З 2014 року Україна пережила цілий ряд реформ, які політики подавали як «історичні», «європейські» та «прогресивні».
Але за блискучими фасадами — лише імітація західних зразків без реального наповнення державним змістом і стратегічного мислення.
Антикорупційна реформа — створення численних антикорупційних структур, які стали «тіньовими» політичними майданчиками та центрами впливу, а не інструментом очищення влади.
Судова реформа — постійні перезавантаження, які призвели лише до загострення залежності суддів від зовнішнього та внутрішнього політичного тиску, руйнування системи.
Реформа поліції — гучне перейменування та красиві фотографії, але відсутність системних змін, що повертає правоохоронців до старих практик, роблячи їх залежними від «начальства», а не від закону.
Децентралізація — збільшення повноважень місцевих еліт без належного контролю держави, створення «феодальних князівств» та руйнування соціальної інфраструктури на місцях (адміністративної, медичної, освітньої) замість збалансованого розвитку.
Медична реформа — копіювання західних моделей без урахування українських реалій, що призвело до катастрофічного падіння якості послуг і втрати кадрів.
Сьогодні замість того, щоб будувати власну ефективну державу, влада України все ще живе «за чужими зразками», забуваючи, що держава — це не набір імпортних інститутів, а стратегічне бачення, розуміння своєї історії та реальних потреб суспільства. Без справжнього державного будівництва, відповідального мислення та власного стратегічного курсу реформи приречені залишатися лише дорогими декораціями.
Як писав Тарас Шевченко: «Якби ви вчилися так, як треба, то й мудрість би була своя…»
Однак, схоже, наші реформатори не засвоїли цього уроку великого Кобзаря.
Руслан Бортнік
