У вівторок, 17 червня, Верховна Рада ухвалила Закон під номером 12066 «Про внесення змін до Єдиного державного реєстру військовослужбовців». На думку його авторів (серед яких в основному члени фракції «Слуга народу»), цей документ відкриває шлях до масштабної реформи військово-лікарських комісій (ВЛК). За документ проголосували 265 народних обранців.
Ініціатива, підтримана Міністерством оборони, позиціонується як відповідь на багаторічні системні корупційні зловживання в системі ВЛК, а також як прагнення цифровізувати військовий облік. Зокрема, планується унеможливити підробки висновків медичних комісій, зменшити людський фактор та зруйнувати монополію медико-військових структур на доступ до ухвалення рішень щодо придатності до служби.
На папері, як і завжди, все звучить досить гарно. Проте цей закон викликає питання з боку правозахисників, лікарської спільноти і суспільства.
Зокрема, багато хто побачив у новому документі потенційну загрозу конфіденційності медичних даних (медичній таємниці), які захищені як Конституцією України, так і профільним законодавством про охорону здоров’я. На тлі триваючої війни та потреби у поповненні особового складу Збройних сил зростають побоювання щодо можливого зловживання новими повноваженнями з боку ТЦК та серйозних порушень базових прав громадян.
То що ж змінить новий закон і чи дійсно тепер можна буде проходити ВЛК без візиту до ТЦК? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Офіційна позиція: цифровізація проти корупції
За словами заступниці міністра оборони Катерини Черногоренко, ухвалений закон передбачає системну перебудову архітектури ВЛК. Його головна мета — розділити функції медичної діагностики та адміністративного рішення, що повинно ліквідувати поле для корупційних контактів. У чинній системі лікарі та військові працювали в тісній зв’язці, що створювало численні можливості для фальсифікацій, незаконних рішень або хабарництва.
«Я переконана, що ця модель є вразливою до несправедливих рішень», — впевнена заступниця міністра.
Новий же механізм передбачає, що огляд здійснюється в цивільному закладі охорони здоров’я, який має контракт з НСЗУ.
Схема наступна: лікар вносить медичні дані до електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ), де вони засвідчуються цифровим підписом. Надалі військова комісія отримує ці дані в деперсоналізованому вигляді — тобто без ПІБ та контактів особи — і ухвалює рішення про придатність чи непридатність до служби. Таким чином, в теорії мінімізується контакт між особою і комісією, а також майже повністю нівелюється можливість домовитися з конкретним лікарем.
«Лікар не просто пише, що в людини, наприклад, вроджена вада серця — він формує висновок на основі обстежень, які фіксуються в системі. Підробити це майже неможливо», — запевнила Черногоренко.
Значним проривом вважається відв’язка ВЛК від територіального принципу. Це дозволяє проходити медогляд не лише за місцем реєстрації та приписки, а в будь-якому медичному закладі, що підключений до ЕСОЗ і має договір з НСЗУ.
У перспективі розглядається можливість вибору зручного ТЦК для взаємодії, щоби цифрові сервіси дозволяли будь-якому оператору військкомату отримувати необхідні дані про особу, незалежно від її місця проживання. Як стверджують у МО, це дозволить підвищити ефективність мобілізації, уникнути бюрократичного безладу та повернути довіру до системи.
Медична таємниця під тиском мобілізації
Попри позитивні очікування від нової цифрової моделі, критики законопроєкту вказують на серйозні порушення конституційних та правових норм. Зокрема, стаття 32 Конституції України гарантує, що «ніхто не може зазнавати втручання в особисте і сімейне життя», а також забороняє «збір, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди».
Щоправда, тут є поправка — «крім випадків, передбачених Конституцією, визначених законом та в інтересах національної безпеки». Скоріше за все, автори закону саме до цього і апелюватимуть у випадку подальшої критики: мовляв, оскільки мобілізація є питанням національної безпеки, то і питань до законності бути не може.
У свою чергу, стаття 39‑1 Основ законодавства України про охорону здоров’я закріплює право пацієнта на медичну таємницю. Сюди включається діагноз, причина звернення по допомогу та інші відомості, отримані під час лікування. Але цей нормативно-правовий акт взагалі авторами нового документу не згадується.
Реалізація нового закону де-факто передбачає автоматичне отримання гродманянином результатів ВЛК через застосунок «Резерв+» або за допомогою push‑повідомлень та SMS. Наприклад, людина може отримати сповіщення, що вона вже визнана придатною або непридатною до військової служби — без попередньої згоди на передачу її медичних даних у такий спосіб.
В цьому контексті виникають запитання: чи буде таке повідомлення фактично прирівнюватися до повістки? І якщо особа не з’явиться за нею, чи буде вона оголошена в розшук? Поки що на це відповіді немає.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що більшість медичних обстежень в Україні відбуваються без формальної згоди на обробку персональних даних у військових цілях. Таким чином, введення такого механізму може не лише порушити лікарську таємницю, а й поставити під загрозу права пацієнтів на приватність.
Громадяни згодом можуть почати уникати офіційних медзакладів, віддаючи перевагу приватним клінікам або самолікуванню – аби тільки «не світитися» в державній системі охорони здоров’я. Крім того, надмірна автоматизація та відсутність механізмів контролю з боку особи щодо своїх даних (наприклад, можливості опротестувати рішення ВЛК до його офіційного внесення до реєстру) створює додаткові ризики зловживань.
І все це відбувається на тлі загального зниження довіри до інституцій та правових процедур у період мобілізаційної кампанії.
Резюмуючи, новий закон про реєстр військовослужбовців справді має потенціал для позитивних змін. Це прозорість, цифровізація, боротьба з корупцією, зниження навантаження на систему ВЛК, спрощення процесу, тощо.
Проте важливо не ідеалізувати ситуацію. У документі закладено низку положень, які потенційно суперечать основним конституційним нормам і правам людини, насамперед щодо захисту персональних і медичних даних.
В умовах війни держава шукає способи забезпечити мобілізацію і ресурси для оборони, що абсолютно логічно. Але цей шлях не повинен проходити через ігнорування права на приватність та медичну таємницю.
Закон у нинішній редакції потребує доопрацювання. Варто чітко прописати, хто і за яких умов має доступ до медичних даних, як гарантується згода особи, чи може вона оскаржити рішення, як уникнути «цифрового примусу» через додатки та повідомлення. Інакше замість ефективної модернізації країна отримає зростання недовіри, саботаж системи охорони здоров’я, тінізацію діагностики і черговий відхід громадян від взаємодії з державою.
