Про необхідність введення миротворчого контингенту на Донбас йдеться вже не перший рік. Ще у 2015-у президент Петро Порошенко вийшов з такою ініціативою у зверненні до міжнародного співтовариства.
Україна наполягає, щоб миротворчі сили під егідою ООН контролювали усю територію окупованого сходу країни, мали відповідні функції для роззброєння терористів, тримали під наглядом російсько-український кордон.
16 січня міністр закордонних справ України Павло Клімкін озвучив ідею спільних зусиль ООН та ОБСЄ для врегулювання ситуації на Донбасі. Чи є шанси на втілення в життя такої ініціативи, розглянемо докладніше.
Спільна миротворча операція ОБСЄ та ООН в Україні
10 січня чинний глава ОБСЄ, міністр закордонних справ Словаччини Мирослав Лайчак зробив заяву про готовність моніторингової місії надавати підтримку ООН, в разі розгортання миротворчої кампанії на Донбасі.
Лайчак зазначив, що дане питання тільки обговорювалося, але офіційно воно не входить до порядку денного Ради Безпеки, прерогатива формування контингенту блакитних касок для окупованих земель України – за ООН.
Під час візиту до Сєвєродонецька 16 січня глава МЗС Павло Клімкін розповів подробиці цих переговорів:
Клімкін уточнив, що глава ОБСЄ Мирослав Лайчак відвідає Москву в лютому, де обговорить варіант «реальної місії».
Позиція РФ
У той же день глава МЗС Росії Сергій Лавров, відповідаючи на питання журналістів у Москві, підтвердив незмінну позицію Кремля: місіонери-миротворці потрібні тільки в якості забезпечення охорони для спостерігачів ОБСЄ:
Лавров заявив про неприйнятність розпуску окупаційної влади, щоб «спрямувати поліцію ООН та адміністрацію ООН, які будуть там все вирішувати.
Спецпредставник США по Україні Курт Волкер в останньому інтерв'ю «Європейській правді» підтвердив, що міжнародний контингент миротворців передбачає наявність в його розпорядженні важкої зброї для того, щоб Україна могла контролювати свої кордони з Росією.
По суті, для Сергія Лаврова неприйнятне «важке 30-тисячне озброєння» військових місіонерів під егідою всесвітньо-визнаного миротворчого статусу ООН, але цілком прийнятне таке ж російське оснащення терористів і сепаратистів на території незалежної держави.
Реальність спільної ініціативи ОБСЄ та ООН
В цілому, концепція, запропонована ОБСЄ, збігається із тими принципами, на яких будується пропозиція по миротворчому контингенту від України і союзників. Одна з істотних вимог – це одночасне відведення важкої бойової техніки від лінії розмежування сторін і введення блакитних касок – 20 тисяч військових з країн, не представлених в НАТО і 4 тисяч поліцейських.
За словами Волкера, «миротворчої місії не буде, якщо Росія на це не погодиться».
По суті, за логікою Кремля, Росія пропонує миротворцям охороняти ОБСЄ від своїх же найманців і терористів, яких вона спонсорує для агресії проти України. Жодна країна світу, про що публічно неодноразово заявляли зацікавлені у миротворцях сторони, не погодиться відправляти своїх людей, якщо для них не буде гарантій безпеки і реальних повноважень впливати на ситуацію. А які гарантії може давати Росія і чого варті слова президента Путіна? Геть нічого.
Путін неодноразово заявляв про те, що має намір дочекатися результатів президентських виборів в Україні, і тільки після цього піднімати усі питання, пов'язані з врегулюванням на Донбасі. Російський лідер розраховує на проходження лояльного кандидата і поступки Києва на адресу Москви по всіх фронтах, пов'язаних з окупаційними територіями.
У тому числі і щодо визнання нелегітимних виборів, проведених в листопаді 2018 року, «обраних» лідерів сепаратистів і примус України до прямих переговорів з бойовиками. Мета зрозуміла – звести в очах світової спільноти військову агресію до внутрішнього конфлікту і громадянської війни в самій Україні. Як результат – домогтися зняття антиросійських санкцій.
Тому миротворчі ініціативи в тому вигляді, як це бачить цивілізований світ разом з Україною – не прийнятні для Путіна. Це очевидний програш для Кремля.
Україна не може дозволити собі сценарій під диктовку Росії. Єдине, що залишається - це згуртовувати цивілізований світ у боротьбі проти агресора, в тому числі і контрзаходами – тиском санкціями, судами, міжнародною ізоляцією і блокадою будь-яких великомасштабних проектів, де країною походження виступає РФ.