Апеляція Путіна до «ядерного фактору» в контексті необхідності перепідписання угоди СНВ-III, ймовірно, була сприйнята у Вашингтоні як спроба говорити «з позиції сили» і викликала негативну політичну реакцію та «зворотну тягу» — атаку на репутацію і приниження цієї «сили».
Але в будь-якому випадку Україні та Європі поки що нема чого святкувати. Незважаючи на риторичну підтримку України та інформаційну атаку на РФ, в сухому залишку реальних дій Дональд Трамп фактично підтвердив відсторонення США від конфлікту — чи то в ролі союзника України, чи то посередника між сторонами — і переклав всю відповідальність за його хід і результат на Європу (яка повинна підтримувати та фінансувати Україну) та саме українське керівництво. Жодних санкцій або повернення допомоги Україні також немає, і перспектива їх залишається вкрай туманною.
При цьому Трамп майстерно повторив з Україною свій більш ранній трюк з Європою. Коли Європа вимагала від США посилення санкцій щодо РФ, то отримала ультиматум у вигляді вимоги США повністю відмовитися від закупівлі енергоресурсів у РФ та ввести тарифи проти Індії та КНР, які не змогла виконати. Зараз же у відповідь на заяву Володимира Зеленського про просування на 360 квадратних кілометрів, оточення російських військ і можливу перемогу у війні, Трамп не став сперечатися і дає Україні можливість воювати скільки зможе, або до кордонів 1991 року, але без американських ресурсів та допомоги. Вся відповідальність на Україні.
І, звичайно, Трамп незадоволений Москвою. Дуже незадоволений її спробами демонструвати силу і провалом американських надій на те, що особисті стосунки з Путіним і «червоні доріжки» приведуть до угодницької політики РФ. Тому зараз Трамп атакує політичну позицію і репутацію Москви, так само як він раніше атакував Київ або Брюссель.
В будь-якому випадку це тактика, і нас очікує в майбутньому ще багато змін, оскільки США продовжують тримати руку на пульсі війни.
Руслан Бортнік
