У липні 2025 року стало очевидно: Росія вкотре трансформує свою тактику війни проти України. На жаль, у цьому кремлівським стратегам не відмовиш: вони постійно видозмінюють форми своєї агресії, регулярно придумуючи щось нове.
Після усіх масованих атак по енергетичній та цивільній інфраструктурі, підприємствах, об’єктах логістики та звичайних житлових будинках ворог обрав нову ціль. Схоже, що тепер до цього списку додалися територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, більш відомі як ТЦК. У просторіччі ж — військкомати.
Лише за останній тиждень зафіксовані влучання в будівлі ТЦК у Кривому Розі, Полтаві, Кременчуці, Запоріжжі та Харкові. Не обійшлося без поранених і загиблих. Російське міноборони прямо визнало ці удари та заявило, що продовжить бити по військкоматам і в подальшому.
Таким чином, ми спостерігаємо чітку тенденцію, яка свідчить про перехід Росії до нової фази війни — не тільки суто фізичної, а й глибоко інформаційно-психологічної. Адже вкрай негативне ставлення багатьох українців до ТЦК чудово відоме та не є секретом. Саме тому удари по цих об'єктах можна стовідсотково вважати новою тактикою ворога.
Що означають удари по військкоматах, навіщо Росія почала це практикувати і чому, не дивлячись на будь-яке ставлення до ТЦК, не варто радіти таким атакам, як це вже роблять деякі громадяни? Видання UA.News разом із експертами розбиралося в ситуації.
Обстріли ТЦК: навіщо Путін це робить
Основною метою вже явно системних ударів по ТЦК є не знищення конкретного військового об’єкта, який здійснює мобілізацію. Точніше, не тільки це. Ключове тут — вплив на колективну свідомість українського суспільства.
Росія робить ставку на соціальні травми, внутрішні розколи та слабкі місця української держави і українського буття загалом — на втому від мобілізації та війни. Це класичний, ще давньоримський принцип divide et impera — «розділяй і володарюй».
Росіянам чудово відоме масове невдоволення українців системою мобілізації та переважно різко негативне ставлення населення до ТЦК. Тож ці атаки мають за мету абсолютно парадоксальну та абсурдну ціль: викликати співчуття до дій агресора, «сподобатися» українцям.
І, як би дико це не звучало — ця стратегія, на жаль, як мінімум частково спрацьовує. Під повідомленнями про удари по ТЦК соцмережі наповнюються коментарями з нотками схвалення, а то й відкритої радості.
Частина з цих дописів, очевидно, належить ворожим ботам і є складовою частиною російських інформаційно-психологічних кампаній. Але мусимо визнати, що багато коментарів залишили реальні, живі акаунти справжніх людей.
Хоча варто зазначити, що немало користувачів все ще не бачать нічого гарного в ударах по українській території як таких. Про що також окремо нагадують під час обговорень.
Хай там як, але подібні речі — симптом небезпечного явища: глибокого виснаження українського суспільства, яке втомилося від постійного напруження та неефективної політики держави. Росія намагається використати цей негатив і втому, запускаючи механізми саморуйнування української нації. Останні полягають у намаганнях підірвати довіру до державних інституцій, посіяти розбрат, остаточно деморалізувати та розколоти суспільство.
Атаки по ТЦК: чому вони стали мішенню
ТЦК — це ключова складова у всій військовій системі України. Саме ці установи відповідають за реєстрацію військовозобов’язаних, проведення мобілізаційної роботи, облік резервістів, медогляди, видачу повісток, обробку запитів про відстрочки, бронювання для критичної інфраструктури і багато чого ще.
Майже у всіх випадках саме через ТЦК проходять ті, кого мобілізували силоміць, або ті, хто змушений відстоювати свої права через суди, волонтерів, журналістів. Образ ТЦК за роки війни став перш за все асоціюватися не з обороною країни, а з насильством, страхом смерті і повальною корупцією.
Росія прекрасно розуміє ці настрої — і вдарила туди, де в українського суспільства найменше емпатії. Відтак ми маємо справу з безпрецедентною маніпуляцією свідомістю народу, де ворог позиціонує себе не як загарбник, а як «караючий меч справедливості» проти власної державної системи. Деякі Z-«воєнкори» пишуть про це прямим текстом.
Варто зазначити, що реальний військовий ефект таких атак достатньо обмежений. За даними відкритих джерел, в Україні функціонує понад 200 ТЦК. У кожному великому місті є як мінімум декілька таких об'єктів, а самі їхні функції нерідко бодай частково, але децентралізовані. Ця тенденція через атаки стане ще активнішою, про що вже напряму кажуть представники військкоматів.
Навіть у випадку повного знищення кількох десятків ТЦК мобілізаційна система все одно продовжить працювати — можливо, після максимум дуже невеликої паузи. Тобто зупинити мобілізацію у РФ не вийде. Ризики тут здебільшого організаційні й адміністративні, а не стратегічні. Тож атаки на ТЦК — це куди більше пропагандистський акт, ніж суто військова спроба паралізувати процес поповнення ЗСУ.
Чому не варто радіти ворожим ударам по ТЦК
Так, ніхто не заперечує того факту, що ставлення багатьох українців до ТЦК відверто негативне. Ніхто також не приховує регулярні випадки насильства і корупції в цих структурах. Але радість від російських обстрілів знаходиться поза межами розуміння.
Слід пам’ятати: кожен обстріл — це потенційна смерть, каліцтво, руйнування і трагедія. Це ракети та дрони, які влучають у мирні міста, де поруч із військкоматами знаходяться школи, лікарні, дитсадки, житлові квартали. У ТЦК можуть перебувати студенти, які прийшли оформити документи, робітники місцевої електростанції, яким робиться бронь, або насильно мобілізовані, які за кілька годин до цього просто йшли по вулиці у своїх справах.
Удари по таких об'єктах посеред білого дня несуть загрозу масових жертв серед цивільних. Не існує «гарних» та «правильних» обстрілів, навіть якщо ціль — об’єкт, до якого у суспільства дуже багато запитань. Радість від таких ударів — це по суті схвалення дій агресора, який щодня вбиває українців і знищує наші міста.
У всьому цьому кейсі чудово проглядається відверте безумство та шизофренічність ситуації, яка склалася. На четвертому році повномасштабного вторгнення Росія — держава, яка розв’язала несправедливу та геноцидну війну — раптом вирішила «сподобатися» українцям. Це не просто абсурд, а щось значно глибше.
Власне, саме через дії РФ почалася і триває мобілізація. Це ті самі люди, які вбивали в Бучі, які зруйнували Маріуполь та ще сотні населених пунктів, вбили та скалічили величезну кількість людей.
І зараз вони ж намагаються переконати суспільство, що удари по ТЦК — це щось хороше. Це класична кремлівська підміна понять. А ще — небезпечна, якоюсь мірою навіть витончена форма психологічної війни, на яку не можна вестися.
Думки експертів
Політтехнолог Олег Постернак вважає удари по ТЦК новою системною кампанією РФ. Він впевнений, що незабаром географія таких атак розшириться.
«Росіяни своїми ударами по терцентрам, крім ускладнення мобілізаційних процедур та механізмів соціальної підтримки військовослужбовців (не забувайте, що є ще й така функція у цих структур), прагнуть подібними терористичними витівками «збити» якусь частину українського суспільства в умовну групу «партія миру» на тлі емоційної ейфорії від примарного відчуття особистої вендети. У того, хто радіє фактам ударів по ТЦК (тобто, радіє загрозі життю співвітчизника-українця) і в своїй потаємній душі прокручує зловтішну сатисфакцію за свою психологічну травму — таки є біда з адекватною роботою когнітивного апарату.
В умовах фанатичної війни за ідентичність, коли громадянин України тішиться від смерті іншого громадянина України, а всі вони насправді в одному крою цілей оборони своєї землі і держави (хоч і суттєво розходиться із її методами, бо поріг справедливості у всіх різний) — це успіх ворога. ТЦК і СП це установа, яка об'єктивно не може розраховувати на репутаційний захист, довіру та підтримку з боку понівеченого війною суспільства. Власне, ці структури не створювались для цього із самого початку, але в уявленні переважної кількості громадян залишились класичними «воєнкоматами» з їх дрімучою канцелярщиною та правовою вакханалією… Волею обставин (факти порушень прав громадянин з боку працівників ТЦК, шалена інформаційна кампанія ворога в соцмережах щодо дискредитації мобілізації і зацікавленість певних кіл у суперечливому сприйнятті ТЦК з метою перенесення негативу на всю інституцію ЗСУ) терцентри замість ефективному інструменту комплектування та підтримки стали вадою оборони», — каже Постернак.
На думку експерта, ідеально було би в майбутньому вивести ТЦК з-під підпорядкування Сухопутних Військ і підпорядкувати безпосередньо Міноборони. А також поширити на них ефективні практики центрів рекрутингу, перетворити в адміністративно-сервісну службу, подібну до ЦНАПів.
А от екснардеп Борислав Береза дивиться на ситуацію досить радикально і при цьому дуже лаконічно.
«Все відбувається, як я і прогнозував… Росія системно наносить удари по будівлях ТЦК для протидії мобілізації. Будь-хто радіючий таким ударами — ворог та русня», — впевнений політик.
Резюмуючи: Кремль намагається вплинути на громадську думку України через її слабкості, внутрішні протиріччя та лінії розколу. Удари по ТЦК — це насамперед спроба зіграти на конфліктності суспільства. Та варто не забувати, що це все ще війна і все ще акти агресії та удари по українській території, від яких калічаться та гинуть саме українці.
