Тема можливого переходу України на євро у публічному дискурсі в цілому майже не обговорюється — це, як-то кажуть, «не на часі». Однак зараз кейс набув нового звучання після заяви заступника голови Національного банку України Сергія Ніколайчука. В інтерв'ю він повідомив, що після завершення процесу вступу до Європейського Союзу Україна візьме на себе зобов’язання у перспективі відмовитися від гривні та перейти на спільну європейську валюту, тобто на євро.
Водночас посадовець застеріг: цей шлях тривалий, складний, і навряд чи його вдасться реалізувати у межах 10-15 років. Щобільше, на його думку, навіть після цього терміну Україна знову оцінюватиме, чи варто взагалі позбавлятися власної національної валюти.
Відповідно до норм Європейського Союзу, нові члени в перспективі повинні приєднатися до єврозони. Але на практиці ситуація виглядає набагато складніше: не всі держави-члени ЄС ухвалили таке рішення, і в багатьох випадках це було усвідомлене та політично аргументоване гальмування.
Як відбувається перехід на євро і чому частина держав ЄС досі не зробила цього? Які плюси та мінуси впровадження євро для України? Чи варто нам взагалі планувати такий крок? Політичний оглядач Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Механізм переходу на євро
Обов'язок перейти на євро закріплений у Договорі про функціонування Європейського Союзу. Нові члени ЄС у перспективі мають інтегруватися в єврозону. Та в цьому питанні існує безліч виключень. Це країни, які, наприклад, домовилися про особливий чи спеціальний статус своєї національної валюти — та ж Данія. Або ж держави, у яких перехідний період затягнувся на десятиліття і навряд чи взагалі колись завершиться.
Загалом процедура переходу країни на євро чітко регламентована документами ЄС. Вона включає кілька ключових етапів.
Перше — це вступ до Європейського Союзу. Саме після набуття повноправного членства країна бере на себе зобов'язання інтегруватися у Європейський валютний союз. Хоча є й виключення: Чорногорія більше 20 років тому ввела євро, хоча досі не є членом ЄС.
Друге — приєднання до системи ERM II, тобто механізму обмінних курсів. Протягом як мінімум двох років країна повинна підтримувати стабільний курс національної валюти до євро в межах коливань до 15%.
Третє — виконання так званих «Маастрихтських критеріїв». Вони включають в себе контроль за інфляцією, дефіцит бюджету не більше 3% ВВП, державний борг не вище 60% ВВП, стабільні довгострокові процентні ставки, юридичну та інституційну сумісність із Європейським центральним банком, тощо.
Четверте і останнє — ухвалення рішення Радою Європейського Союзу та Європейським центральним банком щодо готовності країни до переходу. Після цього країна офіційно переходить на євро, починаючи поступово вилучати колишню національну валюту і заміщувати її загальноєвропейською.
Треба розуміти, що цей процес може тривати роками. Наприклад, сусідня Словаччина перейшла на євро за 5 років після вступу до ЄС, Латвія – за 10. Але водночас Болгарія, Румунія, Угорщина, Польща, Чехія, Данія і Швеція (а до 2015 року — і Британія) досі зберігають свої національні валюти. Причини — в економіці, політиці, національній ідентичності та елементарній прагматичності.
Основні аргументи проти переходу: втрата контролю над власною кредитно-грошовою політикою, неможливість власноруч девальвувати валюту задля підтримки експорту в кризовий період, ризики неврахування специфіки національної економіки з боку єдиної валютної політики, тощо.
Ще один вагомий привід відмовитися від євро — зростання цін після переходу. За даними Євростату, у багатьох країнах-новачках споживчі ціни зросли на 10% і більше впродовж року після переходу. Це є дуже чутливим навіть для заможних держав, не кажучи вже про «євробідняків» на кшталт Болгарії.
Євро замість гривні: вигоди чи втрати?
Інтеграція України до єврозони викликає суперечливі думки та оцінки. З одного боку, перехід на євро може вважатися важливим кроком до поглиблення європейської інтеграції та економічної стабільності. З іншого — існує реальний ризик втрати критично важливих для України інструментів економічного управління, особливо в умовах війни, післявоєнного відновлення та хронічної економічної нестабільності.
Одна з основних переваг переходу на євро — зменшення транзакційних витрат у зовнішній торгівлі, зокрема з країнами ЄС. На сьогодні Європейський Союз є ключовим торговим партнером України, а валютні операції створюють додаткові витрати для бізнесу та банківської системи. Єдина валюта дозволяє уникнути ризиків, пов’язаних із валютними коливаннями, спрощує ведення бізнесу, полегшує планування інвестицій та збільшує прозорість розрахунків. Крім того, спільна валюта потенційно здатна підвищити довіру до банківської системи країни та сприяти стабілізації інфляційних очікувань.
Ще одним потенційним плюсом євро є символічне та практичне посилення європейської інтеграції. Перехід на спільну валюту свідчитиме про довіру з боку європейських інституцій, відповідність макрофінансовим критеріям та стабільність економічної політики.
Втім, переваги євро не безумовні. Критично важливим фактором є втрата Україною можливості проведення власної монетарної політики. У випадку вступу до єврозони всі рішення щодо облікової ставки, інфляційної цілі, грошової маси та валютних інтервенцій прийматимуться Європейським центробанком. Це означає, що Україна втратить можливість самостійно регулювати свій валютний курс та процентні ставки у відповідь на кризи, фінансові шоки або коливання платіжного балансу.
Особливо серйозною є ця загроза в контексті статусу України як експортно орієнтованої економіки. Гнучкий курс гривні дозволяє підтримувати цінову конкурентоспроможність українських товарів на зовнішніх ринках. У разі переходу на євро така гнучкість зникає — це вже довели приклади Греції та Португалії, які втратили змогу девальвувати свою валюту під час економічної кризи 2009–2011 років. Внаслідок цього вони були змушені проводити болісні внутрішні скорочення витрат, що сильно вдарило по доходах населення.
Не менш важливо й те, що НБУ як інституція втратить одну зі своїх ключових функцій — управління валютною ліквідністю. Крім того, в умовах української реальності — з недовірою до банків, високим рівнем доларизації економіки та слабким контролем за тіньовим ринком — втрата національного емітента валюти може ускладнити фінансову стабільність у перехідний період. Також треба враховувати, що регулятор взагалі-то отримує надприбутки від операцій із валютними резервами та курсів валют. Ці кошти йдуть у державний бюджет, і їх втрата потребуватиме компенсації іншими джерелами.
Окремо слід зазначити витрати, які пов’язані з технічним переходом на євро. Заміна валютних запасів, банкоматів, касової техніки, а також друк нових документів, навчання персоналу — все це обійдеться державі в сотні мільйонів, якщо не в мільярди євро.
Таким чином, хоча перехід на євро несе певні переваги — зокрема, символічні та геоекономічні — для України він радше є політичним гаслом, ніж реальною стратегічною метою. Будь-яке рішення у цьому напрямку має прийматися не з ідеологічних міркувань, а на основі реального аналізу макроекономічних ризиків, цілей національного розвитку та потреб української економіки у гнучкості та суверенітеті.
Участь у єврозоні можлива лише після вступу до ЄС — приклад Чорногорії для нас не актуальний. Україна поки не є членом Союзу, а сам вступ найближчим часом геть не очевидний. Попри заяви про «європейське майбутнє», у самому ЄС існує суттєвий скепсис щодо реальної готовності України до інтеграції. Економічна відсталість, слабкі інституції, корупція та війна – все це гальмує процес.
Ба більше: навіть якщо вступ до ЄС відбудеться впродовж наступного десятиліття, перехід на євро – це ще окрема довготривала трансформація, яка дійсно може тривати не менше 10-15 років. Тож будь-які дискусії про заміну гривні на євро в найближчому майбутньому є суто гіпотетичними. Фактично це гадання на кавовій гущі і не більше того.
Думки експертів
Економічний експерт Юрій Гаврилечко різко негативно ставиться до самої можливості переходу від гривні до євро. Він не вбачає в цьому жодних плюсів для України.
«Мета тут може бути лише одна — остаточно закріпити за Україною сировинної бази для ЄС, зруйнувавши залишки промисловості, освіти, науки, тощо. Оскільки позбавлення можливості емітувати власну валюту означає для уряду країни втрату найвагомішового важеля впливу на економіку і в ній залишатимуться лише найпримітивніші галузі. Аграрна держава — ось що буде наслідком такої політики. Без жодних перспектив. А нашо це вкидається Нацбанком — це ще простіше. Подібні заяви — це інформаційна підтримка міфології: «ось зробимо як у Європі і заживемо…». Тобто звичайнісінький піар традиційного для українського істеблішменту карго-культу та меншовартості. Нагадаю, що Польща, яка мала гірші економічні позиції до вступу до ЄС, ніж Україна зараз, до цього часу зберігає свій злотий і саме завдяки власній монетарної політиці демонструє постійне економічне зростання, зберігаючи ґрунтовний аргумент для будь-якого переговорного процесу з Брюсселем», — зазначив Юрій Гаврилечко.
Економіст з 10-річним досвідом роботи в НБУ Вадим Сирота також вважає, що ідеї Нацбанку скоріше нагадують піар. Щобільше: піар, який вже десь на рівні пропаганди.
«Піар — наше все. І спроба дати заспокійливу пілюлю нашому суспільству. На початку 90-х були створені Маастрихтські критерії для входу в єврозону. Наприклад, державний борг не більше 60% ВВП. В Україні в наступному році він уже перевищить 100%. Другий критерій — дефіцит державного бюджету не більше 3% ВВП. В Україні — 19,4%. Повторюю: 19,4 відсотки! По рівню інфляції: +1,5% від єврозони. В Україні — 12%. Але інфляція в Україні нагадує погоду в смартфоні: температура одна, але відчувається геть по-іншому. Яка в нас реальна інфляція і яке зростання цін — зайдіть в магазин і побачите самі», — каже Сирота.
Експерт нагадує: 60-70% зовнішньої торгівлі України номіновано в доларах. А основним торговельним партнером у нас є Китай, як мінімум з точки зору імпорту. Але це ще не привід переходити на юані.
«Перехід у єврозону — це втрата монетарного суверенітету. Крапка. Я не буду коментувати, наскільки вона у нас ефективна. Але монетарний суверенітет — це те, що ми не залежимо від рішень у Франкфурті, у ЄЦБ і так далі… Загалом, все це — піар-акція, до того ж повністю відірвана від реальності. Але потенційно роль євро може зрости за двох факторів: конфіскації російських активів і збільшення інвестицій у відновлення з боку ЄС в контексті євроінтеграції. Та загалом, в найближчі роки — in bucks we trust», — впевнений Вадим Сирота.
Резюмуючи: Україна може зобов’язатися перейти на євро в разі вступу до ЄС. Але на практиці такий перехід не є ані обов’язковим за конкретним строком, ані безальтернативним. Щобільше: досвід багатьох держав-членів ЄС показує — зважена макроекономічна політика часто вимагає саме збереження національної валюти.
В умовах, коли Україна потребує максимального контролю над своєю економікою, коли веде війну та щоденно бореться за виживання – обговорення перспектив євро є другорядним і далеким від реальності. Насамперед слід зосередитися на економічній стабілізації, інституційній реформі та реальній інтеграції у європейський політичний простір. А валютне питання – це тема вже для іншої України, якщо вона колись взагалі буде: стабільної, мирної та впевненої у своєму завтрашньому дні.
