25 березня 2025 року – день, який має всі шанси увійти в історію. Якщо все буде добре, то згодом історики назвуть цю дату початком руху до реального миру та завершення війни, першим кроком на цьому шляху. Якщо ж все зірветься, то день все одно увійде в історію – як втрачена можливість.
Звичайно, йдеться в даному випадку про декларації щодо часткового, тимчасового, але перемир’я між Україною та Росією. Про це вчора синхронно заявили як у Києві, так і у Москві з Вашингтоном. Дана угода стала результатом довгих та складних переговорних раундів у Саудівській Аравії.
Україна та Росія за посередництва США оголосили досить обнадійливі речі. Зокрема, вирішили припинити обстріли енергетичної інфраструктури один одного, а також домовилися про припинення вогню в акваторії Чорного моря. Однак за цією на перший погляд обнадійливою риторикою ховається безліч нюансів та невирішених питань. В перспективі вони можуть з легкістю зірвати перемир’я, яке ще навіть до ладу не почалося.
То про що ж вдалося домовитися, якими є нюанси та деталі, що може завадити сторонам дотримуватися режиму часткового припинення вогню і чи є майбутнє у цього процесу? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Про що домовилися сторони
Власне, основним та найголовнішим результатом переговорів у Саудівській Аравії стало офіційне оголошення про 30-денне часткове припинення вогню. Воно стосується лише двох кейсів: енергетичної інфраструктури та Чорного моря.
З одного боку, це дуже мало, з іншого – ще кілька місяців навіть про це ще не йшлося, і про жодне припинення вогню не могло бути й мови. В публічному дискурсі взагалі була відсутня ця ідея.
Якщо заходи, стосовно яких домовилися сторони, дійсно запрацюють хоча б наполовину, це стане дуже важливим кроком до майбутнього миру. Здатність Москви та Києва дотримуватися домовленостей під наглядом США та інших партнерів продемонструють готовність торувати далі шляхом завершення війни.
Обидві конфліктуючі сторони зацікавлені в тому, щоби домовленості виконувалися. Причому зацікавлені суто практично.
Україна, чия енергосистема за понад три роки війни зазнала руйнівних атак, потребує «передишки», ремонту та покращеного захисту. Чорноморська торгівля також життєво необхідна як для Києва, так і для Москви і навіть всіх третіх країн, які залежать від експорту цією акваторією. Нарешті, для США та Саудівської Аравії примирення ворогуючих держав важливо в репутаційному та міжнародно-гуманітарному контексті.
Такі різні позиції
На перший погляд, сама новина звучить дуже оптимістично: Україна та Росія за участі Америки домовилися про часткове припинення вогню. Однак якщо розбиратися в питанні та вивчати позиції сторін, одразу ж розумієш: ніякої угоди насправді досі немає. Максимум, що є – декларація про наміри. А фундаментальні розбіжності починаються навіть у визначенні дати, з якої починає діяти перемир’я.
Так, Україна і США дають зрозуміти, що мораторій на удари по енергетиці має вступити в дію вже з 25 березня. При цьому вказується необхідність вироблення певних «механізмів» для реалізації. А от Росія вважає, що «енергетичне перемир’я» почалося ще з 18 березня, коли Путін і Трамп поговорили по телефону.
Щодо «чорноморського припинення вогню», то тут позиції Києва і Вашингтона синхронні: воно нібито має почати діяти вже знову ж таки з 25 березня. Тоді як росіяни взагалі, схоже, не вважають, що цей аспект угоди вступив у силу. Вони висувають цілий ряд доволі жорстких і безкомпромісних умов – і лише після цього хочуть дати добро на початок дії перемир’я.
Зокрема, російська сторона бажає мати змогу контролювати судоходство та обстежувати судна під час їхнього руху. Таке вже було: на перших етапах дії «зернової угоди», підписаної в 2022 році. Тобто Москва планує контролювати всі поставки, які йдуть в українські порти, аби по морю ми не отримували військові вантажі. Ані Америка, ані Україна ні про що таке не кажуть й близько.
В свою чергу, Київ вимагає припинити військову присутність російського флоту в західній частині акваторії. В Кремлі очікувано про це нічого не знають – або роблять вигляд, що не знають.
Також Росія готова припинити вогонь у Чорному морі лише тоді, коли США знімуть санкції з «Россільгоспбанку» та інших фінансових організацій, які задіяні у міжнародній торгівлі продовольчими товарами. Ці організації необхідно буде заново підключити до системи SWIFT та відкрити їм усі легальні кореспондентські рахунки. Тобто Москва вимагає від американців скасувати цілий список обмежень і санкцій, який стосується російської міжнародної торгівлі.
В цей же список забаганок РФ додала зняття санкцій з компаній, які виробляють та експортують продовольство та мінеральні добрива, з компаній-страховиків, з російських портів, обмеження на постачання сільськогосподарської техніки та техніки для виробництва добрив, тощо. Знову ж таки: в пресрелізі Білого дому нічого з цього немає, а президент Зеленський вже звинуватив Кремль у брехні та зриві щойно досягнутих домовленостей.
Наразі США ще не дали згоди на ці умови Росії. Американська сторона заявила, що «уважно вивчає» російські пропозиції. Максимум, який публікувався в пресрелізі США, стосувався того, що Америка «буде сприяти відновленню сільськогосподарського експорту РФ». Про жодне зняття санкцій там не йшлося.
Та навіть у випадку, якщо Вашингтон на це погодиться – санкції не ліквідуються помахом чарівної палички в одну мить. Це може бути довгий процес. До того ж не тільки США накладати санкції на РФ, а й інші західні держави. Однак весь цей час, згідно з позицією Росії, «чорноморське перемир’я» працювати не буде – адже санкційні обмеження продовжують діяти.
У підсумку виходить, що пресрелізи всіх трьох сторін не просто «відрізняються у трактуваннях». Вони подекуди відрізняються фундаментально, і жодною згодою тут навіть не пахне. Принаймні так це видається сьогодні.
Тобто головне, що треба розуміти: ніякої угоди про перемир’я ще немає. Заяви Білого дому, Кремля та ОП дуже сильно різняться між собою. Є незрозумілість у термінах, немає вирішення ключових проблем, відсутні, врешті, механізми контролю. Про це далі детальніше.
Моніторингові проблеми
Мабуть, один з найбільш неоднозначних моментів домовленостей – питання щодо механізмів контролю. Сторони поки що не конкретизують цей кейс. Є інформація, що моніторингом будуть займатися США і, можливо, невідомі «треті країни». Про це, зокрема, заявив український голова держави, хоча й не навів жодних подробиць.
«Ми розуміємо, що… у нас домовленості з США, для нас вони головні, хто відповідає за моніторинг. А які це треті країни – американська сторона підіймає питання, чи не проти всі третіх країн... Це може бути Туреччина, якщо йдеться про море. Якщо йдеться про енергетику, то це може бути Саудівська Аравія. Поки що це «може бути». Сьогодні хтось має це моніторити», - пояснив президент, хоча від цього пояснення нічого не стало зрозуміліше.
Питання залишається тим самим: яким чином буде здійснюватися контроль над дотриманням перемир’я? Чи будуть створені спеціальні наглядові місії або якісь моніторингові групи? Хто та на яких правах туди увійде? Як сторони будуть реагувати на порушення, котрі обов’язково траплятимуться? Чи обговорений механізм комунікації на випадок інцидентів – чи всі домовленості автоматично вважатимуться недійсними?
Таких питань дуже багато, а відповідей на них немає. Але в такому випадку будь-які угоди залишаться лише деклараціями про наміри. При цьому «мирні наміри» тієї ж Росії, з її величезним списком забаганок, ми чудово бачимо.
Загалом же в обговореннях тимчасового часткового перемир’я погляди суспільства та експертної спільноти діляться на дві великі частини. Скептики кажуть, що угода в кращому випадку стане тактичною паузою. Оптимісти ж сподіваються, що навіть дуже часткове припинення вогню може стати першим кроком до сталого миру та масштабних домовленостей.
Але варто не обманювати себе: якщо з такою кількістю нюансів, деталей і моментів неспівпадіння сторін часткове перемир’я взагалі запрацює хоч на якийсь час і у якомусь вигляді – це вже буде справжнє політичне чудо (або дуже серйозний контроль і примус США, що звучить більш реалістично).
Думка експерта
Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік скептично оцінює ініціативи стосовно перемир’я. Експерт визнає правильність руху сторін в бік мирного врегулювання і вітає це. Однак зазначає, що до реальної угоди про припинення вогню, на жаль, ще дуже далеко.
«Угоду про перемир'я не укладено. Її поки що не існує. І ми бачимо, що заяви Білого дому, України та РФ відрізняються у багатьох суттєвих деталях. Ми можемо говорити про зближення позицій, про дуже правильні кроки, але угоди про перемир'я поки що не існує.
В цих переговорах мене турбують кілька речей: стратегічних і тактичних. З стратегічної точки зору ми бачимо, що Трамп почав працювати, скажімо так, методом індукції в політиці… Від конкретного до загального. Тобто це найлегший підхід. Але при цьому це все одно довго, тяжко і є величезний ризик, що переговорний процес на певному етапі буде заблоковано або він зупиниться чи зруйнується. З тактичної точки зору ми бачимо, що незважаючи на загальну спільність заяв, Росія продовжує наполягати на своїх вимогах, і з 2023 року майже нічого нового тут немає: і «Россельхозбанк», і SWIFT, і експорт добрив, і так далі. Все це ми чули раніше, суттєвої зміни позиції з боку РФ немає», - зазначає Бортнік.
Політолог каже, що його дуже насторожує різниця підходів сторін у трактуванні часу, з якого потенційна угода може почати працювати. Для України це негайно після оголошення заяв, для РФ – момент після виконання її умов, а США зберігають невизначеність.
«Навіть у такому критично важливому елементі, як час вступу в дію угоди, ми бачимо настільки глибокі протиріччя між сторонами! Відсутній фактично повністю елемент спостереження. Україна вважає, що США мають спостерігати за діями Росії, Росія вважає, що США мають перевіряти Україну. Відсутній спільний строк вступу угоди в силу, відсутня сама угода, а є тільки заяви сторін, відсутній механізм контролю, наявні дуже серйозні протиріччя», - констатує Бортнік.
Експерт вважає, що сам курс продуктивний: спершу намагатися вирішити малі речі, а потім переходити до стратегічних питань, які призвели до війни.
«Ми кажемо про нову модель безпеки в Східній Європі, ми кажемо про гарантії безпеки для окремих країн, для Росії, тощо… Поки що досягнуто дуже незначного прогресу в частині переговорів, незважаючи на правильно обраний курс на досягнення миру. Але разом із тим прогрес поки дуже незначний», - резюмував Руслан Бортнік.
В якості висновків можна сказати наступне: наскільки серйозними є наміри сторін дотримуватися перемир’я, продемонструють вже найближчі дні або тижні. Якщо припинення вогню дійсно запанує хоча би в окремих локаціях – це може в майбутньому стати переломним моментом. Якщо ж Москва і Київ швидко повернуться у попередню точку тотальної війни без жодних компромісів – ми змушені будемо констатувати, що йшлося про чергову політико-дипломатичну ілюзію та гру.
І хоча відкорковувати шампанське, бо «скоро вже мир», поки що зарано, не варто й повністю відкидати саму можливість сторін рухатися мирним треком. Страшна війна триває аж четвертий рік, це величезний і довгий термін. Навіть маленька надія на завершення цього божевільного кровопролиття – вже дуже багато. Оскільки ще декілька місяців тому слів «перемир’я» чи «припинення вогню» в принципі не існувало у публічному наративі.
Микита Трачук
