Обговорення ймовірного включення пункту про визнання анексії Криму Росією до умовного мирного плану адміністрації Дональда Трампа щодо врегулювання війни в Україні стало інформаційною бомбою. За інформацією ряду американських ЗМІ, хоча Україні прямо не пропонується визнати втрату півострова, США можуть зробити це самостійно, а Києву буде запропоновано «прийняти це до відома».
На перший погляд, йдеться про дипломатичний хід, спрямований на досягнення компромісу й припинення війни. Але за цією «прагматичною» формулою ховається надзвичайно небезпечний прецедент, який може радикально змінити світовий порядок, до того ж не на користь права, а на користь сили.
Цей сценарій не лише не наблизить завершення російсько-української війни, а навпаки — стане каталізатором нових конфліктів, руйнуванням основ міжнародного права, розгортанням політики реваншизму по всьому світу та остаточним підривом довіри до західних безпекових гарантій. І саме тому його не можна допускати.
Крим — символ руйнування післявоєнного порядку
Анексія Криму в 2014 році — це не просто захоплення території. Це — удар у саме серце міжнародного порядку, який почав формуватися після 1945 року, коли світ після Другої світової війни домовився більше не змінювати кордони силою. В основі нової архітектури безпеки лежали Статут ООН, Гельсінкський заключний акт 1975 року, численні міжнародні договори й інституції, які гарантували територіальну цілісність держав і забороняли військову агресію як інструмент зовнішньої політики.
Росія, ввівши війська в Крим, організувавши псевдореферендум під контролем озброєних сил та формально включивши півострів до свого складу, порушила всі ці принципи. Відреагувавши на це, міжнародне співтовариство засудило дії Кремля, а Генеральна Асамблея ООН підтвердила, що Крим залишається частиною України.
Ця позиція стала фундаментом для санкцій, дипломатичного тиску та підтримки України з боку західних партнерів. Проте визнання Криму Росією з боку США поставило б хрест на цій політиці. Це означало б, що міжнародне право більше не є обов’язковим для виконання, а сила — єдиний критерій легітимності. І що можна просто почекати нікчемний за історичними мірками час — 10-12 років — і твої завоювання визнає світ.
Ефект доміно: нові війни та нові анексії
Світ, у якому кордони можна змінювати шляхом війни — це світ, який на всіх парах прямує до хаосу. Якщо США, як головний гарант демократичного порядку на планеті, визнають силове захоплення території, цей крок відкриє скриньку Пандори.
З’явиться новий прецедент — якщо Росії вдалося анексувати частину іншої держави й через 11 років домогтися її визнання, то чому б не повторити це іншим? Та й врешті, США далеко не всі свої території отримали мирним шляхом. А що, якщо Гаваї знову вирішать стати незалежними або Мексика поверне свої історичні землі Техасу, Арізони та Невади?
Китай може активізувати спроби підпорядкувати собі Тайвань. Сербія — переглянути статус Косова, яке, до речі, першими визнали саме американці. Україна, до слова, Косово досі не визнала.
Туреччина може поставити під сумнів статус Північного Кіпру. Ізраїль — остаточно захопити всі історичні території Палестини. А що відбуватиметься в Африці, в Латинській Америці? Усі автократичні режими таким чином отримають сигнал: головне — мати потужну армію, витримку і готовність повністю ігнорувати міжнародне право. А результат обов'язково прийде.
Історія знає такі приклади: «мир» з Гітлером у 1938 році, коли заради ілюзорної стабільності було віддано Судети. Але що знає людство про «Мюнхенську змову»? Те, що це призвело до світової катастрофи. Цей крок тоді лише підштовхнув фюрера до нових завоювань. Аналогічно і зараз: визнання Криму підбадьорить Путіна і дасть старт новій ері агресивного ревізіонізму.
Ризики для України і західної коаліції
Для України такий крок стане тотальною геополітичною катастрофою. Він поставить під сумнів весь сенс спротиву, втрату сотень тисяч життів, віру в підтримку союзників, в західні цінності, тощо.
Це буде політична капітуляція без формального підпису. Причому не капітуляція України перед Росією, ні. Це буде капітуляція миру та справедливості перед цинізмом realpolitik, капітуляція всього міжнародного права перед амбіціями єдиної маленької людини, яка волею долі очолила Росію в 2000 році. Чи готовий на це світ? Питання дискусійне.
Українське суспільство, яке об’єднане навколо ідеї справедливості, буде шоковане — і сказати так означає не сказати нічого. Це спричинить кризу легітимності владних рішень, послабить мотивацію армії, створить новий вектор політичної дестабілізації. Водночас Росія отримає підкріплення: внутрішнє — у вигляді зміцнення позицій Путіна, і зовнішнє — у вигляді відчуття правоти та моральної переваги над усім світом, який погоджується з грубим правом сили.
Західна коаліція також постраждає. ЄС, Канада, Велика Британія, Японія та інші партнери України, які роками підтримували Київ, опиняться перед фактом: головний союзник — США — змінив курс. Це вдарить по єдності санкційної політики, роз’єднає Захід, змусить багатьох країн почати грати в реалістичні «ігри балансування» між Росією і США.
Думка експерта
Політолог Руслан Бортнік вважає, що відповідь на заяви президента України Володимира Зеленського про юридичне невизнання окупації Криму не вирішує проблему. А загалом — Крим ні за що не можна визнавати частиною Росії.
«Якщо США визнають Крим російським, це відкриє «ящик Пандори», подібно до ситуації з Югославією, коли окремі частини країни визнавалися легітимними, і інші держави почали активно визнавати їх. Наприклад, Косово визнали 107 держав з понад 190 членів ООН. Така ж історія може повторитися й з Кримом. Це вкрай небезпечний процес. Меморандум про те, що США ніколи не визнають Крим російським, на жаль, можна покласти туди ж, куди й Будапештський меморандум — у категорію документів, які в критичний момент не мають жодного значення. Це до питання про те, яку цінність мають подібні меморандуми, які ми так любимо підписувати... Замість того, щоб укладати міждержавні угоди, які підлягають ратифікації парламентами, ми займаємося підписанням формальних документів без зобов’язань. Фількіна грамота. Якщо США визнають Крим російським, інші країни підуть їхнім прикладом. Більше того, це призведе до скасування всіх кримських санкцій з боку США, оскільки вони втратять легітимність. Це відкриє можливість іншим країнам — китайцям, туркам та іншим — почати легально інвестувати в Крим під російською юрисдикцією. Це буде зовсім інша реальність… І тому ми повинні розглядати з РФ такий варіант. Це вина агресора і результат популізму наших еліт», — впевнений Руслан Бортнік.
Чи завершиться війна після визнання окупації Криму?
Аргумент про те, що визнання Криму допоможе завершити війну, є тотально хибним. Росія не воює за Крим — вона воює за повернення України до своєї орбіти, за відновлення впливу на пострадянському просторі, за встановлення у Києві проросійського режиму та за демонтаж європейської безпеки. Крим — це лише етап, це один із факторів, але не ціль і не зміст.
Визнання Криму не зупинить війну, а лише її легалізує. Москва отримає бажане і не відмовиться від Донбасу, Херсона, Запоріжжя. Навпаки — вона вважатиме, що стратегія очікування і натиску спрацювала. Це продовжить війну на інших фронтах, збільшить ставки і ризики ескалації.
Росія відчуває свою правду. І тому вважає себе сильною. І жодним чином Україна не зможе цього змінити. Залишається або протистояти, або прийняти.
У центрі цього питання — не лише Крим. У центрі — принцип: чи може сила замінити право. Якщо відповідь буде позитивною, світ перетвориться на арену, де виживає сильніший, а не той, хто дійсно має рацію.
США, як лідер вільного світу, повинні залишатися вірними своїм зобов’язанням перед міжнародним правом і партнерами. Будь-який крок у бік визнання окупації буде зрадою не тільки і не стільки України, але й усього порядку, збудованого після 1945 року. Порядку, який дозволив десятиліттями уникати великої війни в Європі.
Замість визнання треба шукати механізми реального примусу до миру — дипломатичні, економічні, військові. Але не ціною капітуляції моралі. Інакше завтра будь-яка інша країна може прокинутись під прапором іншої держави — без війни, але й без справедливості.
