Питання проведення виборів в умовах повномасштабної війни, яка триває вже майже чотири роки, набуло нового та гострого значення після чергової заяви президента США Дональда Трампа. У вівторок, 9 грудня, він заявив, що Україні «давно пора провести вибори», адже все це «вже не схоже на демократію». Ці слова стали потужним елементом тиску на Київ, який поставив під сумнів не лише внутрішні процедури, а й саму легітимність української влади в очах ключового союзника.
Такий тиск вимагав негайної реакції з боку влади, і президент Володимир Зеленський її надав. Однак його відповідь, яка формально виглядає як згода та готовність дати громадянам право волевиявлення, при детальному аналізі розкривається як технологічний маневр, покликаний перекласти вимогу та відповідальність на міжнародних партнерів і внутрішній парламентський процес.
За цим маневром криється розуміння того, що будь-які реальні вибори в умовах, що існують станом на кінець 2025 року, є не тільки неймовірно складними з технічної та організаційної точки зору, а й потенційно дуже небезпечними для всіх громадян, які вирішать прийти на дільниці. Також, судячи з поведінки голови держави, в глибині душі він явно роздратований такими заявами американського лідера та волів би зараз не підіймати тему електоральних перегонів.
Що ж означають слова Зеленського про вибори і чи дійсно можливо провести їх під час війни вже найближчими місяцями? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Технології та маневри: чому Зеленський формально погоджується на вибори
Відповідь Володимира Зеленського на заяву Трампа є класичним прикладом швидкого політичного реагування в умовах кризи. Якщо прослухати голосове повідомлення президента, то добре чутно, що він неабияк роздратований цією ситуацією. Однак замість того, аби відкидати вимогу, вступати в конфронтацію чи відповідати різко лідеру країни, відсутність підтримки якої може поставити під загрозу саме існування України, він обрав стратегію такого собі «відбиття м’яча на поле опонента», або ж перенесення тягаря вимоги. Ця стратегія працює в кілька етапів і базується на в цілому логічних аргументах.
Перший крок — формальна згода. Зеленський не говорить «ні». Навпаки, він заявляє про свою готовність провести вибори вже за 60-90 днів. Цим він технологічно знімає з себе непрямі, але явні звинувачення в авторитаризмі або небажанні дотримуватися демократичних норм. Він позиціонує себе не як перешкоду, а як виваженого партнера, який готовий співпрацювати.
«Якщо хтось думає, що в Україні не проводяться вибори, тому що я чіпляюся за крісло президента — це абсолютно неадекватна історія», — заявив Зеленський.
Другий та ключовий крок — висунення превентивних умов, виконання яких лежить поза прямим контролем голови держави. Він визначає два центри відповідальності. Перший — внутрішній, законодавчий: Верховна Рада має змінити закон «Про правовий режим воєнного стану», який зараз прямо забороняє будь-які виборчі процеси.
Таким чином питання перетворюється з президентського на парламентське. Депутатам — серед яких, до речі, немає єдності щодо цього питання — надається роль тих, хто має знайти консенсус і прийняти це рішення під час війни. Це створює внутрішньополітичний буфер для Зеленського.
Другий центр відповідальності — зовнішній, і він є найважливішим: США та ЄС мають «забезпечити безпеку» виборчого процесу. У конкретному випадку це означає або припинення вогню з Російською Федерацією, або ж закриття неба над Україною, інших варіантів тут немає. Це простий, але дієвий хід з політтехнологічної точки зору.
Фактично, Зеленський перекладає відповідальність та каже Трампу: «Ти хочеш, щоб в Україні пройшли вибори? Зроби так, щоб у нас були умови, припини війну або домовся про те, аби Путін перестав стріляти». Це переводить дискусію з питання внутрішньої політики України на питання ефективності зовнішньої політики та здатності самого Трампа впливати на Кремль. Оскільки гарантувати безпеку в умовах продовження повномасштабних бойових дій — фізично нездійсненна затія, умова виглядає розумною, але її невиконання автоматично робить проведення виборів неможливим через відсутність безпеки, а не через небажання влади.
«Це питання сьогодні підіймає Трамп… Я готовий до виборів. Мало того, я прошу зараз США, можна з європейцями, забезпечити безпеку для проведення виборів. І тоді в наступні 60-90 днів Україна буде готова до проведення виборів, я особисто маю на це волю. Я прошу, щоб депутати підготували законодавчі пропозиції щодо можливості зміни законодавчих основ та закону про вибори під час воєнного стану», — ось повна цитата відповіді президента.
Отже, ця комунікаційна стратегія дозволяє досягти кількох цілей одночасно. По-перше, вона захищає від звинувачень в автократії. По-друге, вона переносить політичну ціну та ризики прийняття рішення про вибори на парламент і, головне, на західних партнерів. По-третє, вона викриває потенційну нездійсненність вимог Трампа, переводчи їх у практичну площину: демократія потребує миру, тож спершу домовляйтесь про мир.
Врешті, це дає Зеленському можливість виграти час і зберегти статус-кво, залишаючись у ролі лідера, «батька нації», що бореться за виживання держави, а не в ролі одного з кандидатів у передвиборчих перегонах. Тож очевидно, що реальної підготовки до виборів станом на зараз не ведеться: триває політична гра за збереження легітимності та міжнародної підтримки в умовах серйозного тиску.
Вибори під час війни: юридичні та практичні бар’єри
Навіть якщо абстрагуватися від політичної гри та припустити наявність щирої волі до проведення виборів, на цьому шляху постає низка фундаментальних перешкод, які перетворюють конкретну ідею на суто теоретичну. Ці перешкоди можна розділити на три категорії: юридично-конституційні, організаційно-технічні та морально-етичні, пов’язані з базовими принципами демократії.
З юридичної точки зору ситуація суперечлива, але не безвихідна. Конституція України не містить прямої заборони на проведення виборів під час воєнного стану. Стаття 108 Конституції чітко визначає п’ятирічний термін повноважень президента, а стаття 85 — Верховної Ради. Продовження їх повноважень у надзвичайних ситуаціях здійснюється через окремі закони, що й було зроблено.
Тут основною перешкодою є Закон України «Про правовий режим воєнного стану». Його стаття 19 прямо забороняє проведення виборів будь-якого рівня на період дії воєнного стану. Таким чином, для старту виборчого процесу необхідно або скасувати воєнний стан, або внести до цього закону зміни, що дозволять виняток. Останнє технічно можливо, але вимагає широкої політичної волі парламенту і президента.
Однак навіть якщо уявити, що юридичні бар’єри подолані, виникають масштабні організаційно-технічні проблеми. Перша та найочевидніша — фізична безпека громадян. Проведення виборів передбачає масове скупчення людей на дільницях, роботу десятків тисяч членів виборчих комісій, безпечне транспортування бюлетенів та протоколів, тощо. В умовах щоденних обстрілів та високої ймовірності диверсійних актів це перетворює будь-яку дільницю на потенційну ціль. Забезпечити належний захист по всій території країни, включаючи прифронтові області, неможливо ані технічно, ані фінансово.
Є, звичайно, варіант з онлайн-голосуванням, але тут одразу ж постає безліч питань стосовно кібербезпеки та можливого «малювання» потрібних результатів. Проконтролювати цей процес надзвичайно складно.
Друга проблема — електоральна розмежованість. Мільйони українських громадян перебувають на тимчасово окупованих територіях, де проведення будь-яких українських виборів виключено. Мільйони за кордоном як біженці, і далеко не всі з них мають доступ до консульських установ та можливості віддати свій голос. Ще сотні тисяч мобілізовані та служать у ЗСУ, де доступ до дільниць або мобільних комісій вкрай ускладнений. Як забезпечити їхнє право голосу? Який механізм може гарантувати таємність, свободу вибору та швидкий підрахунок для військовослужбовця «на нулі»? На ці питання сьогодні немає відповідей.
Третя проблема — морально-етична, пов’язана з самою сутністю демократичних виборів. Демократія — це не лише технічний акт голосування, а й процес вільної конкурентної боротьби ідей та програм. Для цього потрібні свобода слова, свобода зборів, свобода преси та рівний доступ кандидатів до медіа. Режим воєнного стану природно обмежує всі ці свободи: діє комендантська година, заборонені масові заходи, безліч медіа працюють в умовах цензури або самоцензури з огляду на безпекову ситуацію, а ключові телеканали об’єднані в єдиний марафон, підконтрольний чинній владі. Проведення справжньої, конкурентної передвиборчої кампанії в таких умовах є неможливим.
Як умовний опозиційний кандидат може критикувати чинну владу, якщо ця критика може бути кваліфікована як «антидержавна діяльність» або «підігравання ворогу»? Ніхто просто не захоче цього робити. Як проводити мітинги чи дебати під загрозою повітряних ударів? Крім того, виникає глибоке етичне питання: чи може суспільство, яке щодня переживає жертви та трагедії, морально та психологічно переключитися на передвиборчі політичні чвари, характерні для українського електорального процесу? Знову ж таки відкрите питання.
Нарешті, є ризик нелегітимності кінцевого результату. Будь-які вибори, проведені без значної частини населення (окуповані території, мільйони біженців за кордоном, тощо), тим паче без гарантій безпеки та свободи висловлювань, можуть бути поставлені під сумнів. Їхні результати не визнають ані Росія, ані, можливо, деякі міжнародні партнери, що створить додаткові загрози та виклики.
Резюмуючи, питання виборів під час війни — це не тільки питання технічної організації чи політичного бажання. Це також і питання наявності самих умов для демократії, головними з яких є безпека та свобода. Поки тривають бойові дії і діє воєнний стан, будь-які спроби провести голосування будуть, вірогідніше за все, лише імітацією демократичного процесу, яка не зміцнить, а навпаки — підірве довіру до інститутів влади всередині країни та поза її межами.
