Станом на квітень 2025 року в країнах Європейського Союзу, за даними Євростату, перебувають близько 4,3 мільйонів українських біженців. Майже всі ці люди знаходяться під програмою тимчасового захисту. Вона дозволяє легально проживати в Європі особам, які покинули свої домівки через бойові дії, а також працювати, отримувати грошову допомогу та користуватися цілою низкою соціальних програм в залежності від держави перебування.
Разом із тим, війна триває вже четвертий рік, а останнім часом багато говорять про можливе перемир'я. У випадку припинення вогню в Україні мільйони українських біженців можуть втратити свій правовий статус у ЄС, оскільки наразі країни Євросоюзу не мають чіткого плану щодо тимчасового захисту утікачів від війни після досягнення перемир’я.
Через що українські біженці бояться за своє подальше перебування в Європі та чому ці побоювання є, скоріше за все, безпідставними? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Що турбує українців у ЄС
Нещодавно вийшов резонансний матеріал видання Euractiv. Там зазначено, що мільйони українських біженців можуть втратити свій правовий статус у ЄС після припинення бойових дій в Україні. Це пов'язано з тим, що наразі країни Євросоюзу не мають чіткого плану щодо тимчасового захисту втікачів від війни після досягнення гіпотетичного перемир’я.
Власне, зупинитися можна вже на цьому моменті. Станом на зараз навіть раніше оголошене часткове припинення вогню фактично не діє. Сторони регулярно звинувачують одна одну в порушенні енергетичного перемир'я. Морське перемир'я взагалі залишилося поза дискурсом через неприйнятні умови РФ. Говорити про якесь всебічне припинення вогню в Україні, на превеликий жаль, поки що зарано.
Але навіть попри це українські біженці в ЄС занепокоєні. Справа в тому, що перебування українців на території Євросоюзу регламентується Директивою про тимчасовий захист. Нещодавно її дію продовжили на рік: до березня 2026-го. Вона дозволяє країнам ЄС надавати переселенцям право на проживання, роботу та доступ до послуг.
Однак у випадку миру ті держави, які прийняли українців, повинні будуть вирішити їхню подальшу долю. Програми допомоги доведеться згортати, а біженців або закликатимуть якомога активніше інтегруватися в місцеві соціуми, або спонукатимуть до повернення на батьківщину. Втім, конкретні рішення ухвалюватимуться на рівні кожної окремої держави ЄС.
Саме це і турбує громадян України. Багато хто переживає, що у випадку припинення війни їх можуть виселити з Європи та змусять повернутися. Небажання значної частини українців їхати додому зрозуміле — за даними соціологів, таких вже понад 52%. Разом із тим, скоріше за все, переживають біженці дарма.
ЄС не може примусово повернути українських втікачів додому без порушення міжнародного права. Згідно з Женевською конвенцією 1951 року та вже згаданою Директивою ЄС про тимчасовий захист, повернення осіб, які мають тимчасовий захист або статус біженця, можливе лише у разі, якщо в країні походження немає ніякої загрози їхньому життю чи свободі. А де гарантії, що війна навіть у випадку перемир'я не почнеться знову, що не буде більше ніяких обстрілів, що чоловіків прямо на в'їзді до України не чекатимуть представники ТЦК, що кордони будуть відкритими? Примусове повернення — це форма «рефулменту», що прямо заборонено.
Однак є ще одна важлива річ, яка робить «велике виселення» українців майже неможливим. Вона витікає не з логіки абстрактних цінностей, а з логіки чисто прикладної користі. Ця річ — демографія.
Чому Європі вигідно залишити українців
Чому українці взагалі так масово поїхали саме в Європу? Авжеж, через географічну близькість та умови, які створює ліберально і подекуди навіть соціалістично налаштований ЄС.
Приміром, у Польщі перебуває близько мільйона наших співгромадян. Це країна, з якою ми сусідствуємо, а їхня мова легша для сприйняття та вивчення, ніж, до прикладу, німецька. До того ж Польща виплачує грошову допомогу: до 400 євро на дорослу людину і до 190 євро на дитину.
Однак якщо подивитися на дані Євростату, то ми побачимо, що в Німеччині українців близько 1,2 мільйона. При цьому ФРН знаходиться далі від України, а їхня мова, культура та соціум не схожі на вітчизняну реальність.
Але в Німеччині значно ліберальніше законодавство, яке більш прихильно ставиться до біженців. До того ж Берлін виплачує найбільшу в ЄС грошову допомогу переселенцям: до 560 євро на дорослу людину та до 470 євро на дитину. Також країна допомагає з житлом, роботою, вивченням мови, тощо. Хоча зараз нова коаліція у ФРН планує дещо зменшити суми виплат.
Здається, що це якась одностороння вигода. Навіщо державі потрібно так багато людей з іншої країни, яким до того ж доводиться платити непогані гроші? Відповідь на це питання прихована в демографічній логіці.
Станом на зараз другий демографічний перехід в Європі давно закінчився. За різними оцінками, континент може перебувати на порозі третього. Простими словами це означає, що показники народжуваності, смертності та старіння населення в ЄС об'єктивно погані.
Всі без виключення країни Євросоюзу мають коефіцієнт народжуваності сильно нижче, ніж 2,2. Нагадаємо: аби держава демонструвала приріст населення, цей коефіцієнт має складати 2,2 дитини на одну жінку. Найбільші показники мають Франція і Румунія — 1,79, чого знову ж таки недостатньо. А загалом по всьому ЄС цей коефіцієнт — нижче 1,5.
Це породжує системні проблеми для Європи. Головна з них — поступове старіння населення, що характерно для всього колективного Заходу. Через досягнення медицини та гарний рівень життя люди живуть довше, що безумовно плюс. Мінус у тому, що з'являється все більше пенсіонерів, які збільшують навантаження на соціальну сферу. Чим сильніше роздута соціалка і чим більше у вас пенсіонерів — тим швидше сповільнюється ваша економіка.
Як Європа вирішує цю проблему? За допомогою мігрантів. Спочатку це були переселенці з Сирії, Лівії та інших країн цього регіону. Після 2022 шалений сплеск міграції забезпечили українці. Однак у першому випадку є суттєвий мінус: радикальні зміни етнічної, культурної та релігійної структури ЄС. Особливо це стосується західноєвропейських країн.
Так, у Великій Британії вже кілька років поспіль найбільш популярним ім'ям для новонароджених хлопчиків є не Джон, Джек чи Гаррі, а Мухаммад. А у Франції та Німеччині у деяких великих містах давно існують цілі квартали, де можна гуляти весь день і не зустріти жодного обличчя європейського типу зовнішності. А якщо вас там пограбують — далеко не факт, що ви зможете швидко зустріти представників поліції, які взагалі стараються оминати подібні райони. Не забуваємо також, що багато хто з таких «нових європейців» не працює, живучи на соціальну допомогу від держави.
І тут ми повертаємося до українців. Більшість біженців — це молоді жінки та діти обох статей. Це зазвичай дуже працьовиті білі люди, християни, які можуть швидко асимілюватися та не схильні порушувати закон і поповнювати ряди радикальних та/або терористичних угруповань. Діти легше сприймають чужі мови та навчальні програми, швидше адаптуються до нових умов. А жінки фертильного віку ще достатньо молоді, щоб працювати і народжувати нових дітей, які вже стануть повноправними громадянами ЄС.
Звичайно ж, не кожен біженець потрібен Європі. Пенсіонери або «утриманці», які принципово не бажають працювати, є навантаженням на будь-яку соціальну систему. Але таких українців у ЄС — меншість. Натомість у тій же Польщі 77% нових бізнесів відкриваються саме українцями.
Тобто українці та європейці — ментально майже одні й ті самі люди. Вони не є агресивними, швидко соціалізуються, багато хто має одну чи кілька освіт, професію та загальну працьовитість, яка притаманна нашому народу. Для держав Європи це ідеальний «матеріал», аби вирівняти демографічну ситуацію.
Ба більше: для цих цілей українців навіть замало. 4+ мільйони, розкидані по всьому ЄС — це гарно, але недостатньо. Тож можна очікувати, що Європа і згодом радо прийматиме нових переселенців. Наприклад, коли (якщо) відкриють кордони і безліч чоловіків воз'єднаються зі своїми родинами в ЄС.
Думки експертів
Українські соціологи по-різному ставляться до вищенаведених проблем та викликів. Так, директор Центру соціологічних досліджень «Пульс» Сергій Нуждін вважає, що дана тема зараз не є актуальною.
«Якщо чесно, мені ця тема абсолютно не цікава. Це все «пальцем у небо», тому що ніхто цього не знає», — зазначив Нуждін.
Натомість директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко погоджується з тим, що українцям у Європі не варто переживати. Якщо ці люди працюють та сплачують податки — ніхто їх просто так нікуди не вижене.
«Українці, скоріше за все, захочуть залишитися в Європі. Там робота, там родини, там соціалізація. Діти звикають до них країн, вкорінюються, сім'ї вкорінюються. І забрати їх звідти буде складно. За ці роки, коли мільйони опинилися за кордоном, втрачаються зв'язки з тими, хто залишився тут. На жаль, це незворотній процес. Багато дідусів і бабусь не дочекаються з Європи своїх дітей та онуків. Тож буде ще менше необхідності повертатися.
Європа буде видавлювати з себе лише непрацюючих. Ті, хто працюють — сплачують податки, а отже генерують прибуток. Тож більшість країн ЄС намагатимуться інтегрувати українців. Як соціолог, я не думаю, що західні держави будуть позбуватися наших громадян. У них є проблема з білим населенням та з арабо-африканським населенням. Так що скоріше я б сказав, що за наших людей будуть триматися, будут створювати умови, щоб вони залишалися, а не їхали. В Європі населення не просто старіє — змінюється його структура. Українці в цьому сенсі куди більш компромісний варіант, ніж африканці чи араби. Європейські держави це чудово розуміють, тож наших мігрантів так легко віддавати не стануть. Навіть у випадку перемир'я я цього не прогнозую», — впевнений Віктор Небоженко.
В якості висновків можна зазначити: поки що немає жодних передумов для того, аби у випадку завершення війни чи хоча б припинення вогню мільйони українських громадян «попросили» з Європи. Навпаки, ці люди є цінним активом для будь-якої держави.
Тому аж надто сильно переживати за своє майбутнє логічніше тим українцям, які залишилися всередині України. Особливо якщо це чоловіки призовного віку чи мешканці територій і зон ведення бойових дій. Якщо ж ви — українець чи українка в Європі, ви працюєте, вчите мову та інтегруєтеся у суспільство тієї країни, де проживаєте — з великою вірогідністю вашому подальшому перебуванню в ЄС нічого не загрожує.
Микита Трачук
