про це просто не говорить — так само, як і не обіцяє швидкого завершення війни і загалом нечасто використовує мирну риторику.
Скоріше за все, генерал не дуже сильно розбирається в хитросплетіннях української політики. Політичні ігри та конкретні персони йому явно не цікаві. Мовчання ж може мати дві інтерпретації. З одного боку, уникаючи висловлення позиції з тих чи інших внутрішніх питань, він створює імідж лідера, який стоїть як би «над» всіма політичними конфліктами. З іншого боку, ціна мовчання є високою. Лідер, який не має позиції щодо фундаментальних внутрішніх проблем, не може вважатися повноцінним державним діячем.
Зазначимо, що Залужний свідомо не спростовує чутки про свої президентські амбіції. Він би сказати це одним реченням, зруйнувавши всі здогадки і чутки, але досі цього не зробив. Це свідчить про те, що мовчання є частиною політичної тактики. Він накопичує політичний капітал пасивним шляхом, поки інші змушені його витрачати, постійно перебуваючи під тиском громадської уваги та необхідності реагувати на складні внутрішні проблеми.
Думки експертів
Політолог, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко вважає, що Залужний сьогодні переважно працює на українську аудиторію в політичному сенсі. Це є частиною його тактики та стратегії.
«Таких колонок ще буде багато. Залужний нагадуватиме нам про себе, це частина його політичної стратегії. Вибір місця публікації тут не такий принциповий. Згадайте хоча би фотосесію Vogue та аналогічну колонку влітку — до речі, непогану. Ось це і є тактика і стратегія. Стратегія в тому, щоби постійно нагадувати про Залужного, аби про нього не забували. Тактика — вибір місця, в Україні чи за кордоном. Та і взагалі будь-яка, навіть іншомовна, колонка Залужного в нас все одно передруковується. Головна аудиторія тут, на мій погляд, все ж таки українська. Хоча у новій статті і є меседжі до Європи. Але при всій повазі до Валерія Федоровича, для Європи Залужний зараз не головний аналітик по українському питанню. У військовому плані — так, безумовно. Але загалом для західної громадської думки він не є великою політичною фігурою. Тож його вплив на цю аудиторію обмежений, і переважно це спрямоване саме на українців», — впевнений Володимир Фесенко.
А от політолог, директор центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов навпаки вважає, що ця колонка Залужного була направлена перш за все на зовнішню аудиторію. А самого ексголовкама експерт неочікувано порівнює з колишнім президентом України Віктором Ющенком.
«Нова колонка Валерія Залужного — це той випадок, коли спочатку публікація була зроблена для польського аналітичного видання і, безумовно, була орієнтована на зовнішню аудіторію, але політтехнологи та радники посла Великобританії вирішили спрацювати і на внутрішню аудиторію також. Стояла задача показати, що «залізний генерал» — не тільки генерал, але він розбирається і в питаннях розвитку ВПК, і в політичних питаннях, тощо. Але з політехнологічної точки зору це все-так намагання позиціонувати Валерія Залужного — до якого, коли він розпочав дипломатичну кар'єру, виникло багато запитань як до політика. Чи є він політиком, чи він такий же професійний, яким був на військовій службі?
Але в мене таке враження, що ця нова пафосна публікація йде «мимо каси». І є певний політичний міф Залужного, який нагадує мені саме те, що колись давно було навколо тоді молодого та перспективного прем'єра Віктора Ющенка. Коли певну фігуру міфологізують і далі її ведуть у велику політику. Саме це ми бачимо в цій колонці», — зазначив Андрій Золотарьов.
Резюмуючи, Валерій Залужний залишається однією з найбільш парадоксальних фігур української політики. З одного боку, він є символом національної стійкості, що має величезний рівень довіри, накопичений завдяки військовим заслугам на початку війни. Однак при цьому політичний портрет Залужного досі залишається лише наброском, а не завершеною картиною.
Українці довіряють Залужному-герою та Залужному-головкому, але вони майже нічого не знають про Залужного-політика. Публічні заяви після його відставки підтверджують глибоку залученість у військові та міжнародні питання, але він свідомо обходить «мінне поле» внутрішніх проблем.
Саме тому Залужний залишається «котом у мішку». Його популярність ґрунтується на проекції суспільних ідеалів про сильного, чесного та ефективного лідера. Але, як-то кажуть, «ваші очікування — то ваші проблеми». Політичний капітал, побудований на минулих заслугах і постійному мовчанні, є потужним, але водночас і дуже крихким. І найбільший ризик для генерала настане тоді, коли йому доведеться багато говорити про безліч внутрішніх проблем.
