На європейських ринках дедалі менше російських товарів. Цього року імпорт з країни-агресорки до ЄС почав падати відчутними темпами. Чи пов'язано це з санкціями та чи можуть українські виробники замінити росіян на нових ринках – в інтерв'ю UA. NEWS розповідає Денис Шемякін, директор Команди підтримки реформ Міністерства економіки.
Денис Шемякін: На мою думку, показовим є падіння імпорту з рф. Я не знаю, чи це діють саме санкції, чи це політичне рішення країн Євросоюзу. Але факт є фактом – присутність російської продукції на європейському ринку значно зменшується.
У європейських країнах розуміють, що від російського стратегічно треба відмовлятися. Так само, як вони зробили з газом. Хоча там йшлося про енергетичну безпеку, і не в ціні було питання. Я думаю, що росія готова була і ціну знизити, і більше продавати. Але європейці розуміли, що це - велика залежність. Ми ж хочемо налагодити з ними співпрацю у такому форматі: не лише закликати відмовлятися від російських товарів, але й пропонувати натомість свої.
І як проходить заміщення російського експорту нашими товарами?
Денис Шемякін: Так, процес відбувається. Якщо подивитися аналітику за 2022 рік, то вона була не надто втішною. Торік експорт із російської федерації впав не так сильно, навіть був на рівні 2021 року за рахунок підвищення цін. Але вже з 2023-го помітна динаміка – за 6 місяців падіння приблизно на 70 %. Як бачимо, Європа відмовляється від російських товарів.
Зараз ми опрацьовуємо аналітику і показуємо від яких товарних груп країни-агресорки ще можна відмовитися. Оскільки ще є країни та бізнеси, які досі купують російську сировину, наприклад, залізну руду. Але ми можемо заміщати цю експортну позицію. І цей процес заміщення продовжується. Російський експорт просідає. Єдине, ми хочемо перевірити, чи немає там торгівлі через інші країни. Щоб не допустити перепродажу товарів, скажімо, через Туреччину.
Загалом щодо заміщення експорту рф скажу так: це вікно вже закривається. Бізнеси уже перебудовуються під існуючі правила. Європейські компанії самі зацікавлені отримати частку ринку замість росіян. Тобто, там – Real politiс. З одного боку - нам дають снаряди і підтримку, але щодо товарів, особливо з доданою вартістю, ситуація інша. У них теж є свої проблеми, своє безробіття, вони теж конкурують.
Але, зверну увагу, поки що вікно можливостей не зовсім зачинене. У нас є аналітика: що постачала рф на західні ринки крім нафти та газу. Там було і машинобудування, і меблева продукція. Тобто, там досить багато продукції, яку технологічно наші компанії можуть заміщати не гірше. Ми так і позиціонуємо український бізнес на ринку - не просимо преференцій, а лише допуску до чесних тендерів.
Водночас є питання до українського бізнесу. Він не готувався до виходу на закордонні ринки. Ми колись спілкувалися із підприємцями із машинобудівного кластера у Мелітополі. Вони доводили: "Навіщо нам експорт? Ми ось тут, через паркан, продаємо. У нас бізнес йде добре. А якщо виходити за кордон, то треба "заморочуватися", якесь митне оформлення робити. Нам це не потрібно". Був такий підхід. Зараз - інакше. Всі розуміють, що всередині країни працює оборонний комплекс, і його забезпечують. А основні гроші – на закордонних ринках.
У яких секторах нам найбільше вдалося замістити росіян?
Денис Шемякін: Ми зараз відходимо від того, щоб тільки заміщати росію. Це було на початку. Зараз ми дивимося, де більш стратегічно інтегруватися у ланцюжки постачання. Нас не скрізь готові розглядати, наприклад, де продукт з великою складністю, обладнання, від якого щось критично залежить. Але точно готові розглядати, як постачальника компонентів, матеріалів, якихось частин і вузлів, якщо йдеться про складне машинобудування. Тобто, йдеться не тільки про сировину. У нас багато компаній, котрі і до війни, і зараз постачають компоненти Фольксвагену та іншим машинобудівникам. Мають компетенцію.
Наскільки вдало виходять на зовнішні ринки виробники харчів?
Денис Шемякін: Із харчами Україна гарно виходить на всі ринки - і за ціною, і за якістю. Що варто зрозуміти українцям про глобальні компанії? А те, що для них ціна – це навіть не третій чи п'ятий фактор в ухваленні рішень. Там ключове – надійність, якість. Тому що це дуже великі системи, які мають працювати безперебійно. І тут, на жаль, для нас є вирішальними воєнні ризики.
Мінекономіки зараз розробляє програму страхування воєнних ризиків. Таке страхування може перекрити витрати інвесторів. Але з точки зору торгівлі – проблему не вирішує. Ми спілкувалися із великими корпораціями, на яких працюють ризик-менеджери. І вони кажуть, що їм зручніше, закрити завод у росії і перенести виробництво в безпечне місце. Але не відкривати його в Україні, бо є ризики, що завтра вони не отримають якусь деталь, без якої вони не складуть тисячу машин. Тому так працює реальність. Але тут теж є вихід. Можна, наприклад, відкрити транзитний склад у Польщі. Тут ринкові механізми працюють. Наші бізнеси швидко адаптуються.
А що з експортом української агропродукції?
Денис Шемякін: Ми в Мінекономіки робимо проект для збільшення експорту товарів з високою доданою вартістю – «Export Booster». Ми розуміємо, що сировина – це не стільки про складність продажу, скільки про логістику, яка зараз є ключовим обмеженням. Експорт сировини іншими речами розшивається – це порти, Дунайське судноплавство, додаткові митні переходи. Тобто, треба збільшувати фізичні можливості для вивезення.
А ми взяли фокус на товари з високою доданою вартістю. Зараз Мінекономіки розробляє програми для підтримки переробки, гранти. Бо експорт таких товарів менше залежить від логістики. Поясню: якщо ти везеш якісь запчастини для АЗС, вартістю $10 тис, то собівартість транспортних витрат - максимум 5-10 %. А коли ти везеш вагон якоїсь сировини, то собівартість перевезення значно більша. Тому ми фокусуємося на товарах з доданою вартістю.
Що користується попитом?
Денис Шемякін: Крім зерна та інших нішових культур, користуються попитом ягоди, продукція малого землеробства. Цим займаються вже не маленькі фірми, а серйозні компанії, які спроможні виходити без посередників на закордонні супермаркети. І вони там продають свою продукцію, і виграють у традиційних європейських постачальників. Наприклад, Сербія – лідер з постачання малини. І Україна може з нею конкурувати на цьому ринку.
Справді, у нас не завжди купують якесь складне машинобудування – це дуже важко, і це більший цикл виробничий. Але ця можливість ще не закрита для нашої промисловості. Наприклад, у Прибалтиці та інших країнах - багато пострадянського обладнання. Там однакові фундаменти , однакові стандарти, тому машинобудівники можуть залучатися.
Я вважаю, що нашому бізнесу треба допомагати саме по доданій вартості. Тому що ми маємо серйозну конкуренцію, там важкий процес прийняття рішень. Треба розуміти як пройти сертифікацію. І ми бачимо сенс саме у такій підтримці і на цьому фокусуємося.
Один з викликів для українського малого та середнього бізнесу – це відповідність стандартам стійкої економіки. Чим ризикує виробник, який немає такої сертифікації?
Денис Шемякін: Так, ризики є. Європейські клієнти не будуть купувати твою продукцію, якщо ти не відповідаєш стандартам. Наприклад, у Нідерландах, це один з відсікаючих критеріїв. Вони просто не розглядають заявки компаній без сертифікатів, так званої, циркулярної економіки.
Але маємо і позитивні приклади. В Україні є компанія, яка виробляє кахель, а також пластикові плитки з відходів. Так от, вони продають такі плитки в 3-4 рази дорожче, ніж керамічні. Я здивувався, як їм це вдається. Виявляється, їхні європейські замовники розглядають лише продукцію, що відповідає екологічним стандартам, і навіть платять премію партнерам, які працюють за принципами циркулярної економіки.
На мою думку, це великий виклик для українських компаній. Наприклад, у Польщі тисячі таких сертифікованих компаній, а у нас – лише сотні. Тому нам є над чим працювати. І завдання держави - організувати навчання та підтримку таких виробників.
