Як поєднувати бойову ефективність у війську та методи управління в бізнесі? Чому Україна не може мати особливого шляху до Євросоюзу та проявляти терпимість до корупції? Чи можливий реванш російського контенту, і як в українській культурі з’являється нова інтонація та абсолютно новий герой, який мусить робити вибір?
UA.News розповідає про інсайди з публічних дискусій впливових лідерів бізнесу, культури та українського війська, що відбулися у межах ювілейного форуму «Диригенти змін», який днями пройшов у Києві.
Про спільне в управлінні бізнесу та війська
Певне розуміння бізнес-процесів вже імплементоване у військові підрозділи і вирішує багато питань, мінімізує втрати — поділився досвідом командувач Сил безпілотних авіаційних систем (СБС) Роберт Бровді.
«Насамперед йдеться про підтримання рівня мотивації, який прямо корелює зі ставленням командирів до підлеглих, а також про виконання безпекових протоколів, котрі мінімізують втрати.
Це дуже швидко стає відомим загалу, що створює додаткову енергію і потік людей, котрі хочуть бути дотичні до підрозділу, в якому менше середньостатистичного рівня санітарні, а тим паче, безповоротні втрати.
Це задіяння кожного учасника до відчуття миттєвої сатисфакції і потрібності своїх процесів. Насправді, це не складно робити. Треба всього-на-всього деталізувати обмін оперативною інформацією.
Кожен військовослужбовець у моєму підпорядкуванні має доступ до інформації. Ми навіть на загал суспільству виставили онлайн-табло, на якому можна відслідковувати темп війни, щоправда, даємо обмежену кількість показників у межах одного роду військ».
Водночас військо та бізнес мають схожі проблеми з кваліфікованими кадрами. Їх критично не вистачає. Реальну ситуацію з набором особового складу показав рекрутинг до Сил безпілотних авіаційних систем (СБС), де наприкінці жовтня відкрили 15 тис. нових вакансій і вже отримали близько 7 тис. заявок. За словами командувача СБС, вага цивільного населення у заявках не перевищила 50%, близько 3 тис. анкет. Половина з яких відкинулися на першій співбесіді.
«Тому що ці люди воювати не збираються — просто міряють температуру, «місцеві божевільні», вибачте. І хитруни, які вивчають розклад на випадок, якщо його повістка «дожене», як він буде «заземлятися» за найменшим шляхом супротиву з мінімізацією ризику.
Жодних «рожевих окулярів» немає. При тому, що 50% посад — цивільні спеціальності. Широка низка людей, яким автомат отримувати для служби в СБС не обов'язково. Зброя їм мало згодиться. А згодиться його мозок, його «клепка», навички з мирного життя. Це проблема», — розповів Роберт Бровді.
Командувач наголошує, що ефективні управлінські кроки допомагають збирати навколо себе людей, але «дуже повільно на четвертий рік війни».
«Ми хочемо з 2% наростити нашу чисельність до 5%. Це абсолютно логічна модель: зі збільшенням впливу безпілотних систем на хід війни — збільшитися у декілька разів і збільшити питому вагу влучень з існуючих 35% від усіх верифікованих до, принаймні, половини.
Щоб не кожний третій «хробак» був вбитий підтверджено дронами, а кожен другий. І це рівно наполовину полегшить роботу піхоті».
Ще одна проблема війська — відсутність повноцінного державного замовлення на ефективні засоби, які найбільше потрібні для створення захисної смуги фронту та захисних куполів міст.
«Чи встигнемо ми це зробити до моменту зупинки війни? Чи будемо ми це робити? Ніхто «рожевих окулярів» не носить. Ми очікуємо, що війна матиме саме характер зупинки з подальшою високою ймовірністю ескалації та продовженням. Тобто будівництво захисних куполів у нас ще попереду. Тому порада бізнесу — все ж таки направляти свою «десятину» зусиль на мілтек», — порадив Бровді.
Він пояснив, що має на увазі «десятину ресурсів», яку бізнес скеровує у біткоїни та іншу альтернативу до основного виду діяльності. Натомість командувач закликає вкладатися в український мілтек. Тому що попит на нього у світі буде шалений. Адже інші країни еволюціонують в частині перегляду своїх доктрин набагато повільніше, ніж Україна під тиском війни. Таким чином, Україна технічно не залежить від західних союзників. Проте залежить від зовнішнього фінансування. А також має внутрішню залежність від людського ресурсу, яка впливає на подальші прогнози щодо майбутнього країни, вважає Бровді.
«Це наша внутрішня проблема. Колумбійців у нас не вистачить — воювати все одно доведеться українцям у тій кількості, котра воює і доєднається, а також зараз працює на мілтек та всі інші дотичні до війни галузі.
А фінансування необхідних проєктів — це наша пряма залежність. Якщо говорити цифрами: із 100% засобів для знищення ворогів — 10% у галузі застосування безпілотних систем мають відношення до іноземних, здебільшого це засоби радіоелектронної боротьби, радіоелектронної розвідки і РЛС.
Причина — саме відсутність правильно сформованого державою замовлення, а не проєктів. Для прикладу — наші розробники перемогли систему донаведення. Сьогодні на західних взірцях вже стоять розробки українського виробництва».
Про корупцію, особливий європейський шлях України та приклад країн Балтії
Заяви українських інтелектуалів про правильний шлях України та високі досягнення — до певної міри занижують планку очікувань. Схожі думки домінували у Литві у перші 10 років незалежності, коли місцеві еліти вважали, що достатньо бути середньою країною Східної Європи. Але потім Литва подивилася на Естонію, яка була сильно попереду і сказала, що хоче бути кращою. Таку ретроспективу формування європейських амбіцій країн Балтії нагадав голова Наглядової ради Української академії корпоративного управління (UCGA) Айварас Абромавічус.
«Вже зараз показник ВВП Литви на душу населення більшій, ніж у Стокгольма. Ми вже дивимося на Скандинавію», — зауважив Абромавічус. Він нагадав, що Литва від початку незалежності має найбільшу динаміку економічного зростання у всьому Європейському Союзі.
«У нас дуже багато технологічних компаній і дуже високе несприйняття корупції, як на мене. Тому я дуже пишаюся, як Литва йде своїм шляхом», — сказав голова Наглядової ради UCGA. — Шлях був складний, в тому числі були певні жертви. Але протягом останніх 30-ти років всі політичні еліти домовилися: є шлях до Євросоюзу і НАТО, а тому жодних сильних маргінальних партій у парламенті та уряді ніколи не було. Це означає, якщо умовою вступу до ЄС є незалежність правоохоронних органів, Офісу генпрокурора, то не може ситуації, коли парламентарій виступає в сеймі Литви і каже: «Незалежність генерального прокурора — це зовнішнє управління».
Без чіткої політичної волі Україна має нескінченний потенціал, який постійно залишається нереалізованим. Можливо, українцям варто взяти успішний приклад з європейського політикуму, зокрема з президента Фінляндії Александера Стубба, припускає Абромавічус.
«Коли я дивлюсь на нього, то бачу надійного і відповідального державного діяча — так само від України Європейський Союз очікує надійного і відповідального партнерства», — констатував він.
На думку Абромавічуса, поки що у Києва вимальовується політичне бачення на кшталт «Франкенштейн від України, Польщі, можливо, Туреччини, мовляв, не все так прозоро. Трошечки давайте почекаємо 20 років…Потім показують на Угорщину…. Але Угорщина номер два не потрібна Європейському Союзу. Європейський Союз від такої великої країни як Україна хоче, щоб вона була надійною та відповідальною».
У Євросоюзі очікують, що Україна має прислухатися до порад та рекомендацій щодо прозорості державних компаній, наголошує громадський діяч.
«Ніяких там «рішал», ніяких «смотрящих» ніде немає. Давайте позбавимося усіх цих позаштатних радників. Тому що кожен раз, коли бачимо якогось там радника, якогось міністра або генерального директора, або зараз, коли слухаємо плівки («плівки Міндіча» — ред.), то там є у Наглядовій раді якийсь «радник». Це не нормально. Це не шлях до Євросоюзу».
Про можливий відкат до російської культури та нового героя, який мусить робити вибір
Очевидно, що в Україні зараз відбувається сплеск і розвиток української культури та літератури, який стався з початком великої війни. Тотальна війна змінила правила гри та всі алгоритми взаємодії у суспільстві, вважає Сергій Жадан, письменник, військовослужбовець 13-ї бригади НГУ «Хартія».
«Ми перебуваємо в точці максимальної аномальності, максимального розлому. Відповідно, говорити про цей час, як про час найбільшого розвитку літератури, дуже важко. Тому що зрозуміло, звідки цей розвиток і спалах. Він з того, що суспільство активізувалося максимально для свого захисту, для опору.
Золотим віком це очевидно важко назвати, бо все це перекривається тією ціною, яку ми платимо, власне, за ці нові наклади (книжок - ред.) аншлагами солдатів. Безперечно, все ице не викликає ані замилування, ані якоїсь іделічності. Зрозуміло, що все це твориться за дуже кривавих драматичних обставин. Але мені здається, що за всім цим стоїть великий шанс, великий шанс для нас усіх».
Як і більшість українських митців, Жадан передбачає, що у подальшому з культурою «не все так буде райдужно».
«Будуть спроби певного реваншу, певного відкату, і мовного відкату, і культурного, і присутності російського сліду. Безперечно, все це буде присутнє. Але знову ж таки, ми пройшли цю точку незручності. Якщо хтось спробує до неї назад повертатися, саме суспільство не дасть цього зробити…Будуть різні процеси, але в цілому, я думаю, суспільство все-таки пройшло цю вакцину дерусифікації, антиколоніалізму і навряд чи дозволить знову себе тягнути назад у російське болото».
На думку Сергія Жадана, на четвертому році великої війни в суспільстві стає очевидною і помітною затребуваність нової інтонації та поява нових героїв.
«Інтонація, яка з'явилася у перші місяці війни — інтонація спротиву, гніву, великої трагедійності, великого відчаю, в якому все одно лишається сила, інтонація людини, яка хоче захистити себе, яка говорить про несправедливість, яка потребує справедливості — ця інтонація в чомусь себе вичерпує.
Дуже важко чотири роки говорити, звучати на одній ноті. Дуже важко звучати і тому, хто говорить, і тому, хто слухає. Щоби рухатися далі, шукати нові сили і ресурси — а культура у великій мірі є цим джерелом ресурсів, сили і впевненості — вже є якийсь пошук нової мови.
Йдеться не про те, що слід відмовитися і не говорити про війну. Очевидно, що війна далі буде основною нашою темою на багато років… Про неї важко говорити в минулому часі. Але так чи інакше пошук нової мови буде тривати».
Сергій Жадан переконаний, що з цієї війни українці вийдуть із новою культурою. Можливо, вона не буде кращою або сильнішою, але вона буде інакшою.
«У літературі це вже помітно... з'являється новий герой. Герой, який не міг не з'явитися поза війною. Герой, якого народила війна. Це не обов'язково військовий, це не обов'язково волонтер. Це не обов'язково людина, яка знаходиться безпосередньо в зоні ураження. Це людина, яка може бути і цивільною, жити в тилу. Але все одно вона живе у війні, в часи війни. І ця часова приналежність багато чого визначає», — вважає письменник.
На запитання, хто все ж таки цей «новий герой» в його розумінні, Сергій Жадан припустив, що «це герой, який здатен зважитися і зробити вибір різного рівня». У будь-якому разі, це людина позбавлена розкоші аморфності та певної апатичності. Вона просто перебуває в умовах, коли мусить зважуватися і робити якийсь вибір.
