Українське військо сьогодні стало значно відкритіше до жінок, українки можуть обрати різні посади — від штурмовичок, саперок і снайперок до кухарок і діловодок. Ситуація із забезпеченням теж дещо покращується, однак більшість особистих потреб військові досі закривають самостійно. Медіа UA.NEWS поспілкувалось із бойовою медикинею та штурмовичкою Оленою Риж. В інтерв’ю військова розповіла про власний бойовий шлях та підготовку до вступу у Сили оборони, становище і перспективи для жінок у ЗСУ, а також як за ці два роки змінилось українське військо.
Олена Риж — бойова медикиня, штурмовичка, служить в бойовому підрозділі, у лавах ЗСУ вже майже 2 роки. У цивільному житті Олена працювала у ресторанному бізнесі та була затребуваним коучем. Інтерв’ю записувалось на SHE Congress-2024, де військова була спікеркою, на цей захід Олена приїхала практично з передової.
До Збройних сил ви працювали у ресторанному бізнесі, а також проводили тренінги з сервісу та комунікацій. Що вас спонукало приєднатися до лав Сил оборони?
Олена Риж: Після початку повномасштабки і кількох місяців волонтерства навколо Києва, Чернігова, я зрозуміла, що не можу продовжувати жити і працювати як раніше та займатися тим, чим і раніше. Для мене це вже було неможливо. Країна дуже сильно змінилася, і я розуміла, що і я маю змінитись.
В якийсь момент до мене прийшло розуміння, що війна таки була з 2014 по 2022 рік. Звісно, я розуміла, що вона існує. Але про саму війну я нічого не знала і не брала ніякої участі. Я усвідомила, що протягом усіх тих восьми років (тоді ще восьми років) хтось боровся, гинув, залишав своє здоров'я для того, щоб у мене було життя. Щоб я мала можливість вчитися, розвиватися, працювати і жити своє красиве життя.
Зрештою я зрозуміла, що тепер настав мій час захищати і боротися. Це було як повернення боргу тим, хто робив це до мене. Я відчувала, що мені потрібно йти в військо.
Чи готувались ви якось до вступу до лав ЗСУ? Фізичні тренування, курси медиків?
Олена Риж: На старті я розуміла, що нічого не розумію — каламбурно, але так і є. Я нічого не знала про службу. Але я точно знала, що у війську потрібні гарні фізичні можливості, тому багато займалася спортом, бігала та всіляко готувала себе.
Паралельно я знайшла школу в Києві, яка займалася військовою підготовкою для цивільних. Записалася до них на курси і з першого дня зрозуміла, що точно зможу бути у війську.
Протягом трьох місяців перед службою, щовихідні я займалася військовою підготовкою. Це не зробило з мене воїна. Але дало можливість краще розуміти, що таке військова справа, яким є військове життя, з чим я буду стикатися, що таке такмед. Я точно знала, що піду на бойову посаду з першого дня роздуму. А навчання допомогло зрозуміти, що я можу бути кимось, хто стріляє і щось ще, поєднане з медициною. Так і вийшло — стрільчиня-санітарка.
Як змінились в армії умови для жінок за ці два роки?
Олена Риж: Коли я йшла на службу, мені доводилось систематично їздити до ТЦК в інший регіон. Я мешкаю в Києві, а прописана в Одеській області. Тричі потрібно було їздити туди, щоб спочатку домовитись, потім подати документи, щось донести, тощо.
У ТЦК я розповідала, що хочу піти на службу на бойову посаду. А на мене досить дивно дивилися, хоча й я не відчувала жодних супротивів чи образ. Моє командування, яке готове було взяти мене до лав 47-ї бригади, відстоювало мене. Командири просили у представників ТЦК, щоб я не проходила БЗВП (базову військову підготовку) у навчальному центрі, а навчалась одразу в підрозділі. Зазначу, що я не підписувала контракт, а йшла через мобілізацію.
Зараз же всі ці процеси зовсім інші. В кожному великому місті України є рекрут-центр, де людині розкажуть усе про службу, де її будуть супроводжувати, де дадуть можливість обирати. І це супер.
Є ще одна велика зміна — коли я йшла на службу наприкінці 2022-го року, жінок здебільшого приймали в кухарі, медики і на подібні посади. Тоді як зараз посад для жінок значно більше і вони дуже різноманітні. Це зв'язківці, фахівчині з БПЛА, мінометники, розвідники, снайперки, штурмовички, стрільці, санітарки.
Чи є ще зміни? Звичайно, наприклад, ситуація у Третій штурмовій бригаді, яка вийшла з полку “Азов”. В “Азові” жінки, як правило, служили в дуже тилових підрозділах, жінок із нетиловими посадами було одиниці. І потрапити в “Азов” жінці було важко. Коли “трійка” сформувалась, там залишилися аналогічні правила. Але я знаю жінок, які отримують там відношення на посади стрільця-санітара, це штурмовий напрямок.
Так, на службі досі зустрічаються командири, упереджені щодо жінок, які дозволяють собі поводитися з жінками зверхньо і непристойно. Я знайома з такими підрозділами і випадками. Але якщо командування поводиться неадекватно з військовою, то у неї є можливість написати звернення до різних організацій, яких зараз стало більше. І в результаті командира можуть навіть зняти. І такі історії є.
Чи є таке, що подібні інциденти намагаються приховати?
Олена Риж: Звичайно, є. У мене є чатик із посестрами, і нещодавно там була така історія. Побратим дівчини-військової поводив себе дуже агресивно з нею, некоректно, дуже знущався. Дійшло до того, що вона не могла більше це терпіти і пішла до вищого командування. Однак командири ухвалили рішення про її переведення. Тобто перевели її, а не його, щоб цього не траплялося. А кривднику помахали пальчиком і нічого йому не було.
За два роки на службі зі мною подібних випадків не ставалося. Але якби щось таке трапилось, я б цю історію підняла і роздмухала, в гарному сенсі, так, що командування було би вимушено з цим розібратись. Однак це не означає, що жінки, які не роблять такого, слабкі чи погані. Просто у всіх різні ситуації. За себе я б точно поборолась. Ми повинні вміти відстоювати себе, адже у цьому досі є потреба.
А яка зараз ситуація з забезпеченням жінок, форма, амуніція? Чи почала держава видавати форму для жінок, або ви купуєте самі, дістаєте через волонтерів?
Олена Риж: Якщо говорити про особистий шлях, то щось із форми у мене було, як я прийшла на службу. Якісь речі я купувала перед службою, коли тренувалася. Ще чимось допомогли волонтери.
Потім я отримала забезпечення від держави. Але по-перше, ця форма була чоловіча. А по-друге, вона мені не підходила — умовно, куртка могла бути якраз, а штани просто здоровенні або навпаки. Я взяла, що дали, а далі вже вигадувала, що з цим робити. Я нічого не перешивала, шукала собі форму серед центрів і організацій, які цим займаються, наприклад, в організації «Землячки» — я є їх амбасадоркою.
Сьогодні я одягнена у форму «Arm Women Now». Вони шиють під жіноче тіло і це дуже спрощує усі задачі. У моїй роботі важливо, щоб форма була комфортною. Бо на службі я постійно встаю, стрибаю, лажу, піднімаю ноги, стою на колінах, повзу.
Коли я зрозуміла, яка саме форма мені потрібна, то багато чого докуповувала самостійно. Але усі ці речі оновлюються по-різному, щось може прослужити довго, а щось доводиться купувати знову після бойових. Наприклад, я придбала круті штани для роботи за 8 тисяч гривень, пішла в них у перший бій, отримала поранення — мінус штани. Я вийшла з поранення, купила точнісінько такі й вже більше року вони зі мною.
Плюс кожен бойовий вихід щось губиться - ліхтарик, рукавички, баф. І ці речі доводиться докуповувати або просити допомоги у фондів, якщо мені це дійсно потрібно.
Забезпечення жіночою формою, якимись жіночими речами від держави вже є. Я чула про такі випадки, але сама ще не отримувала державну форму жіночого зразка. Максимум мені давали чоловічі комплекти, які носять усі. Що стосується амуніції, яка зроблена під жіночі параметри, то держава нею поки не забезпечує.
Які у жінок перспективи в армії? Чи можна знайти посаду, якщо боїшся безпосередньо бойових задач, але хочеш бути залученими до оборони?
Олена Риж: На службі (я не люблю слово армія) є дуже багато різних посад. Дівчина, з якою я проходила бойову підготовку, вирішила йти на службу та розглядає посаду діловода. Для неї це комфортно та підходить. Мені ж це не підходило і не підходить. Я одразу знала, що хочу виконувати саме бойові задачі.
Багато знайомих дівчат розповідають, що готуються до служби, або шукають відношення, або уже служать чи готуються на БЗВП. І у них фантастично різні посади. БПЛА-шники, санітари, зв'язківці. Одна дівчина навіть написала, що думає бути саперкою.
Переглянути цей допис в Instagram
І цьому навчають?
Олена Риж: Звичайно. Якщо людина повноцінно готується до служби, то вона буде готуватися не тільки з точки зору психологічної підготовки, а й з точки зору своїх скілів — потрібен спорт та професійні навички.
У мене це було так: за три місяці на курсах я зрозуміла, що мінно-саперна справа мені взагалі не цікава. Звісно, я повинна на цьому розумітись і я знаю ази. Але це не моє. А от медицина мені дуже відгукується, тому я йду саме в цьому напрямку.
Водночас я знаю дівчат, які кажуть, що медицина взагалі їм не підходить, але вони працюють інструкторами з БПЛА. І хоч у неї немає бойового досвіду, її сприймають серйозно. Вона викладає технічну частину, пояснює, з чого складається БПЛА, які деталі, як там зварювати, як воно працює. Я в цьому взагалі тупняк, бо це не моє. А їй у цій галузі комфортно.
Тому я переконана, що на службі можна знайти будь-яку роботу. Рекрут-центри для цього і створені, щоб допомагати обирати різні посади як жінкам, так і чоловікам. В рекрут-центрах розповідають, кого шукають різні підрозділи, там аналізують навички та бажання людини. Пропонують кілька посад на вибір, а людина обирає.
Для служби немає перешкод — є бажання або небажання. Коли мені кажуть “Я би хотів, я би пішов, але…”, я цього не розумію. Посестра прокоментувала історію, де дівчина зустріла мене і пише “Я би також пішла у військо, якби не…”. І посестра каже “Як же дьоргається око від цих “якби не”.
Або ти хочеш, або ти не хочеш. Якщо людина хоче, вона може що завгодно. Я знаю військових, чоловіка і дружину, які залишили вдома трьох дітей по 20, 21 і 15 років. Діти живуть самостійно, старші стали опікунами молодшої, а батьки воюють. Ця родина — ще й переміщені особи. Їх будинок окупований, у них був бізнес, вони все покинули і зараз на службі, працюють на кейсеваках. Вони їздять на нуль та мають дуже великий ризик загинути. І навіть троє дітей вдома не стали перешкодою для служби.
Я не кажу, що всі мають так робити. Просто вважаю, що якщо люди хочуть, вони це роблять. Якщо люди відчувають всередині цей поклик серця, то вони беруть і йдуть за ним. А не розповідають всім підряд, чому вони не в ЗСУ, коли запитують і не запитують. Або ти йдеш на службу, або не йдеш і не пояснюєш та не намагаєшся виправдатися.
А якщо ми говоримо про службу чоловіків, то я завжди кажу: або ви обираєте собі посаду і йдете туди, куди хочете, або це зробить хтось за вас і вам це не сподобається.
Що вас продовжує мотивувати далі залишатися на службі?
Олена Риж: Я не розумію слово «мотивація» в даному випадку. Мені вже десять тисяч разів ставили це запитання. Я досі не знайшла відповіді, чому я маю шукати мотивацію. Це не означає, що її немає. Я просто не можу зрозуміти, що це означає.
У мене це не мотивація, а чітке розуміння, що я роблю і для чого. Я обрала бути штурмовичкою, бойовою медикинею. І я не шукаю ніякої мотивації. Коли мені погано, я це проживаю, намагаюся відновитися, наповнитися і далі йду працювати.
Якби, я наприклад, будувала кар’єру у цивільному житті (умовно я офіціант і хочу бути керуючою) то питання про мотивацію було б мені зрозумілим. Що в цьому випадку мотивує? Бажання купити собі квартиру, зробити кар'єру. От тут я розумію слово мотивація.
А коли ми говоримо про те, що в нас війна, міста знищують, нас усіх вбивають - військових, цивільних, тварин, беруть в полон, катують, знущаються. То яка нахер тут мотивація?
Тому я не можу відповісти на це запитання. Я просто бачу фокус і знаю, для чого я це роблю. Я борюсь за свою свободу, за своє життя, за країну і за сім'ю. В цьому, мабуть, і є моя мотивація.
Це так само, як мені іноді кажуть «тримайся». А я взагалі не розумію сенсу цього слова. Я навіть намагалася з побратимами комунікувати на цю тему. Кажу, що не розумію, що означає «тримайся», за що я маю триматися і що це означає. Хтось скаже «А я розумію, що означає триматися». А я не розумію. Так і з мотивацією. Один хлопець у війську не сприймає фрази «Будь обережний». На кшталт, якби мені не сказали цю фразу, то я не був би обережним чи що? Я цю думку не те, щоб розділяю, але він має на це повне право. Я ж навпаки ставлюсь до цієї фрази дуже тепло і користуюся нею.
Переглянути цей допис в Instagram